Зиґмунд Фройд - Тлумачення снів

Доісторичне сприйняття снів, безперечно, відбилося у ставленні до снів серед народів класичної давнини [3] Подальша заувага спирається на наукову працю Бюхсеншютца 1868 р. ( прим. авт.). . Вони пов’язували свої сни зі світом надлюдських істот, у який вони вірили, і розуміли їх як одкровення від богів і демонів. Вони також не ставили під сумнів значення снів для кожної особи, яке полягало, зазвичай, у віщуванні майбутнього. Проте надзвичайне розмаїття змісту і впливу снів ускладнило узагальнення погляду на них і потребувало розподілу снів на різні групи, за їхньою важливістю і надійністю. Натомість, розуміння снів окремими філософами давнини визначалося, перш за все, їхнім ставленням до віщування. У двох присвячених сну творах Аристотеля сни вже стають предметом психології. Ми дізнаємося, що не боги посилають сни, і природа снів є не божественною, а радше демонічною, оскільки природа як така є демонічною, а не божественною, тобто сни приходить не як надприродні одкровення, а як робота людської душі, втім, пов’язаної з божеством. Сни визначаються активністю душі конкретної людини, що спить.

Аристотелю відомі деякі характеристики спання – зокрема, перетворення під час сну малих подразників на великі («людині здається, ніби вона йде крізь вогонь і відчуває жар, тим часом як незначне тепло діє на окрему ділянку її тіла»), і він виводить з цього висновок, що сни можуть доволі точно вказувати лікареві на перші ознаки змін у тілі, непомітні у притомному стані. [4] Давньогрецький лікар Гіппократ згадує про з’язок снів з хворобою в одному з розділів своєї славетної праці (прим. авт.).

Видатні давні мислителі до Аристотеля вважали сон не породженням заснулої душі, а посланням з божественного боку, і вже тоді виокремилися дві протилежні течії, які відтак завжди впливатимуть на оцінку стану сну. Розрізняли правдиві, цінні сни, які посилались людині, щоб застерегти її чи відкрити їй майбутнє, і марнотні, оманливі, даремні сни, що мали на меті завести на манівці, занапастити.

Ґруппе (Gruppe 1906, 2, стор. 930) подає класифікацію снів за згаданими ознаками у Макробія й Артемідора: «Сни поділяються на два класи. Приналежні до першого впливають лише на теперішній час (або минулий), однак нечинні щодо майбутнього і включають ενὺπνια, безсоння, і які безпосередньо відображають якусь картину або її протилежність – наприклад, голод або його втамування, а також φαντάσματα, які у фантастичний спосіб розширюють дану картину, як, наприклад, нічні жахи, ephialtes . Другий клас, з іншого боку, вважається вирішальним щодо майбутнього; до нього належать: 1) пряме пророцтво, отримане уві сні (χρηματωμός, oraculum ), 2) провіщення прийдешньої події (όραμα, visio ), 3) символічне видіння, що потребує інтерпретації (όνειρος, somnium ). Ця теорія трималася впродовж багатьох століть».

Завдання «тлумачення снів» залежало від зазначеної варіативності їх оцінювання. Взагалі, від снів очікували серйозних наслідків, але не кожен сон одразу надавався до тлумачення і не завжди траплялося зрозуміти, чи зміст сну має якийсь неясний важливий сенс. Така ситуація підштовхнула людей до вироблення способу, за яким незрозумілий зміст сну заміняли на відповідний значущий. Позаяк найбільшого авторитету у тлумаченні снів у давніші часи зажив Артемідор Далдіанський, його детальна праця [5] Книжка Ονειροκριτικά, «Тлумачення снів» ( прим. пер.). компенсує нам втрачені твори на цю тему [6] Подальша історія тлумачення снів у Середньовіччя викладена у Дьєпґена (1912) і у спеціальних дослідженнях М. Фьорстера (1910, 1911), Ґоттарда (1912) та ін. Щодо тлумачення сновидінь у євреїв пишуть Альмолі (1848), Амрам (1901), Льовінґер (1908) і не так давно – Лауер (1913), який узяв до уваги психоаналітичний аспект. Про тлумачення сновидінь у арабів повідомляють Дрексль (1909), Ф. Шварц (1913) і місіонер Тфінкджі (1913), у японців – Міура (1906) і Івая (1902), у китайців – Секер (1909 – 10), у індійців – Неґеляйн (1912) ( прим. авт. у вид. з 1914). .

Донауковий підхід до снів у давніх цілковито узгоджувався з їхнім світоглядом у цілому і проектував як реальність у довколишній світ те, що реальністю було тільки у їхньому психічному житті. Крім того, на їхньому сприйнятті снів відображалося враження, яке залишає сон у пробудженій свідомості зранку, як щось чуже, з потойбічного світу, що не поєднується з рештою елементів свідомості. Проте не варто гадати, буцімто в наші дні вчення про надприродне походження снів не знаходить прибічників: крім усіх святобожних і містичних письменників, які законно утримують колись широку царину надприродного, доки та залишається незавойованою науковцями, подибуємо також цілком розсудливих і не надто екстравагантних мислителів, які прагнуть у нез’ясованості природи й походження снів бачити аргументи на користь своєї релігійної віри в існування і втручання вищих духовних сил (Haffner, 1887). Поцінування царини сну деякими філософськими школами – наприклад, шеллінгіанцями – є очевидним відгомоном незаперечної в давнину божественності сну. Дискусія щодо пророчої сили снів теж досі триває, оскільки психологічні пояснення на разі не здатні охопити весь накопичений матеріал, хоча ті, хто тримається наукового способу мислення, схильні відкидати такі міркування.