Бретт Регіна - Будь дивом - 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим

Джонове волосся вже сивішає, однак густі брови все ще чорні, як і халат, який він одягає, перш ніж когось постригти. Два дні на тиждень він бере латексні рукавички й відкриває свою перукарню між раковиною і пісуаром. Часом він слухає госпел, [3] Вид музики, що походить від сольних одноголосних духовних гімнів на сюжети з Євангелія поки стриже своїх клієнтів. Коли ж я спостерігала за його роботою, замість музики на фоні звучало клацання ножиць, свист гребінця і тихий гомін розмови.

— Він дуже добра людина, — сказав Ентоні, який прийшов сюди з великою кучмою чорного кучерявого волосся. Ентоні кивнув на купу чорних пухнастих хмарок на підлозі — його волосся відростало цілий рік. Джон пройшовся по голові чоловіка машинкою для стрижки, легенько притискаючи її, щоб зробити проділ. Витрусив на серветку трохи тальку й промокнув голову Ентоні.

— Добре, — сказав Ентоні, поглянувши на свою стрижку «під машинку» — утім, зверху волосся було трохи довшим. — Дякую!

Щойно один клієнт виходив, як одразу заходив інший. Бувають дні, коли Джон робить до 35 стрижок.

— Як робимо сьогодні, Білле? — запитав Джон. — Приберемо майже все?

— Можна, але щоб не зовсім налисо, — відповів той. Коли чорні злиплі пасма почали падати на підлогу, Білл заплющив очі й розслабився, а Джон почав розповідати про своїх клієнтів.

— Усі ми помиляємося, — мовив він. — Просто робимо це по-різному. Ці люди не гірші за мене. Ідеться швидше про наслідки. Мій бруд, мої неправильні дії не вплинули на мене так, як їхні вчинки на них… Зробити тобі проділ?

— Ні, сер, — ввічливо відповів Білл.

Джон не професійний перукар. Він рано вийшов на пенсію, звільнившись зі служби поштових послуг, де працював 25 років, і став волонтером у Червоному Хресті, здавав кров, допомагав жертвам катастроф. Кілька разів він стриг парафіян своєї церкви, а потім звернув увагу на жахливий вигляд безпритульних і прийшов до міської місії, щоб допомогти.

— Щоранку я звертаюся до Господа з молитвою, щоб він скеровував мої очі й руки в правильному напрямку, щоб дав сили моїм ногам, бо знаю, що я не перукар. Я прошу його притримати слабкість і втому, доки закінчу свою справу, — сказав він і додав, що ще ніхто не скаржився на його роботу. — Вони кажуть: «Із цим можна жити».

— Знаєте, чим погана стрижка відрізняється від хорошої? — запитав Джон, а тоді весело відповів: — Чотирма днями!

Дон сів у крісло, а Джон закріпив навколо його шиї чорну накидку.

— Він чудово стриже, — сказав Дон.

— Він надто добрий до мене, — зауважив Джон.

— Я не добрий, я чесний, — наполягав Дон.

Джон ніколи не брав за свою стрижку грошей і не збирається це робити.

— Бог свідок — я ніколи не робитиму це за гроші, — сказав він. — Таке мені не подобається. Подобається робити це так, як я роблю. Кожна стрижка приносить мені задоволення. Більшість із цих чоловіків не можуть собі дозволити стрижку. Вони щойно вийшли з в’язниці. І можуть стати гіршими, зважаючи на те, що їм доводиться постійно жебрати.

— Я й сам колись був п’яницею, пиячив щодня — і одного дня Бог забрав це в мене. Я любив лихословити, і це Він теж забрав. Бог допоміг мені побачити, як це гидко.

Тепер, коли Джон позбувся цієї «гидоти», він допомагає людям віднайти їхню внутрішню красу.

— Стрижка є другорядною, — каже він, — це просто облямівка.

Він підстриг волосся коло носа Дона і простягнув йому люстро.

— Почуваюся на мільйон! — сказав цей бідака симпатичному чолов’язі в дзеркалі.

— Чудово. Просто чудово.

У моєму житті було чимало ситуацій, у яких я мала б сказати своє слово, але не робила цього.

Одного дня під час телефонної розмови мій співрозмовник почав розповідати про свій бізнес. І поміж іншим зауважив, яким скупердяєм є один із його клієнтів. «Можна було б припустити, що його прізвище — Ґольдштейн», — сказав він і відразу змінив тему.

Мій внутрішній голос заволав: «Ґольдштейн? Він натякає на скупість усіх євреїв? Знову цей старий стереотип! Ти збираєшся хоч щось сказати?» Але щоб не бути ханжею, я промовчала.

Якось у відпустці я побачила, як двоє братів дражнили одне одного на пляжі. Батько розсердився й відвів одного з них убік. Наказав йому стати, а щойно той це зробив, як він наказав сісти.

Коли ж хлопчик сів, батько знову звелів йому підвестися на ноги. Хлопець уставав і сідав, як слухняний собака, аж доки почав хлипати.