Зиґмунд Фройд - Тлумачення снів

Поведінка пам’яті у снах, безперечно, вкрай важлива для будь-якої теорії пам’яті взагалі. Вона вчить нас, що «нічого не може бути цілковито втрачено з того, що колись здобув наш розум» (Scholz, 1893, стор. 34). Або, як висловився Дельбьоф, «que toute impression même la plus insignifiante, laisse une trace inaltérable, indéfiniment susceptible de reparaître au jour» [13] «що кожне, навіть найменш значне враження залишає стійкий слід, який може виявити себе будь-якого дня» ( фр.). , висновок, до якого підштовхують нас також чимало різних патопсихологічних явищ. Певні теорії про сни, які ми обговоримо пізніше, пояснюють їхню абсурдність і непослідовність тим, що ми часткового забуваємо свої денні враження. Беручи до уваги надзвичайну ефективність – як ми бачили – пам’яті у снах, ці теорії аж надто суперечливі.

У когось може виникнути думка, буцімто явище сновиддя зводиться винятково до функції пам’яті, як відображення її репродуктивної роботи, що не припиняється вночі, у стані сну. Така точка зору узгоджується з повідомленням Pilcz [14] Александер Пільч (1871–1954) – австр. невролог, професор Віденського університету ( прим. пер.). (1899), згідно з яким є чітка залежність між періодом виникнення снів упродовж ночі та їхнім наповненням, оскільки найвіддаленіші спогади відтворюються у глибокому сні, тим часом як недавні враження – ближче до світанку. Однак така концепція маловірогідна, з огляду на спосіб, у який сни перетворюють матеріал пам’яті. Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 18) справедливо звертає увагу на те, що у сні не відбувається повторення досвіду. Сон залучає фрагмент спогаду, але наступна ланка виявляється зміненою, або на її місці з’являється геть чужа. Сон приносить лише уривки спогаду, і це правило достатньо безперечне, щоб на нього могла спиратися теорія. Разом з тим трапляються винятки, коли сон відтворює досвід так само, як наша пам’ять у пробудженому стані. Дельбьоф (Delboeuf, 1885, 239 і наст.) розповідає, як одному з його університетських колег в усіх подробицях приснилася поїздка автомобілем, у якій він колись дивом уникнув аварії. Міс Колкінс (Calkins, 1893) згадує два сни, які точно відтворювали події попереднього дня, і я сам згодом матиму нагоду навести особистий приклад відтворення уві сні незміненого дитячого досвіду [15] Подальший досвід спонукає мене додати, що не так рідко уві сні відтворюються неістотні дії попереднього дня – такі, наприклад, як пакування валізи, готування їжі на кухні тощо. Однак сам сновидець тоді наголошує не стільки на змісті сну, скільки на реальності факту, його «справжності»: «Я справді робив усе це вчора» ( прим. авт. у вид. з 1909 р.). .

Уявлення про збудники або джерела снів може дати популярне прислів’я «Сни приходять зі шлунку». За таким формулюванням стоїть теорія, яка пов’язує сни з подразниками, що тривожать нас у процесі сну. Якби такі подразники не виникали, ми б не бачили снів, які є реакцією на них.

Обговорення збудників снів охоплює цілий масив спеціальної літератури. Очевидно втім, що проблема виокремилася тільки після того, як сни стали предметом біологічного дослідження. Стародавні, які вважали сни божественним посланням, не мусили шукати для них джерел стимуляції: сни виникають з божественної чи демонічної волі, отже їхнє значення і зміст визначаються знаннями і намірами відповідних вищих сил. Наука ж одразу зіткнулася з питанням, чи завжди збудники снів однакові, чи вони бувають розмаїтими, а відтак, чи пояснення снів слід шукати у царині психології, чи, радше, фізіології. Видається, більшість авторів сходяться на тому, що причини подразнень уві сні, тобто джерела снів, можуть бути різними, а роль збудників відіграють як тілесні, так ментальні подразнення. Думки авторів різко відрізняються щодо переваги, яка надається тому чи іншому джерелу снів, і щодо їхнього значення у виникненні снів.

Повне перерахування джерел снів, зрештою, визначає чотири їх різновиди, які також застосовуються у класифікації снів як таких:

1. Зовнішні (об’єктивні) збудники.

2. Внутрішні (суб’єктивні) збудники.

3. Внутрішні (органічні) подразники.

4. Суто психічні подразники.

1. Зовнішні (об’єктивні) збудники

Штрюмпель Молодший, син того філософа [16] Німецький невропатолог Адольф фон Штрюмпель ( Ernst Adolf Gustav Gottfried von Strümpell ) був сином німецького філософа, професора Людвіґа Штрюмпеля ( прим. пер.). , чию книжку про сни ми теж мали нагоду згадувати, опублікував широко відомий звіт про свої спостереження за одним зі своїх пацієнтів, який страждав на загальну нечутливість поверхні тіла й ураження кількох вищих органів чуття. Якщо лічені канали чуттєвого зв’язку цієї людини з зовнішнім світом перекривали, чоловік засинав. Ми й самі, коли хочемо спати, намагаємося створити умови, подібні до змальованих Штрюмпелем. Ми перекриваємо найважливіші чуттєві канали, заплющуємо очі і намагаємося захистити інші чуття від усіх подразників або від будь-якої зміни подразників, що діють на органи чуття. Тоді ми засинаємо, навіть якщо бажані умови не повністю досягнуті. Ми не можемо повністю відгородити наші органи чуттів від подразників і не можемо цілковито зупинити збудливість наших органів чуття. Та обставина, що достатньо сильний подразник пробуджує нас будь-якої миті, є доказом того, що «навіть у сні душа перебуває у постійному контакті з позатілесним світом». Зовнішні збудники, що досягають наших органів чуття, здатні стати джерелом снів.