Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн

4. Особливістю конституцій, прийнятих у повоєнний період, стало регулювання інституту конституційного контролю (нагляду). Вперше цей інститут був створений у США (1802 p.) і тривалий час функціонував лише в деяких країнах — Бразилії, Норвегії, Греції. Після Другої світової війни він став обов'язковим атрибутом усіх демократичних держав — Франції, Італії, Німеччини, Японії, Польщі, Росії та ін. Особливість європейської моделі цього інституту полягає в тому, що конституційний контроль покладено не на звичайні суди (США, Японія), а на спеціально створені органи — Конституційну раду у Франції, Конституційний Суд в Італії, Федеральний конституційний суд у Німеччині тощо. За умов дедалі зростаючої кількості правових норм, розвитку делегованого законодавства ризик їх суперечності та неконституційності постійно зростає. Усе це робить конституційну регламентацію даного інституту актуальною й доцільною.

Крім того, поширення інституту конституційного контролю свідчить про зростання значущості самої конституції.

5. Демократичною новелою конституційного розвитку зарубіжних країн після Другої світової війни стало регулювання низки проблем з міжнародних відносин. Це виявилося: по-перше, у закріпленні миролюбного зовнішньополітичного курсу (ст. II Конституції Італійської Республіки 1947 р., ст. І Конституції Індії 1950 р., ст. 2 Конституції Греції 1975 p.); по-друге, у визнанні демократичних принципів міжнародного права (ст. 27 Конституції Республіки Болгарія 1991 p.); по-третє, у закріпленні примату міжнародного права щодо внутрішнього права (ст. 10 Конституції Італійської Республіки); по-четверте, у визначенні повноважень органів держави щодо укладення, ратифікації та денонсації міжнародних договорів (статті 93–96 Конституції Іспанії 1978 р.). У світлі розгляду різних напрямів регулювання зарубіжними конституціями питань з міжнародних відносин на особливу увагу заслуговує ст. 9 Конституції Японії 1947 р. У ній не тільки проголошується відмова японського народу «від війни як суверенного права нації», а і йдеться про роззброєння країни, зокрема: «…ніколи наперед не створюватимуться сухопутні, морські та військово-повітряні сили, так само, як і інші засоби війни. Право на ведення державою війни не визнається». Дане положення конституції значно вплинуло на подальший економічний розвиток країни. Японія, заощадивши на гонці озброєнь, здобула можливість за короткий час здійснити стрибок від напівфеодальної країни до сучасної держави з високорозвиненою економікою.

Під формою конституції розуміється спосіб організації та відбиття конституційних норм. Конституція може складатися з одного нормативного акта. Якщо основний закон являє собою єдиний писаний акт, який регулює всі головні питання конституційного характеру, він є кодифікованою конституцією. Такими є конституції США, Німеччини, Іспанії, Японії, Болгарії, Китаю, Куби та ін. Якщо питання конституційного характеру регулюються кількома актами, така конституція належить до розряду некодифікованих. За приклад може правити Конституція Фінляндії, яка складається з чотирьох нормативних актів: «Форми правління Фінляндії» 1919 p., «Акта про Едускунт» (парламент) 1928 p., «Акта про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради (уряд) і канцлера юстиції» 1922 р., «Акта про державний суд» 1922 р. Усі перераховані акти мають вищу юридичну силу. Аналогічні (некодифіковані) конституції діють у Великобританії, Швеції, Ізраїлі та інших державах.

Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділяють преамбулу, основну та заключну частини, перехідні й додаткові положення.

Преамбула (лат. praeambulus — той, що передує) — це вступна частина конституції. У ній, зазвичай, викладені завдання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституції, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються права і свободи. Преамбула може бути надзвичайно короткою (Конституція Республіки Вірменія 1995 p.), великою (Конституція Японії 1947 р.) або ж відсутньою зовсім (Конституція Греції 1975 p.). Усі преамбули мають ідеологічну спрямованість, містять ідеологічні настанови. Загальновизнано, що положення преамбули не є правовими нормами, за винятком тих, які проголошують права і свободи.

Основна частина конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, управління і суду згідно з принципом поділу влади, а також організацію території держави.