Андрій Кокотюха - Мисливці за привидами (збірник)

– І як це зробити? – поцікавився Денис.

Максим подивився на нього чомусь винуватими очима.

– Треба викрасти його самим. Раніше за справжніх злодіїв, розумієш? Тільки так…

Діяти вирішили вже завтра. Справді, не тільки кожен день дорогий – кожна година.

Готуючись до наступного дня, Денис Черненко довго не міг заснути, крутився на своєму дивані в меншій кімнаті, яку ділив з молодшим на три роки братом. Ось кому лафа: він нічого не знає про намір пограбувати школу. І точно не хоче стати злодіям на перешкоді.

А цей Максим справді розумник, мови нема. План простий, може, Денис і сам зміг би колись до такого додуматися. Тільки ж не додумався… І все в Максима передбачено, все, наче в кіно, продумано. Правда, хуліганити доведеться йому, Денисові. Але ж іншої ролі для себе він і справді не бачив.

Тільки б вийшло. Бо головне, з чим погодився Денис, – вони не справжні злодії. Ніякому лиховісному дяді Кості – взагалі, в жодні чужі руки – вони Золотий кубок віддавати не збираються. Треба заховати його від істинних крадіїв, нехай побігають. Як потім повернути його, Максим обіцяв придумати до ранку. Зараз їхнє завдання – випередити злодюг і врятувати шкільний кубок.

Цілий наступний день обоє сиділи на уроках, наче на голках. Лиш перезиралися потайки. А Максим, хоч зовні й тримався спокійно та впевнено, все ж таки так само переживав. Бо біля дошки на математиці не знав, як правильно рівняння розв’язати, а це на відмінника не схоже. Навіть математичка Ольга Олегівна це помітила.

– Мабуть, ти захворів, Білан, – невпевнено припустила вона.

– Мабуть, – охоче погодився хлопець. – Весна, зміна погоди, перепад температур, сльота, все таке.

Сказав так іще й кахикнув для натуральності.

Щойно уроки закінчилися, Максим уже топтався під кабінетом хімії. На великій перерві він уже підходив до вчителя, якого всі так і називали – Хімік. Насправді його звали Юхимом Юхимовичем, і був він найстаршим вчителем у їхній школі. Максимів тато в своєму шкільному дитинстві хімію як предмет не любив найбільше. Але колись пояснив синові: може, це тому, що в мене вчителя хорошого не було. А Юхим Юхимович – справді хороший учитель. Білан-старший навіть колись обмовився Біланові-молодшому: він – місцева велика людина, людина-легенда. Хоча б через те, що всіх учнів уперто називав на «ви», зате до колег, у тому числі до директора, принципово звертався хоч на ім’я по-батькові, але при цьому – на «ти».

Йому все прощають. Давно на пенсії повинен бути, ба ні – не відпускають. Що цілком збігалося з бажаннями самого Хіміка. Поза школою і своїм кабінетом цей самотній чоловік себе просто не уявляв. Між іншим, це Максим теж від батька почув.

Хімію семикласникам ще не викладали. Через те Максим поки не встиг особисто познайомитися з легендарним Юхимом Юхимовичем. Одначе без нього свій зухвалий план він здійснити не міг. А раз так, то виловив Хіміка на великій перерві і, на диво швидко, про все домовився.

Прийшов першим – Юхим Юхимович у своєму кабінеті поки що був один. Глянув на хлопця поверх окулярів, відсунув якийсь старий товстий том.

– Ага. Ви все ж таки прийшли. Не передумали, юначе?

– Ні.

– Хочете відвідувати мій хімічний гурток?

– Так.

– І поки що вас задовольнить роль асистента?

– Якщо можна.

– Можна, – благодушно кивнув Хімік. Він любив не лише свій предмет, а й тих, хто виявляє до науки хімії бодай дещицю цікавості. – Тоді кладіть ось сюди свого ранця і приміряйте ось цей халат.

Халат, який одягнув Максим, виявився дещо великуватим. Потім новий асистент натягнув нарукавники і нарешті – спеціальні гумові рукавички. Поки він це робив, до кабінету підтягнулися старшокласники, які відвідували хімічний гурток після уроків.

– Ага, – кивнув їм Хімік. – Сідайте, сідайте. Ось, знайомтеся. Ваш молодший колега. Теж цікавиться хімічними реакціями. Хоче навчитися робити з мідної гайки золоту. Справжній алхімік, панове.

Всі беззлобно засміялися. «Алхімік» – так називався шкільний хімічний гурток. Юхим Юхимович сам придумав таку назву. Оскільки хімія – наука, то алхімія, коли вірити підручникам, антинаука. Від наук підлітки втомлюються. Тому якщо їм запропонувати антинауку, вони охоче почнуть вчитися. Так і вийшло: шкільний гурток любителів хімії «Алхімік» дуже швидко став популярним.

– Так-с, – Юхим Юхимович потер руки. – Сьогодні в нас дуже цікава тема…

Максим покосував очима на стрілки настінного годинника.