Aldivan Teixeira Torres - Противоборчi Сили

Шум наближається все ближче, і мені нікуди не втекти. Залишити хатинку, було б безглуздим, тому що мене можуть проглотити люти звірi. Мені доведеться зіткнутися з тим, щоб це не було. Шум припиняється i з'являється світло. Це все більше мене лякає. Насмiлившись, я вигукую:

-В ім'я Бога, хто там?

Голос, гуняво та тихенько, відповідає:

- Я хоробрий воїн, який знищив печеру розпачу. Відмовся від своєї мрії, або ти матимеш ту саму долю. Я був маленьким, мiсцевим жителем села, що належить племенi Ксукуру (Xukuru). Я прагнув бути головою свого племені і бути сильнiшим за лева. Тому я звернувся до священної гори, щоб досягти своїх цілей. Я пройшов три випробування, які змусила мене пройти хранитель гори. Однак, увійшовши в печеру, я був поглинений її вогнем, який розбив моє серце і мої цілі. Сьогодні мiй дух страждає і безнадійно застряг на цiй горi. Послухай мене або ти матимеш таку саму долю.

На хвилину, мій голос застряг в горлі, і я не міг відповісти духу мученника. Він залишив притулок, їжу, теплу сімейну обстановку. Менi залишилося два випробування в печерi, печера, яка могла б зробити неможливе можливим. Я так просто не вiдступлю вiд своєї мрії.

-Послухай мене, хоробрий воїне. Печера не виконує дрібних чудес. Якщо я тут, то це з поважної причини. Я не передбачаю матеріальних благ. Моя мрія виходить за рамки цього. Я хотів би розвиватися професійно і духовно. Словом, я хочу працювати над тим, що мені подобається, заробляти гроші відповідально і сприяти своїм талантом для покращення всесвіту. Я так просто не вiдступлю вiд своєї мрії.

Привид відповів:

- Ти знаєш печеру та її пастки? Ти є ніхто інший, як бідний молодий чоловiк, яка не знає про крайню небезпеку в межах того шляху, яким він йде. Хранитель - це шарлатан, який тебе обманює. Вона хоче згубити тебе.

Наполегливiсть примари мене дратувала. Чи, випадком, він знав мене? Бог, у своїй милості, не допустить мого провалу. Бог і Діви Марія завжди були бiля мене. Свідченням цього було різні появи Діви протягом усього мого життя. У " Баченнi медiуму " (книга, яку я ще не опублікував), описана сцена, де я сиджу на лавці на площі, птахи та вітер хвилюють мене, і я глибоко замислююcm про світ і життя вцiлому. Раптом з'явилася фігура жінки, яка, побачивши мене, запитала:

-Чи віриш ти в Бога, сину мій?

Я швидко відповів:

— Безумовно усім своїм єством.

Миттєво, вона поклала руку на мою голову і почала молитися: — нехай слава Божа охопить тебе світлом та надiлить тебе багатьмя дарами.

Кажучи це, вона пішла, і коли я зрозумів, що це, вона вже не поруч мене. Вона просто зникла.

Це було перше явлiння Діви в моєму житті. Знову ж таки, видаючи себе за жебрачку, вона підійшла до мене, питаючи дрiбних грошей. Вона сказала, що вона була фермером але ще не вмйшла на пенсiю. З легкicтю, я дав їй де-кiлька монет, що мав у кишені. Отримавши грошi, вона подякувала менi, і коли я це зрозумів, - вона зникла. Перебуваючи у той момнет на горi, я не мав нi найменшого сумніву, що Бог любить мене, і що Вiн зi мною. Таким чином, я відповів привиду з певнрю грубістю.

— Я не будуть слухати твоїх порад. Я знаю свої межi і свою віру. Iди геть! Йди знайди будинок або ще щось. Залиш мене у спокої!

Світло згасло і я почув шум крокiв, залишаючих мою занедбану хатинку. Я був вільним від привiда.

Минуло три дні з часу другого випробування. Це був ясний, сонячний i яскравий ранок п’ятницi.Сьогоднi вранцi, коли я дивився на горизонт, - до мене наблизилася незнайома жінка.

-Ти готовий? Шукай незвичайну подію в лісі і дій відповідно до своїх принципiв. Це твоє друге завдання.

– Авжеж, протягом трьох днів я так довго чекав на цей момент. Я думаю, що готовий.

Поспішно, я йду стежинкою, яка веде мене прямо до лісу. Мої кроки слідують в майже музичній каденції. Що фактично було цим другим випробуванням? Тривога охопила мене і мої кроки прискорилися в пошуках невідомої цiлi. Прямо попереду виник осередок на шляху, що розходився і відокремлювався. Але коли я добрався туди, на мій подив, біфуркація зникла, і я побачив таку сцену: хлопчик, якого тягнув дорослий чоловiк, голосно плакав. Емоції захлиснули мене за такої несправедливості, і тому я вигукнув:

— Вiдпусти хлопчика! Він менший за тебе і не може захистити себе.

— Я вiдаущу! Я вiдношуся до ньйого таким чином, тому що він не хоче працювати.

— Ти монстр! Маленькі хлопчики не повинні працювати. Вони повинні вчитися і бути добре освіченими. Відпусти його!

— Що ти менi зробиш?