Олекса Стороженко - Марко Проклятий

— Молись до найсвєнтшої матки, щоб вона, милосердна, одвернула тебе од сього великого гріха.

— Молюся, од щирого серця молюся, а як гляну на їхні муки, на їхню прихильність до своєї віри, то так мені зробиться важко на серці, що часом і сльозами вмиюсь…

— Бач, яка чула!..

Як шляхта трохи оддихала, знов почали вибрязковувать мазура. Люди, що поодходили, давили один одного, проштовхуючись до вікон.

Молодої вже не було в залі, оддихала вона на ганку, де зібрались магнати і значні пани і панни. Ніч була тихая, теплая, пахло бузком, конвалією, а наокруги ганку горіли каганці і розмальовані ліхтарі, скрізь порозвішувані на деревах.

Кобза з Остапом одійшли од вікна, спустились з гори і, обігнувши кружганки, притаїлись біля ганку.

Магнати вели розмову про політику: дуже сварились на запеклих схизматиків, за запорожців і нарікали на московського царя.

— Чого вже не роблю, — казав Єремія, — з тими гаспидовими схизматиками, а нічого не вдію: сотнями вішаю, четвертую, саджаю на палі, а вони ще гірш підіймаються, лютують. Щодня то там, то там убивають моїх жовнірів, захоплюють обози, підпалюють магазини з хлібом і припасами.

— Так саме і у нас, у Литві, — додав Олбрехт Радзівілл, — особливо ті диявольські пінчуки багацько лиха нам наробили. В Могильні замордували єзуїта Андрія Боболія; в Пінську і Янові вирізали усіх ксьондзів; в Несвіжі забили шість єзуїтів і багацько шляхти і жидів, у Новогрудках спалили єзуїтський кляштор разом з патерами.

— Пінчуки то все одна пся крев козацька, — сердито гримнув Єремія. — Якби на мене, то я всіх би на шибеницю, до останнього викоренив би.

— А хто буде тоді отбувать панщину? — загомоніли деякі пани…

— Латво [28] Легко (пол.). казать, усіх на шибеницю, — озивались другі. — Схизматиків до сто дзяблів, і прядива на вірьовки не настачишся!..

Молода княгиня скрикнула і з ляком зскочила з свого місця. За ганком щось гепнулось і затріщало, продираючись між кущами, а далі чутно було, як побігло з гори. Усі пани, скільки їх не було на ганку, хутко підійшли до молодої з запитанням, що їй прилучилось? Княгиня з переляку тріпотіла і зблідла як стіна.

— Хтось, — одказала вона, боязко озираючись, — із-за ганку зірвав з мого плеча шлюбову квітку!..

— Неслихане зухвальство, Єзус-Марія! — скрикнув Єремія, ударивши кулаком себе в груди. Потім узяв за руку княгиню і стиха промовив:

— Заспокойся, моя крулево, заспокойся; на дні морськім знайду винуватого і покараю, як ще нікого не карав!..

Єремія хутко зібрав усе шляхетство, військових, розказав їм, що здіялось, і, хижо озираючись, додав:

— Панове! Рятуйте мій гонор, об однім тільки вас благаю, приведіть мені його живого!..

Музики стихли, бо вся шляхта і військові розбіглись по парку шукати злодія. Крик і гомін огласився наокруги замку; бряжчали бронею, тупотіли, бігаючи по доріжках, і гукали, перекликаючись між собою. Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари. Єремія то розходжував по покоях і всіх заспокоював, то виходив у парк, і кожного, кого б не стрів, нетерпляче питав:

— Піймали харциза, піймали?

На ганку пані обступили молоду княгиню і дивувались, кому б зірвать ту квітку.

— Коли він злодій, — міркували вони, — то латвій було б йому хапнуть за дороге намисто, як за квітку…

Молода трохи заспокоїлась, з блідої почервоніла вона, як маківка; однак як почулось з парку: «Ловіть, держіть, спиняйте!», княгиня з жахом зскочила з дзиглика, знов зблідла, аж дух сперся у грудях, і прислухалась, ніби боялась, щоб не піймали того, хто її скривдив; а як огласилось: «Піймали, піймали!», то вона знов упала на дзиглик і, закривши рученятами очі, схилилась на бильце, неначе зомліла. Пани, почувши звістку, що піймали злодія, дуже зраділи і по-ляському віншували Єремію з долоннею. Знов огласився гомін по парку: «Ведуть, ведуть!», і східці ганку, як лавою, вкрились шляхетством, жовнірами, а попереду з зв'язаними назад руками йшли Кобза й Остап. Вів їх на ланцюгах стременний князя пан Щука, найлютіший катюга з челядинців Єремії. І з виду він більш походив на звіряку, як на чоловіка: вирлоокі перекошені очі дивились хижо, ніс з роздутими ніздрями задрався догори, широка челюсть, не перестаючи, ходором ходила, неначе переминала жвачку, пика, як решето, була поковиряна віспою. Замордував він з приказу Єремії не одну тисячу православного народу найлютішими муками, які вигадували тоді безбожні єзуїти, що вчились лікарству не задля того, щоб рятувать людей, а щоб їх катувать…