Гнат Хоткевич - Камінна душа

З

репертуарі театра відводилося творам його керівника: п’єсам «Довбуш» (1909), «Гуцульский рік» (1910) та ін. У цей період з-під пера Хоткевича вийшли повісті «Камінна душа» (1911), «Довбуш» (надрукована лише в 1965 р.), збірки нарисів та новел «Гірські акварелі», «Гуцульські образки».

У січні 1909 р. на слід «малоросійського сепаратиста» напала агентура Варшавської охранки. У Львові Хоткевича тримали «під ковпаком» негласного нагляду. А 3 квітня 1912 р. його як члена УПСР заарештувало Київське охоронне відділення. Проте ні київським, ні харківським слідчим «навісити» на письменника політичний злочин не вдалося. Він залишився на свободі.

У Харкові Хоткевич створив буковинську майстерню, вступив у Товариство ім. Г. Квітки-Основ’яненка, очолив його науково-літературне відділення. Читав лекції про культуру і побут Галичини, співробітничав

з україномовною газетою «Слово», яку після виходу другого номера в жовтні 1915 р. закрили за антиурядову пропаганду. В грудні збирав підписи під зверненням у Держдуму з вимогою свободи слова, друку,, викладання української мови. Закінчилося все тим, що 11 березня 1916 р. міністр внутрішніх справ наказав вислати Хоткевича з України і три роки тримати під наглядом поліції.

Протягом 17 років (1921-1938) життя Гната Хоткевича, за словами його дружини Платоніди, «проходило за письмовим столом». Одним із найяскравіших творів того періода стала тетралогія «Богдан Хмельницький» (1929). Останнє десятиліття свого життя присвятив дослідженню творчості Тараса Шевченка.

В кооперативному видавництві «Рух» вийшло 8-томне зібрання творів Хоткевича (1928-1931). Отримавши гонорар, Гнат Мартинович купив дім у селі Високому під Харковом. А скоро в домі не стало чим палити — письменника і його сім'ю як «нетрудовий елемент» позбавили не лише пенсії, але й продовольчих карток. В Україні почалася боротьба з націоналістичними проявами в культурі.

Обструкція, гоніння, напівголодне існування змусили Хоткевича написати 9 листопада 1937 р. листа Сталіну, оскільки звернення до харківських властей та Академії наук ніякого результату не дали. Секретаріат ЦК ВКП(б) 25 січня 1938 р. направив письменнику відповідь, мовляв, ДЛЯ творчості Йому будуть створені «необхідні умови». Як ВИЯВИЛОСЯ ї— тюремні. 23 лютого був виданий ордер на арешт письменника.

У його кримінальній справі, сфабрикованій органами НКВС, підшиті лише два протокола — допиту і очної ставки. Цих паперів з абсурдними звинуваченнями вистачило для найсуворішого вироку.

У травні 1938 року 60-річного Хоткевича змусили «зізнатися» в шпіонажі на користь Німеччини. Зв’язок із закордонною розвідкою він нібито підтримував через німецьке консульство у Харкові. З 1923 до 1934 року «ла-зутчик-бандурист», за твердженням репресивних органів, передавав за кордон інформацію про економічну ситуацію в індустріальних регіонах СРСР, інформував про настрої населення і навіть видав таку «стратегічну інформацію», як... застосування в сільському господарстві нових молотилок.

29 вересня 1938 року особлива трійка УНКВС Харківської області винесла вирок представнику «гнилої інтелігенції»: найвища міра покарання — розстріл. Роковий день настав 8 жовтня.

Ой Марусе, камінная душе!

Не слухати ж було шептання моєго, Не лишати ж було попонька своєго.

Отже, сьогодні новий ксьондз служив по раз перший службу у церкві. Гуцули прислухалися, придивлялись і остаточно винесли не зле вражіння. Особливо подобалася проповідь. Не змістом, бо змісту мало хто вкємував, а тим, що було її сказано голосно і виразно.

— Говорит — єк відпечєтує! — говорили один до одного пошептом.

Взагалі вся служба пройшла дуже добре. Дяк, бажаючи показатися, вигалайкував на дух кінський, закручував, заплутував мелодію до того, що сам ставав як дурний у тім усім, і під кінець служби захрип, сарака, так, що доброго ока го-рівки треба було відтак, аби голос вернувся.

Та й ксьондз, нема що казати, голосники мав добрі, гуцу-лія теж гула з охотою, хоч і невлад, а багачі кидали до скар-бонки цілими левами.

А поки тяглася служба і дим кадильний, змішавшися з різними іншими гуцульськими пахощами, возносився до престолу, баби по черзі бігали поздоровляти молоду попадю. Властиво, секретно кажучи, гадка тут була інша: баби хотіли переконатися, чи попадя молода, чи файна, отже, чи є надія, що піп буде триматися жінки. Бо попередник сього ксьондза великий був преподобник по бабській часті і добре дався гуцулкам узнаки.