Микола Білкун - Женька Жменька-Едісон

Примус працював справно, примус показав, на що він здатний, примус сказав своє слово, але це слово було зовсім не тим словом, яке сподівався почути Женька.

Увечері 19 квітня, о 18 годині 45 хвилин за місцевим часом (дату взято з «Лабораторного щоденника», решту розповів очевидець Котя), сталася катастрофа. Сталася з вини молодшого лаборанта.

Ви вже знаєте, що Котя любив попоїсти. За зекономлені на пальному гроші він купив бляшанку бичків у томаті. Етикетка від консервів відклеїлась, і зовні бляшанка з майбутніми алмазами мало чим відрізнялася від бляшанки з бичками. Але якби Котя був уважний лаборант, він би помітив, що бляшанка з бичками чиста, не вкрита кіптявою…

Котя був неуважний, і о 18 годині 45 хвилин за місцевим часом над примусом здійнявся томатний гейзер, а зірвана з бляшанки кришка, описавши круту орбіту, зіткнулася з Женьчиним лобом.

На щастя, киплячий томат і каша, що утворилася з бичків, не позаливали експериментаторам очі. А бабахнуло так, ніби вибухнула граната.

Коли б ми і надалі дотримувалися точної хронології і документальності, нам довелось би знайомитись із записом у книзі чергового міліції та історією хвороби хірургічного відділення міської лікарні. Але ми не будемо цього робити. Ми тихенько, щоб не тривожити розбиту Женьчину голову, поставимо крапку.

— Ти куди це, зарізяко? — звернулася Котина мама до Коті, бачачи, що її син збирається покинути батьківський дім. — Знову з отим гицелем палитимете снаряди? Він вже лежить, то й тобі захотілося.

Початок розмови не обіцяв нічого хорошого, Котя знав, що в таких випадках краще відмовчуватися, але не міг змовчати.

— Та який снаряд? То зовсім і не був снаряд, коли б то був снаряд, нас на шмаття б порозривало.

— Мабуть, то був патрон, — сказала бабуся.

— Та який патрон?..

— Ну, добре. Патрон-патрон, снаряд-снаряд, ти мені скажи, куди ти оце зібрався?

— Хочу Женьку провідати у лікарні…

Мати тільки руками сплеснула і закликала у свідки бабусю:

— Ну ти бачила такого бовдура? Людські діти як діти, а тут росте щось таке, наче в лісі вродилося. Де ж ти бачив, щоб хтось колись ішов у лікарню провідувати хворого товариша з голими руками? Ну? І ото так і попер би, коли б йому не сказали. Мамо, наберіть йому у слоїчок варення та пиріжків загорніть.

Як бачите, малоприємна спочатку розмова обернулася на приємну, і все склалося якнайкраще.

… Котя йшов повагом, статечно. Що поганого можна було сказати про хлопчика, який спокійно, не пустуючи, несе в руках ласощі для хворого товариша? Котя навіть собою замилувався, ніби глянув сам на себе збоку.

І вже у лікарні його сумирний, статечний вигляд справив відповідне враження на чергову медсестру. Тим більше, що черговою медсестрою виявилась Ліда, Женьчина сестра. Котя не розраховував зустрітися саме з нею, бо, чесно кажучи, трохи побоювався її. Як-не-як Женька опинився у лікарні саме з його вини. Котя відчував себе ніяково. І як ще може себе відчувати геть здоровий хлопець з тугими, рум'яними щоками тут, серед білих халатів і людських страждань?

— А-а, це ти? — не дуже здивувалася Ліда. — Прийшов провідати? Що це в тебе? — кивнула вона на вузлик у Котиних руках.

— Це, пиріжки, баночка…

— Що-о? Знову якийсь вибух хочете влаштувати? То коробка, то баночка. — Не пущу!

— Ні-і, — почервонів Котя, — баночка з варенням. Воно не стрельне.

— У ваших руках все стріляє.

— А як себе почуває Женя?

Подивилися б ви на цього хлопчика збоку! Піклування, ввічливість і вихованість відбивалися у нього на обличчі. Хоч вміщуй його портрет на першій сторінці газети «Зірка» або показуй по телевізору.

— Живий твій Женька, в саду гуляє. Мабуть, завтра випишемо його.

Котя був і втішений, і трохи розчарований. Втішений тим, що Женька так легко відбувся, а розчарований, бо сподівався, що йому зараз накинуть на плечі білий халат і поведуть кудись, мало не в операційну. Якщо Женька в саду, то про халат і про операційну не могло бути й мови. Але білий халат Ліда йому все ж таки дала, бо хоч Женька гуляв у саду, сад цей був не звичайний, а лікарняний.

— Отак ітимеш прямо, прямо алейкою, а потім звернеш ліворуч, там буде альтанка. Десь біля тої альтанки і гуляє Женька, — сказала йому Ліда, і Котя, плутаючись у довгих полах халата, пішов у сад шукати свого друга.