Всеволод Нестайко - Пригоди Грицька Половинки

— Па-а-а-вли-и…

— Де-е ти?

Пісок розжарився, на нього просто неможливо було ступити.

Дівчата бігали по косі, смішно підстрибуючи й відсмикуючи ноги.

Вони бігали, заглядали за камені й кричали — гукали на всі голоси.

У Лесі на очах були сльози, а зуби від хвилювання цокотіли, незважаючи на спеку.

«Що я наробила, що я наробила? З ним щось трапилося! З ним обов'язково щось трапилося! Що тепер буде?!». Леся заплакала.

— Чого ти? — підбігли дівчата.

— Він утопи-и-и-и-вся!

— Не кажи дурниць!

— Як же він міг утопитися, якщо його речей немає? Не міг же він одягнений утопитися.

— А де ж він тоді?

— Мабуть, пішов кудись у тінь. Бачиш, яка спека. Леся перестала плакати.

«Я собі купалась, а він, біднесенький, сидів тут, як на гарячій плиті. Яка я погана, нехороша!»

— Павли-и-ику-у!

— Павли-ку-у-у!

— Па-а-вли-и-и…

Дівчата зовсім захекались. Вони оббігали весь берег, і все марно.

Невже він пішов у містечко?!

Ось тут. уже починаються рибальські хатини, а там вулиця — і все.

І враз із бур'янів, що густо росли попід парканом однієї з крайніх хатинок, долинув ледь чутний голос:

— Ого-го-го!

Леся перша кинулась туди. Дряпаючії ноги, влетіла в самісіньку гущину й зупинилась розгублено.

— Я тут! — голос чувся десь зовсім поряд, та Леся нічого не бачила.

— Тут я!

— Де? — Леся схилилася і одразу ж одсахнулася. Біля її ніг між двох запорошених лопухів просто з-під землі стирчала Павликова голова. Це було так неправдоподібно й несподівано, що Леся заціпеніла й не могла ворухнутися. Нарешті опам'яталася і розсунула бур'яни. Павлик по шию стояв у ямі.

— Як ти сюди попав?

Павлик насупив брови й нічого не відповів. Леся подала йому руку, але сама не змогла його витягти. І тільки коли прибігли дівчата, всі разом вони визволили Павлика з ями.

І хоча Леся була дуже рада, що Павлик знайшовся, при дівчатах зразу накинулась на нього:

— Як тобі не соромно! Безсовісний! Ми вже думали, що ти втонув! Відповідай потім за такого… такого безсовісного! Більше ніколи в житті нікуди з тобою не піду. Ніколи!

Павлик винувато мовчав.

— То як же ти все-таки сюди потрапив?

Павлик зітхнув.

Павлик довго дивився, як купаються дівчата. Потім йому набридло, і він заскучав.

Сонце припікало дедалі сильніше, пісок розжарювався. Гришці першому стало жарко. Він упрів і змок у Павлика за пазухою. Бідолаха! Ще б пак — у такій шубі! Павлик викопав у піску ямку і посадив туди ведмежа. Гришка був задоволений — у ямці вогко й прохолодно. Павлик йому позаздрив — кругом пісок, врятуватися від сонця ніде. Для себе ж у піску ямку не викопаєш.

Раптом ззаду на Павлика впала тінь. Павлик обернувся і мимохіть втягнув голову в плечі. Перед ним стояв великий кудлатий чорний собака. Схиляючи морду то в один, то в другий бік, він з цікавістю розглядав Павлика й рівномірно, як маятником, метляв хвостом.

Павлик часто-часто заблимав очима.

Собака присів на передні лапи, вищирився — р-р-р-р! — потім— наче впіймав зубами муху — гавкнув, навіть не гавкнув, просто сказав:

— Гав!

Павлик схопив з ямки Гришку і став безпорадно озиратися. Берег був безлюдний, дівчата купалися далеко й нічого не бачили. Павлик, тамуючи дрож у голосі, хрипло сказав:

— Чого тобі треба, собако? Іди геть!

Собака мовчав, вищирившись у посмішці, і метляв хвостом. Павлик набрався духу і тупнув ногою.

— Ну!

Нога м'яко вгрузла, і в сандалю набралося повно піску.

Собака знову присів на передні лапи і гавкнув. Собаці хотілося гратись. Але Павлик цього не розумів. Йому було не до гри. Все-таки людині минуло тільки п'ять років. А собака був надто великий, надто незнайомий і надто зубатий.

У Павлика тремтіли губи:

— Ну йди звідси! Ну!

Собака постояв ще трохи, одвернувся і неквапно побіг по берегу — начебто це зовсім і не він щойно чіплявся до Павлика. Павлик не зводив з нього очей. І лише коли собака зник за скелями, зітхнув з полегшенням. Але за кілька хвилин собака вигулькнув знову. Він петляв по берегу, нюхаючи пісок, зупинявся, гріб передніми лапами, зрідка зводив голову і дивився на море.

Павликові знову перехопило дихання.

Дівчата захопилися і не звертали на Павлика аніякісінької уваги. Він пробував махати їм, але марно. Кричати він соромився.

Собака крутився вже зовсім близько.