Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

Мимохіть глянув на вчителя. Той саме ставив оцінку Татаркевичеві, майже торкаючись носом журналу. Ця обставина підказала Томекові шалену ідею. Учитель давно хворів на очі, був дуже короткозорим, а сьогодні, на щастя, забув окуляри, і вся його увага була зосереджена на журналі, у якому він із великим задоволенням ставив погані оцінки.

«Треба, що б там не було, рятувати Юрека, хоча б з огляду на його батька, — вирішив Томек. — Хай буде, що буде! Раз мати народила!»

Красавцев, не відриваючи очей від журналу, вигукнув:

— Тимовський!

— Сиди! — прошепотів Томек і, прагнучи зберегти цілковитий спокій, вийшов замість Юрека на середину класу.

Учні схвильовано заворушилися за партами, але потім завмерли без руху, затамувавши подих. У класі запанувала мертва тиша.

Видно було, що Красавцев готується завдати смертельного удару. Декілька секунд він з іронічною посмішкою на обличчі думав, яке питання поставити, щоб провалити ненависного учня, потім, не підіймаючи й не повертаючи голови, буркнув:

— Ану скажи, який найдовший на землі ланцюг островів?

Завжди рішучий і в небезпечні моменти зібраний Томек зумів перебороти тремтіння голосу. Наслідуючи манеру мови Юрека, він відповів:

— Найдовший на землі архіпелаг утворюють Японські острови. Вони простягайся вздовж східного узбережжя Азії, і їх разом із Малайським архіпелагом омивають чотири великі моря: Охотське, Японське, Жовте та Східнокитайське. Японія складається з п’яти великих островів і близько 500 малих. Чотири великих острови становлять власне Японію. Японські острови — це останній клаптик суші з боку Тихого океану, тому японці називають свою Батьківщину «Країною вранішнього сонця».

Учитель здригнувся, неприємно здивований ясною й чудовою відповіддю. Він негайно задав друге запитання:

— Назви найважливіші вулкани Мексики!

— Найважливішими вулканами Мексики є: Оризава заввишки п’ять тисяч п’ятдесят метрів і Попокатепетль, або Попо, висота якого сягає п’яти тисяч чотирьохсот п’ятдесяти метрів. Вони замикають низовину Мексики з півдня й надають пейзажу країни своєрідної краси.

Від хвилювання Красавцев гучно засопів. Друга відповідь була така ж досконала, як і перша. Він на мить задумався й, нарешті, задав підступне питання:

— Гм, а скажи-но мені, що ти вважаєш найбільшим світовим досягненням за останнє десятиріччя?

Томек моментально відчув наставлену пастку. Хоч би що він не відповів, Красавцев зможе йому заперечити.

«Треба схитрувати, щоб уразити Пилку», — вирішив він.

І, згадавши статтю, яку прочитав у газеті кілька днів тому назад його дядько, спокійно відповів:

— Найбільшим досягненням цивілізованого світу за останнє десятиріччя, без сумніву, є будівництво Транссибірської залізниці в Росії. Довжина лінії від Москви до Владивостока становитиме вісім тисяч кілометрів. Це одна з найдовших залізниць у світі.

Красавцев сидів нерухомо, немов уражений блискавкою. Звідки цей син «бунтівника» міг здогадатися, про що він спитає? Адже йому тепер ні в якому разі не можна було заперечити. І хоч до цього старий п’яничка-вчитель не вагався, ставлячи погані оцінки за наказом директора, зараз відмінні відповіді слабого досі учня йому сподобалися. Ні, цього хлопця, попри палке бажання, залишити на другий рік у класі не можна.

«Ну й дідько з ним! Один такий шмаркач не зможе нашкодити великому цареві», — подумав він, а вголос промовив:

— Щастя твоє, що ти підготувався до відповіді… Навіть вимова в тебе покращала. Думаю, що ти міг би знати географію так, як цей хитрун Вільмовський. Ну, сідай на місце!

Томек ледве втримався від сміху. Красавцев швидко поставив у журналі п’ятірку, а всі учні почали тихенько хихотати.

І раптом трапилося щось жахливе. Павлюк встав і сказав:

— Пане вчителю, адже це не Тимовський!

Томек зблід і зупинився. Правда, в цю мить Юрек, який сидів за партою позад Павлюка, боляче смикнув ябедника за вухо, та було вже пізно. Учитель підвів голову, подивився на Томека, але не був упевнений, чи не підводить його зір.

— Підійди-но ближче, — сказав він.

Томек зробив два маленьких кроки в напрямку до вчителя.

— Ще ближче, — буркнув Красавцев, примружуючи очі.

Томек підійшов до самісінької кафедри.

— Що ж це означає, Вільмовський? — грізно запитав учитель, вдивляючись в обличчя Томека. — Адже я викликав Тимовського!

— Ні, зовсім ні, пане вчителю! Я виразно чув своє прізвище, — відповів Томек, потерпаючи, щоб гучне биття серця не видало його.