Карл Брукнер - Золотий фараон

Темні очі верховного жерця були широко розплющені, непорушний погляд спрямований кудись у далечінь. Ментуфер не відчував ні спеки, ні спраги, ні втоми.

А жерці, що супроводжували його, знемагали від пекучого сонця. У горлі їм попересихало, в очах пекло від яскравого світла й куряви. Їм здавалося безглуздям їхати сюди посеред дня тільки через те, що сплюндровано ще одну гробницю. А яка чудова прохолода, який спокій панували п цей час у храмі!

Такий незначний владар, як Тутанхамон, не заслуговує, щоб з того здіймати галас. Його гробницю сплюндровано, тепер треба її обстежити. А навіщо? Ті, хто повинен відповідати за це, тільки стенуть байдуже плечима. Так бувало завжди, коли злодії потай розкрадали гробниці фараонів.

Ментуфер не чув того бурмотіння. Очі в нього засвітилися живим вогнем. Він спинив коня. Вартові Міста мертвих повели його до місця нового пограбування. Одразу ж, низько вклоняючись, підійшов Енемпсес.

Верховний жрець простяг над наглядачем руку:

— Гнів божий тебе покарає, бо ти теж винний у злочині.

Енемпсес звів руки до сонця:

— Полум'яний бог, який все бачить і все знає, може засвідчити, що я зробив усе, аби перешкодити злодіям дістатися до гробниці божественного Тутанхамона.

— Але це все-таки сталося! — гнівно відказав Ментуфер. — Тебе притягнуть до відповідальності, в цьому я присягаюся тобі ім'ям найвищого бога, якому служу.

Вартові перелякано завмерли. Їхнього пана, Енемпсеса, привселюдно звинуватив верховний жрець! Гурт жерців бурмотів за ним хором:

— Звинувачено Енемпсеса, наглядача!

Енемпсес без страху оглядав людей у білому вбранні. Він бачив з їхніх облич, як байдуже їм те, що обурює верховного жерця. І хоч вони як годиться теж звинуватили його, це ще мало важило. Вони прийшли не схопити його, бо тоді їх супроводжували б солдати. Отож наглядач виснував, що Ментуфер знає стільки ж, скільки будь-який вартовий, а саме: до Тутанхамонової гробниці вдерлися злодії. Можливо, Ментуфер догадується, хто підбив їх, але довести це він не годен.

З певністю людини, котра не має за собою ніякої провини, Енемпсес підійшов до гурту жерців і крикнув голосом, що лунко розлігся довкола:

— Брехня нишком випускає отруйні стріли лихослів'я. Невже святі жерці Амона-Ра такі несправедливі, що прислухаються до лихих слів, не впевнившись, чи то правда?

Енемпсес навмисне звернувся з цією мовою не до верховного жерця, а до його підлеглих. Він прагнув осоромити Ментуфера як суддю, що виголошує провину, не пересвідчившись у пій. Цим він завдав би першого удару осоружному Ментуферові.

Задум начебто вдався наглядачеві. Жерці збуджено перешіптувалися. Байдужі глядачі перетворилися на зацікавлених суддів.

Енемпсес скористався з цього. Промовляючи, він став перед жерцями й відокремив таким чином Ментуфера від його підлеглих.

Верховний жрець спантеличено насупився. Стояв, наче оскаржений, перед тим мерзенним облудником Енемпсесом. Це так його розлютило, що він втратив владу над собою.

— Ти добре клепаний на язик, але мене не обдуриш, — крикнув він наглядачеві. — Я знаю, що ти допомагаєш грабіжникам. Відтоді як ти став наглядачем у Місті мертвих, злодії раз у раз плюндрують гробниці фараонів. Але цей злочин у гробниці божественного Тутанхамона буде останній. Я піду до фараона і скажу йому, що знаю винних.

Спокійно, викликаючи тим до себе повагу, Енемпсес звів руки. Здавалося, він закликав у свідки якогось бога.

— Високий прислужнику богів! Гнів твій справедливий, але ти говориш так, наче я вартую гробниці єгипетських фараонів уже тисячі років. З давніх-давен варта була безсила проти хитрих грабіжників. Даремно наймогутніші владарі виставляли цілі армії вартових. А як я можу охороняти цим невеличким загоном усю широку долину? Ми не боги, щоб бачити в темряві, як удень. Ми присвічуємо смолоскипами біля кожної гробниці і багатьох злодіїв таки сполошили.

— Але цю ніч вартові посліпли за твоїм наказом, — вигукнув Ментуфер. — Інакше-бо злочинці не змогли б безборонно вдертися в гробницю.

Вперше Енемпсес відчув себе непевно. Невже верховний жрець знав, що варта була п'яна? Від кого міг він дізнатися про це?

Наглядач перебіг очима обличчя своїх підлеглих. Вартові боязко дивилися на нього. Жоден не відводив погляду, жоден не приховував якоїсь провини. Між його людьми не було зрадника.

Вдаючи вкрай здивованого, Енемпсес обернувся до жерців:

— Хто з-поміж вас знає брехуна, що набалакав, ніби ми по перешкодили злодіям сплюндрувати гробницю? — Не чекаючи відповіді, Енемпсес швидко обернувся до Ментуфера: — Отже, тебе повідомлено, що Тутанхамонову гробницю пограбовано? — І знову, не чекаючи відповіді, наглядач ляснув себе рукою по чолу й вигукнув: — Тільки тепер я збагнув, чому ти звинувачуєш мене. Ти гадаєш, що злодії безборонно винесли скарби з гробниці. Ходи сюди, пане! Ходи! Я покажу тобі, що сталося насправді.