Певно, зараз заглядає хто-небудь до них у фургон. Але Кларенса хвилювала тепер нова думка. Скоро зовсім стемніє. Він уже відпочив, і дивлячись на останні відблиски призахідного сонця, зрозумів, що треба якось помітити шлях, щоб не блудити завтра. Може збудити Сюзі? Думка про те, що, прокинувшись, вона злякається, і він не зможе заспокоїти її, примусила його залишитись на місці. Але через деякий час він тихенько виповз на дорогу і накреслив на ній сторони світу. Напроти лінії, що показувала на захід, де сіло сонце, Кларенс старанно вивів велику літеру — захід. Цей винахід дуже сподобався хлопцеві. Якби була ще палиця або гілка, щоб встромити в землю, а зверху прив'язати хусточку — тоді шукачам зовсім легко було б знайти їх, на той випадок, коли втома й сон здолають його. Але де в цьому степу знайдеш палицю чи гілку? Кларенс не знав ще тоді, що саме відсутність цих предметів і вдало вибране місце для відпочинку врятує їх від смертельної небезпеки.
Коли на землю спустилася ніч, в прерії знявся вітер, що поривами налітав на рівнину. Вітер посилювався, і скоро степ, над яким недавно панувала мертва тиша, прокинувся, загомонів, повітря над прерією наповнилося немовби жалібним голосінням і стогоном. Кларенсові здавалося, що він чує то далекий приглушений окрик, то тихий шепіт над вухом. Потім раптом знову наставала тиша, і в тій тиші йому вчувався скрип фургона, глухе тупання волів, людські голоси.
Кларенс напружував слух, як недавно напружував зір але нічого розібрати не міг. Шуміло в голові. Його охопило якесь дивне заціпеніння. Раз чи двічі від втоми його голова схилялася на груди.
Раптом він здригнувся. Між ним і обрієм виринула якась постать. Вона рухалася на відстані не більше двадцяти ярдів від нього, і її обриси чітко вимальовувалися на фоні ще світлого неба, від чого відстань до постаті здавалася ще меншою. Це був чоловік розпатланий і надзвичайно химерний, такий образ може намалювати хіба що дитяча уява. Чоловік сидів верхи на поні, що важко дихав і був до смішного малий в порівнянні з вершником. Тоненькі ноги тварини від раптової зупинки глибоко зарилися в пісок. Обоє вони наче відбилися від мандрівного цирку. На вершнику був високий капелюх без крисів і без дна, прикрашений пучком індичих пер, з плечей звисала стара подерта ковдра, яка ледве прикривала його ноги, розмальовані так, ніби на них були натягнуті брудні жовті штани. В одній руці він тримав рушницю, другу приклав козирком до чола, пильно вдивляючись в якусь точку на сході, десь далеко за тим місцем у високій траві, де заховалися діти. Ось поні швидко від'їхав вправо, верхівець не відривав погляду від таємничої точки на обрії. Тепер Кларенс не сумнівався. Розмальоване, вилицювате худе обличчя, великий орлиний ніс, запалі очі і пряме довге волосся! Це був індієць! Справжній індієць, а не витвір фантазії. У хлопця прокинулося неприємне почуття неприязні, настороженості, ворожнечі, але страху він не відчував. Та через хвилину, коли вершник обернувся і подався на захід, у Кларенса пробіг по тілу мороз. І все ж він не розумів, що це промайнула повз нього сама її величність Смерть.
— Мамо! — почувся голос Сюзі. Можливо, що їй інстинктивно передався раптовий страх Кларенса. Вона прокинулася.
— Тссс!
Хлопець обернувся і глянув туди, куди так пильно вдивлявся індієць. Там щось було! Зі сходу в темряві наближався караван. Кларенс не вірив своїм очам! Караван доганяв їх з тилу і рухався досить швидко: очевидно, кінний! Певно, поспішає на ночівлю! Не думалося й не гадалося Кларенсові, що порятунок прийде саме звідти! Так ось що помітило гостре око індійця. Ось чому він так поспішно зник.
Караван швидко просувався вперед. Він був, видно, добре споряджений: п'ять чи шість великих фургонів і кілька вершників з боків. За півгодини він буде тут! Але Кларенс не хотів будити Сюзі, яка вже встигла знову заснути, її безпека була для нього над усе. Він зняв з себе куртку і вкрив дівчинку, намагаючись зручніше вмостити її в трав'яному гнізді. Хлопець знову глянув у бік каравану, який з незрозумілих причин змінив напрям і рухався тепер не по дорозі, яка мала привести його сюди, а завернув ліворуч. Це значить, міркував Кларенс, що через десять хвилин він порівняється з нами і пройде збоку, приблизно за півтори милі. Збудити Сюзі? Але ж з нею він не зможе пройти й половину цієї відстані. Можна, звичайно, побігти самому і повернутися з допомогою, але він нізащо не залишить Сюзі одну, до того ж вночі. Нізащо! Прокинувшись, вона може на смерть перелякатися або забреде в темряві хтозна-куди… Ні! Значить, караван пройде повз них і зникне остання надія на порятунок.
Читать дальше