Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн

Штати мають свої конституції, а система їх органів нагадує федеральну систему. В штатах створюються органи законодавчої влади (однопалатні законодавчі збори), органи виконавчої влади (губернатор та віце-губернатор, які обираються терміном на 5 років), органи судової влади (суди штатів). Суверенітету штати не мають і права виходу з федерації теж не мають. Питання про створення нових штатів (а також територій), їх розподіл вирішується федеральним законом, їх кордони затверджуються сенатом, штати мають право тільки висловлювати свою думку.

Становище федерального округу практично таке саме, як і становище штатів, однак округ очолює не губернатор, а обраний префект. Відповідно до Конституції федеральна територія має власну адміністрацію, суди, які, однак, призначаються з центра. Якщо на території проживають понад 100 тис. чоловік, населення обирає територіальні збори із консультативною функцією при губернаторі.

Штати складаються з муніципій, котрих в країні налічується близько 5 тисяч. Вони мають право самостійного управління у всіх сферах, які стосуються їх інтересів. Наприклад, відповідно до ст. 144 Конституції штатні Сан-Паулу 1989 р. муніципії володіють «політичною, адміністративною та фінансовою автономією, а також мають право самоорганізації відповідно до закону на основі принципів, встановлених федеральною і теперішньою Конституцією». Федеральна ж Конституція встановлює для муніципій, як і для штатів, досить жорсткі вимоги щодо принципів організації, управління, іноді дуже деталізовані. В конституціях зарубіжних країн стосовно місцевого самоврядування звичайно встановлюються лише загальні норми, без будь-яких подробиць. Однак Конституція Бразилії не копіює ці загальні тенденції.

Створення муніципій, входження їх до складу одна одної, злиття муніципій або виділення їх з інших регулюються законом штату в рамках періоду, визначеного федеральним додатковим законом, і залежить від попереднього плебісциту, який проводиться в даних муніципіях після розповсюдження матеріалів про муніципальну життєздатність, що друкуються відповідно до закону (ст. 18, параграф 4 Конституції в редакції Конституційної поправки № 15 1996 р.).

Статус муніципії детально регулюється її органічним законом. Однак самі муніципії визначають свій статус. Головне — цей статус не повинен суперечити вищестоящому законодавству.

До компетенції муніципії входять такі повноваження, як законодавча ініціатива з проблем, які представляють зацікавленість місцевої влади, доповнення законодавства федерального і штатів, якщо в цьому є необхідність, встановлення і збір податків у межах своєї компетенції, створення, організація і скасування округів відповідно до закону штату.

Муніципія обирає законодавчий орган — муніципальна палата, яка складається з радників. їх кількість залежить від чисельності населення муніципії і може коливатися від 9 в муніципіях де кількість жителів складає 1 млн, до 55, де їх кількість понад 5 млн.

Центральною фігурою в муніципальному управлінні є префект — голова місцевої адміністрації. Префект, віце-префект та муніципальні радники обираються терміном на чотири роки шляхом прямих виборів одночасно по всій країні.

На місцевому рівні, як і в центрі, діє та ж демократична норма про винагороду посадовим особам, оскільки винагорода префекта, віце-префекта та муніципальних радників встановлюється муніципальною палатою протягом кожної легіслатури. Винагорода радникам регулюється тією самою Конституційною поправкою № 19 1998 p., а також Конституційною поправкою № 25 2000 р. Муніципальні радники користуються недоторканністю і не несуть відповідальності за свої думки і виступи.

Муніципальна палата сама організує свою законодавчу і наглядову діяльність. Федеральна Конституція зобов'язує її співпрацювати з представницькими органами інших рівнів у муніципальному плануванні, а також передбачати в статусі муніципії діяльність інституту народної ініціативи щодо проектів закону, які становлять особливий інтерес для муніципії, міста або округу.

1 — Судді, прокурори, судові слідчі, які мають право брати участь у судовому процесі, у багатьох зарубіжних країнах мають загальну назву — магістрати, інші — це службовці судових установ.