Борис Грінченко - Серед бурі

Ну, іди!

Коваленко

Іду, іду... Бо справді забарився…

(Іде, але на порозі спиняється).

А відаєш, якая новина?

Грицько знайшовсь.

Оксана

Невже? А де?

Коваленко

В Ханенка.

Оксана(сумно.)

І він туди!

Коваленко

Я з шанців сам пізнав…

І в посланця питавсь,- і той так каже…

Ну, вже піду... Я скоро і вернусь.

Виходить.

Оксана

(Сама. Проходить по хаті, тоді сідає біля столу).

Грицько знайшовсь... і б'ється за Ханенка..

І винна - я... Укупі ми зросли,

І плакали, й сміялися укупі...

Він покохав мене і певний був,

Що будемо ми двох із ним подружжям...

Та, може, так воно й було б, якби

Не стрівсь Василь... Маленька зірка гасне,

Як засія на небі сонце... Так...

Як оддалась за Василя,- не стало

Тоді Грицька: ураз кудись він зник...

А се тепер у ворогів з'явився...

І щирий він, і гарний, добрий був...

Ми вкупі з ним ділили сміх і сльози:

Він батькові був тільки приймаком,

Але мені він братом був ізмалку.

І жалко так, що з ворогами він...

Як сталося, що він тепер з Ханенком?..

Як все тепер поплуталось: хто був

Учора наш, той з ворогами завтра...

Се помилка його, і певна я,

Коли б його могла я де уздріти,-

Вернувся б він, їх кинувши, до нас.

(Схиляється головою на руку й замислюється)

Баба Горпина ввіходять.

Горпина

Чи вернеться небавом пан Василь?

Оксана

Ви хочете, бабусенько, вже спати?

Лягайте, спіть! Чого ще вам товктись?

Я Василя тут буду дожидати,

І дам йому вечеряти сама.

Горпина

Так я піду.

Оксана

Ідіть та спіть, бабусю!

Горпина виходить. Оксана знову сидить біля стояу, замислившися. Увіходить тихо чоловік середнього зросту, в звичайній мужичій одежі, білявий, з усами, без бороди. Увійшовши, озирається, не важучися нічого робити. Оксана, почувши його, підводить голову і відразу встає... придивляється...

Оксана

Се хто такий?.. Ой хто се? (Пізнає.)

Боже правий!..

Чоловік

Не пізнаєш?

Оксана

Ні, я пізнала... ви... Се, батьку, ви...

Пилипенко

Се я... Чого ж злякалась?

Поблідла чом?.. Хіба я дикий звір?

Оксана

Та ні, се так... се я... не сподівалась…

Я думала, що вас немає тут...

Пилипенко

Та не лякайсь!.. Я не прийшов ганьбити

Тебе за те, що ти за Василя

Свого пішла, від батька втікши нишком,

До ворогів пристала...

Оксана

Батьку, ні!

Не вороги вони мені, а рідні.

Той ворог нам, хто наш плюндрує край:

Не я, а ви, мій батьку, з ворогами.

Пилипенко

Мовчи уже, коли ще не клену!

Я не про те тут маю розмовляти.

Оксана

А я про те: покиньте, тату, їх,

Вернітеся до нас! Вас привітаєм

Як рідного, коханого ми всі…

Любитиму, коритимусь!.. Верніться!

Пилипенко

Облиш, кажу!.. Не в тім сьогодні річ!

Повинна ти мене обрятувати:

Сюди вночі я тайником уліз,-

А поки тут ходив, то тайника

Засипано,- зоставсь я мов у пастці.

У бур'яні пролежав цілий день,

А се добравсь по-темному до тебе.

Оксана

Але чого ж ви опинились тут?

Пилипенко

А що тобі? За ділом опинився…

Рятуй тепер і випусти мене!

Оксана

А як же вас я випущу? Всі брами

Скрізь замкнено, і вартові стоять.

Пилипенко

То одури тих вартових, як знаєш,

А випусти відсіль мене мерщій!

Оксана

Та як же я їх можу одурити?

Пилипенко

Ти вимудруй! Ти знаєш ліпше це!

Оксана

Дурить своїх? Ні, я того не хочу.

Пилипенко

Ану облиш ти вигадки дурні!

Оксана

Не вигадки,- не можу я зробити.

Пилипенко

Не зробиш ти,- я проклену тебе!..

Я задавлю тебе!.. Пускай мене!

Оксана

Не можу я!

Пилипенко

У, проклята тварюка!

(Проходить по хаті й вертається. Спокійніше).

Та слухай же! Розваж же, нерозумна:

Коли мене не випустиш вночі,-

Піймають же мене і накарають.

Оксана

Я Василя прохатиму, щоб він... Поможе він...

Пилипенко

На його я не вірю.

Та й він не сам: є присуд військовий:

І завтра я на шибениці буду

Чи голову катюга втне мені.

Оксана

Ой, господи!

Пилипенко

Та пожалій же батька!

Вже раз його ти скривдила так тяжко,

Тепер його на страту віддаєш.

Проллється кров моя і упаде