Микола Білкун - Женька Жменька-Едісон

Але він дуже помилився, цей бравий вояка. Ми не Подохли…

У мене — я був єдиний медик у партизанському загоні — було кілька десятків поранених. Про медикаменти вже й не кажу, у мене не було звичайного перев'язочного матеріалу. Бинти ще можна було сяк-так прати, вибілювати на сонці, але вати…

Дядько Захар підвівся, і вони всі троє пішли до невеличкого болотця на узліссі. Тут зупинилися, і дядько Захар, зігнувшись, почав розгрібати якийсь мох.

— Ось, — сказав він, показуючи хлопцям мошок. Знизу мошок був сивуватий, зверху зеленкуватий. Коли дядько Захар розгріб купинку глибше, там, насподі, цей мошок був зовсім білий, наче вата.

— Вата, — сказав Котя.

— Атож, вата, — підтвердив дядько Захар, — лісова вата. На болотах цієї вати можна назбирати сотні кілограмів. Називається вона — сфагнум.

— Сфагнум, сфагнум, сфагнум, — забурмотів Женька, щоб краще запам'ятати нове слово.

— Цей мошок врятував життя не одному пораненому партизанові. Це не тільки вата. У сфагнумі є речовина сфагнол. Цей сфагнол…

— Сфагнол, сфагнол, сфагнол, — забурмотів Женька.

— Цей сфагнол — ніби йод, він так само дезинфікує рани, не дає їм загноюватись. А крім цього моху, я ще мав Десятки цілющих трав. Лісова аптека діяла безперебійно. Але ж у нас майже не було харчів…

— І ви, напевне, полювали звірів і птахів, — припустив Женька.

— Дуже мало. По-перше, ми не могли витрачати боєприпаси, а по-друге, постріли кожного разу виказували б нас. Ми ставили сільця і пастки, часом нам щастило впіймати якусь дичину. Але ця мізерна мисливська здобич ішла на обід тільки важко пораненим… Ось, — дядько Захар знову зігнувся і підняв із землі руденького грибка.

— Знаєте, скільки в ньому процентів білка? Аж ніяк не менше, ніж у яловичині чи у рибі. За наказом командира всі, крім вартових і дозорців, кожного дня збирали гриби.

— Але ж вам потрібні були ще й жири, — знову встряв Женька.

— Ліс дав нам і жири. Ходімо далі.

Цього разу вони зупинилися біля розлогого куща ліщини. Весь кущ був усіяний блідо-зеленими горішками в зелених кожушках.

— Ось вам жиркомбінат. Зараз горішки ще зелені, їх і рвати не варто, хіба що на горіхове молоко. Але коли вони доспіють, збирайте, сушіть і бийте чудесну горіхову олію.

— І ви били олію? — запитав Котя.

— Ні, — посміхнувся дядько Захар, — бити олію ми не били. Ніколи було. Просто їли горіхи. Того року вони вродили рясно. Тепер залишилися…

— Вуглеводні! — вихопився Котя, бо він і в школі любив підказувати, хоч не завжди вдало.

— Атож. Ну, про різні ягоди я вже й не казатиму. Ми збирали їх скільки могли і де тільки могли. Але цього було мало. У нас не було хліба, а ви ж знаєте, що всі основні вуглеводні людина одержує з хлібом.

— А хліб росте на полі, — уточнив Женька. Він сподівався, що дядько Захар у своїй розповіді вже геть вичерпав багатства лісу, і хліба у лісі знайти неможливо.

— Авжеж, хліб у лісі не росте. У нашому, звичайно, бо в тропічних лісах ростуть хлібні дерева. Проте спробуймо дати хімічний аналіз хлібові. Недарма Тімірязєв назвав хліб чудесним витвором людського генія. Хліб — ось один із найвидатніших винаходів людства.

— Хліб винахід? — знизав плечима Женька. Для нього пекар у білому ковпаку був аж ніяк не схожий на Едісона чи на якого-небудь іншого винахідника.

— Авжеж, авжеж. Був же час, коли люди не знали хліба. Їли прісні, несмачні коржі, які погано перетравлює шлунок. Аж поки з дріжджів, води і борошна навчилися робити чудесний, пористий продукт, незвичайно поживний і такий, що легко перетравлюється і засвоюється. В хлібі є все, навіть вітаміни. Але основа хліба — крохмаль. Звичайно, знайти справжній пшеничний крохмаль у лісі неможливо… Ось, — цього разу дядько Захар підняв із землі жолудь.

— Із жолудів? — здивувався Котя. Потім підняв жолудь і розкусив його. — Вони ж гіркі!

— Авжеж, гіркі. Але можна зробити так, що вони не будуть гіркі. До речі, наше партизанське борошно було не тільки з жолудів, туди входила соснова кора і розтовчене кореневище білої лілії — у ньому до п'ятдесяти процентів крохмалю.

— І хороше борошно? — недовірливо перепитав Женька.

— Хороше, — просто відповів дядько Захар, — тільки, щоб воно не було гірке, дрібно нарізані шматочки кореневища треба деякий час вимочувати у воді. А борошно з жолудів готується так.

Дивіться, ми обчищаємо лушпинку, потім жолудь розрізуємо на чотири дольки. Зараз він гіркий, у ньому дуже багато дубильних речовин, і його треба добу вимочувати у воді. Потім його сушать, прожарюють, товчуть — і борошно готове. Отак ми змішували трохи того, трохи того і пекли хліб. А як пекти у лісі хліб, я вам іншим разом покажу.