Валеріан Молдован - Риторика - загальна та судова

• об'єкт злочину і його об'єктивну сторону (дія чи бездіяльність, їх наслідки, причинний зв'язок між суспільне небезпечним діянням і суспільне небезпечним наслідком, спосіб здійснення злочину, обстановка, при якій здійснено злочин тощо);

• суб'єкт злочину і його суб'єктивну сторону (умисел, необережність, мотив, ціль або мету злочину).

Досвідчені адвокати ведуть ось такі картотеки судової практики, які допомагають їм у питаннях кваліфікації щодо конкретних кримінальних справ.

НЕОБХІДНА ОБОРОНАНе є злочином дія, які хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані необхідної оборони при захисті особи, що обороняється, від , суспільне небезпечного посягання. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 5 лютого 1987 року.

СПІВУЧАСТЬОсоба, яка сприяла вчиненню групового зґвалтування, але особисто статевого акту з потерпілою не вчиняла і не застосовувала щодо неї насильства під час її зґвалтування іншими особами, несе відповідальність не як учасник групи, а як пособник, тобто за ст. 19, ч. 3 ст. 117 КК України. Постанова президії Черкаського обласного суду від 3 квітня 1992 року.

КВАЛІФІКАЦІЯ СЛУЖБОВИХЗЛОЧИНІВ

Дії особи, яка одержала грошові кошти від громадян внаслідок зловживання службовим становищем, підлягають кваліфікації за ст. 165, а не за ст. 84 КК України.

Постанова президії Чернігівського обласного суду від 1 березня 1988 року.

КВАЛІФІКАЦІЯ ХУЛІГАНСТВА

Дії засудженого кваліфіковано за ч. З ст. 203 КК України безпідставно, оскільки застосування ножа його співучасником було ексцесом виконавця.

Постанова президії Київського міського суду від 23 лютого 1986 року.

Із вдалим обгрунтуванням кваліфікації злочину можна ознайомитися в промовах: адвоката І. Любимової у справі Негіної; адвоката В. Шингарєва у справі Кисельової; адвоката В. Поганкіна у справі Хилкова; адвоката А. Полякова у справі Цапліна; адвоката В. Ермана у справі Михайлова.

Тут відкривається широке поле діяльності для захисника. Неможливо уявити собі кримінальну справу, у якій адвокат) в захисній промові не довелося б говорити про особу підсудного. Важливість цієї частини захисної промови визначається ст. 39 КК України, ст. 324, 334 КПК України, де говориться, що при призначенні покарання необхідно, крім інших факторів, враховувати особу винного.

Завдання захисника — розкрити внутрішній світ підсудного, його світогляд і світосприймання, зрозуміти його психологію, переживання і пояснити їх суддям. І коли захисник зможе це зробити, його промова стане яскравою, переконливою, а отже, вплине на всіх учасників судового розгляду.

Захисник зобов'язаний: зібрати і доповісти суду все, що говорить на користь підзахисного, що здатне полегшити його участь і що дозволить виявити обставини, сприятливі для підсудного.

«Закон вимагає, щоб поблажливість базувалася на обставинах справи. Але з усіх обставин справи, звичайно, найголовніша — сам підсудний. Тому, якщо в його житті, в його особі, навіть в

слабкостях його характеру, які випливають із його темпераменту і його фізичної природи, ви знайдете підстави для поблажливості чи милості, — ви можете до судового голосу засудження приєднати голос милосердя». Ці слова, сказані видатним прокурором, суддею і судовим ритором Анатолієм Коні' більш як сто років тому, не втратили своєї свіжості й сьогодні.

Якщо захисник не заперечує кваліфікацію злочину, а звертається до суду з проханням, то він може говорити:

• про відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину. Підсудний після вчинення злочину, бажаючи уникнути тих наслідків, які цей злочин може спричинити, вчинює певні дії щодо їх недопущення, і це призводить до того, що такі наслідки не наступають. Наприклад, заволодівши майном у результаті розбою, винний зразу ж повертає це майно потерпілому або, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, надає потерпілому допомогу, і тим самим відвертає смерть останнього;

• про вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин. Це поєднання істотних для підсудного факторів фізичного, матеріального чи морального характеру, що негативно впливають на його особисте або сімейне життя. Наприклад, значні матеріальні труднощі, тяжка хвороба підсудного або членів його сім'ї, несприятливі побутові чи житлові умови, жорстоке поводження батьків з дітьми, чоловіка з дружиною;