Жінки похилили голови й затулили руками обличчя. Дрова вже потріскували, жовті вогники повзли вгору і за вітром слалися клуби голубого диму. Священик підняв руки і почав читати молитву. Саме в ту хвилину в ворота вбігли дві молоді дівчини і з розпачливим зойком кинулись до засуджених на смерть жінок. Вартові схопили дівчат, але одна з них вирвалась і, крикнувши, що хоче вмерти разом з рідною своєю матір'ю, обхопила її за шию. Коли її знов відтягли, на ній уже горіла одежа. Її держало троє вартових, а палаючий край плаття відірвали й кинули геть. Дівчина пручалася, кричала, що в неї нема більше нікого в світі, і благала дати їй умерти разом з матір'ю. Обидві дівчини голосно ридали й виривалися, як раптом їхні ридання заглушили пронизливі, повні страшної муки, передсмертні крики. Король відвів очі від нещасних дівчат, глянув на вогнище і одвернувся. Він притулився блідим обличчям до стіни і вже не оглядався.
«Те, що я бачив тут за цю коротку мить, — думав він, — ніколи не згладиться у мене в пам'яті. Це ввижатиметься мені вдень і вночі аж до самої смерті. Краще б я осліп».
А Гендон стежив за королем і задоволено думав: «А хлопець мій потроху видужує; він якось змінився, став лагідніший. Раніш він неодмінно накинувся б на цих катів, почав би кричати, що він король, і вимагав би, щоб жінок звільнили. От-от забуде він свою маячню і прийде до розуму. Хоч би вже швидше!»
Того самого дня на ніч у тюрму привели кількох арештантів, які вранці мали вирушити під конвоєм у різні кінці королівства, щоб відбути там кару за свої злочини. Король поговорив з ними, розпитував усіх в'язнів (він хотів підготуватися до своїх майбутніх обов'язків на троні), і повість їхніх страждань вразила його в саме серце. Серед ув'язнених була одна нещасна напівбезумна жінка, яка вкрала у ткача два метри полотна і за це була присуджена до шибениці. Другий арештант був раніш обвинувачений у конокрадстві; але проти нього не було ніяких доказів, і він уже думав був, що визволився від кари, та не встигли його випустити, як знов посадили за те, що він забив оленя в королівському парку. На цей раз злочин його був доведений, і його чекав зашморг. Особливо засмутило короля оповідання одного підмайстра. Цей хлопець одного вечора знайшов сокола, що залетів від свого господаря, і забрав його додому, гадаючи, що має на це право; але суд обвинуватив його в крадіжці і засудив до смертної кари.
Розгніваний такою нелюдською жорстокістю, король благав Гендона розбити кайдани й тікати до Вестмінстера, щоб він міг швидше сісти на престол і врятувати цих нещасних від смерті.
«Бідна дитина! — зітхнув Гендон. — Ці жахливі оповідання знов вплинули йому на розум. Якби не цей лихий випадок, він би скоро видужав».
Серед ув'язнених був ще старий суддя, людина з суворим і відважним обличчям. Три роки тому він написав памфлет на лорда-канцлера, обвинувативши його в несправедливості. За це його виставили до ганебного стовпа, відтяли вуха, вилучили з адвокатського стану, стягли штраф в три тисячі фунтів стерлінгів і засудили на довічне ув'язнення. Недавно він так само образив лорда-канцлера, і йому мали відтяти рештки вух, стягти з нього п'ять тисяч фунтів стерлінгів, потаврувати обидві шоки і до смерті держати в тюрмі.
— Це почесні рубці, — сказав він, відкидаючи назад сиве волосся, з-під якого виднілися обрубки вух.
Очі в короля палали гнівом.
— Ніхто не вірить мені, і ти не повіриш, — сказав він. — Та все рівно. Ось послухай, не пізніше як через місяць ти будеш вільний. І самі закони, що збезчестили тебе й безчестять Англію, будуть скасовані. На світі все не так, як треба: королі повинні час від часу на собі випробовувати свої закони і таким способом учитися милосердя.
Тимчасом Майлзові набридло ув'язнення і бездіяльність. Коли, нарешті, настав день суду, він був дуже задоволений і сказав, що радий буде всякому вирокові, аби тільки не сидіти більше в тюрмі. Але він помилився. Коли його визнали за «буйного бродягу» і присудили виставити на дві години до ганебного стовпа за напад на господаря Гендонського замка, він мало не збожеволів від люті. На його заяву, що він рідний брат обвинувача і законний спадкоємець титулів і маєтностей сера Річарда, суд не звернув ніякої уваги, наче ця справа недостойна була й розгляду.
По дорозі на майдан, де Гендон мав відбути кару, він лаявся й грозився, але ніщо не помогло. Поліцаї силоміць тягли його, та ще й частували стусанами за непокірливість.
Читать дальше