Валеріан Молдован - Риторика - загальна та судова

Повністю доказана вина підсудних у здійсненні військових злочинів, у тому, що вони організували систему знищення військовополонених, мирного населення, жінок, стариків і дітей; у тому, що з їхньої вини всюди, де ступала нога німецького солдата, залишались гори убитих і закатованих людей, руїни і згарища, спустошені міста і села, опоганена і залита кров'ю земля.

Доказані повністю злочини проти людства, які здійснили підсудні.

Ми не можемо пройти повз злочини, які підсудні здійснили в самій Німеччині за час свого панування в ній; масові винищення всіх тих, хто бодай якоюсь мірою виявляв незадоволення нацистським режимом; рабська праця і винищення людей у концентраційних таборах; масове знищення євреїв, а потім та ж рабська праця і те ж знищення людей в окупованих країнах — все це доказано, й обвинувачення непохитне. Які ж засоби захисту були використані підсудними та їхніми захисниками, які докази й аргументи вони могли протиставити обвинуваченню?

Засоби захисту підсудних можна розділити на дві основні групи. Це, по-перше, ряд свідків, викликаних захисниками. Ці свідки повинні були своїми показаннями пом'якшити вину підсудних, зменшити їхню роль у здійсненні злодіянь, будь-що обілити їх.

Про яку об'єктивність і достовірність показань таких свідків захисту можна говорити, якщо невинуватість підсудного Функа повинен підтвердити його заступник і співучасник, член СС з 1931 року, Хойлер, який має чин групенфюрера СС; якщо на користь Зейсс-Інкварта був запрошений давати свідчення злочинець Рейнер — член фашистської партії з 1930 року, гаулейтер Зальцбурга, а потім Карінтіні.

Ці так звані свідки, такі, наприклад, як Бюлер — права рука підсудного Франка і співучасник його в усіх злочинах — або Боле — один із основних керівників шпигунсько-диверсійної діяльності гітлерівців за кордоном і завідувач закордонним відділом фашистської партії, — приходили сюди для того, щоб, здійснивши порушення присягання, намагатися вигородити своїх колишніх господарів і зберегти своє власне життя.

І все ж більшість свідків захисту під час їхнього допиту неминуче перетворювалися у свідків обвинувачення, їх самих викривали «німі свідки» — документи, до того ж переважно німецькі, і вони самі вимушені були викривати тих, кого вони бажали виправдати.

Друга група засобів захисту — це докази і міркування юридичного порядку.

ДЕЯКІ ПРАВОВІ ПИТАННЯ ПРОЦЕСУ

Обвинувачення у даному процесі спирається на величезний і безсумнівний фактичний матеріал, міцно стоїть на позиціях права і законності. Тому вже в перших вступних промовах обвинувачів було приділено багато уваги кримінально-правовому обгрунтуванню відповідальності підсудних.

Захист у своїх виступах перед трибуналом знову поставив рад правових питань:

а) про значення принципу «Немає злочину без вказівки на те в законі»;

б) про значення наказу;

в) про відповідальність держави і окремих осіб;

г) про поняття змови та ін.

У зв'язку з цим вважаю за необхідне знову повернутися до деяких правових питань у відповіді на спроби захисту заплутати прості і зрозумілі положення та перетворити юридичну аргументацію у димову завісу, покликану закрити від суду криваву минувшину фашистських злочинів.

Принцип «nullum crimen Sine lege»

Захист намагався спростувати обвинувачення, доказуючи, що в момент здійснення підсудними інкримінованих їм злодіянь, останні не були передбачені діючими законами, а тому підсудні не можуть нести за них кримінальну відповідальність.

Я міг би просто віднести всі посилання на принцип «nullum crimen Sine lege», оскільки Статут Міжнародного Військового Трибуналу, який є незаперечним законом і який підлягає обов'язковому виконанню, установлює, що цей Трибунал «має право судити і карати осіб, які, діючи в інтересах європейських країн, усі індивідуально або як члени організацій», здійснили будь-який із злочинів, перерахованих ст. 6 Статуту.

Отже, юридичне для винесення вироку і застосування покарання не вимагається, щоб здійснені підсудними злочини були передбачені кримінальними законами на момент їхнього здійснення. Однак не підлягає сумніву, що дії підсудних є злочинними з точки зору законів, які діяли на той момент, коли ці злочини мали місце.

Норми кримінального права, які містяться у Статуті Міжнародного Трибуналу, являють собою вираження принципів, які містяться в ряді міжнародних договорів, перерахованих у моїй вступній промові 8 лютого 1946 року, і в кримінальному законодавстві всіх цивілізованих держав. Законодавство всіх цивілізованих держав передбачає кримінальну відповідальність за вбивства, тортури, зґвалтування, здирства і тому подібне. Та обставина, що ці злочини були організовані підсудними в переважаючих людську уяву розмірах і в нечуваних за своєю садистською жорстокістю формах, звичайно, не виключає, а лише стократ посилює відповідальність злочинця. Якщо б підсудні вчинили злочини на території і щодо громадян якоїсь однієї країни, то вони б у відповідності з Декларацією глав урядів СРСР, Великої Британії і США, опублікованій 2 листопада 1943 року, в повній відповідності із загальноприйнятими засадами кримінального і кримінально-процесуального права були б судимі в цій країні і за її законами.