Джін Шарп: Від диктатури до демократії

Повалення диктатури — це безперечно вагомий привід для святкування. Люди, які так довго страждали і заплатили дорогу ціну за перемогу, заслуговують на радість, відпочинок і визнання. Вони мають пишатися собою, а також тими, хто боровся пліч-о-пліч з ними заради досягнення політичної свободи. Не всі дочекалися цього дня. Загиблих треба вшановувати разом з тими, хто вижив, як героїв, що допомагали творити історію визволення їхньої країни.

На жаль, ще не час втрачати пильність. Навіть якщо повалення диктатури шляхом політичного спротиву завершилось успіхом, слід вжити запобіжних заходів, щоб не допустити встановлення нового репресивного режиму, який може постати з безладу після повалення старого. Лідери продемократичних сил повинні заздалегідь підготуватися до організованого переходу до демократії. Не потрібно руйнувати диктаторські структури. Слід створити конституційно-правову основу та виробити норми поведінки міцної демократії. Не варто сподіватися, що одразу після повалення диктатури постане ідеальне суспільство. Розпад диктаторського режиму за умов розширення свободи є лише початком тривалих зусиль, спрямованих на поліпшення життя суспільства та забезпечення людських потреб. Серйозні політичні, економічні та соціальні проблеми залишаться на довгі роки, а їх вирішення потребуватиме співпраці багатьох людей і груп суспільства. Нова політична система повинна надати людям з різними поглядами та вподобаннями можливості для подальшої конструктивної праці та вироблення стратегії, що допоможе вирішувати проблеми у майбутньому.

Ще Арістотель застерігав: не виключений варіант, коли «тиранія може змінитися тиранією» [12] Aristotle, The Politics, Book V, Chapter 12, p. 233. . Яскраві історичні приклади цього у Франції (якобінці та Наполеон), Росії (більшовики), Ірані (Аятолла), Бірмі (SLORC) та інших країнах свідчать про те, що певні особи чи групи розглядають повалення диктатури лише як можливість прибрати владу до своїх рук. Їхні мотиви можуть різнитися, проте наслідки часто приблизно однакові. Новий диктаторський режим може бути навіть жорстокішим за попередній і встановити ще суворіший контроль.

Навіть напередодні падіння режиму прихильники старого режиму робитимуть спроби зірвати демократичну боротьбу шляхом політичного спротиву, інсценізуючи державний переворот з тим, щоб перехопити перемогу народного руху опору. Це може виглядати як повалення диктатури, але насправді вони лише прагнутимуть встановити оновлену модель старого режиму.

Існує декілька шляхів уникнення перевороту у щойно визволеному суспільстві. Часом для того, щоб перешкодити такій спробі, достатньо бути добре обізнаними з цими можливостями [13] Детальніше про засоби опору проти переворотів див.: Gene Sharp, The Anti-Coup (Boston, MA: The Albert Einstein Institution, 2003). . Одразу ж після початку перевороту заколотники вимагатимуть легітимізації, тобто визнання їхнього морального і політичного права на здійснення влади. Тому першим принципом захисту від переворотів є відмова визнавати легітимність заколотників.

Заколотники прагнутимуть, щоб громадські лідери і населення підтримали їх, а також намагатимуться спантеличити їх чи схилити до пасивності. Для того, щоб посилити свій контроль над збентеженим суспільством, заколотники потребуватимуть співпраці з радниками та спеціалістами, чиновниками і цивільними службовцями, адміністраторами та суддями. Їм також буде необхідно, щоб велика кількість людей, які задіяні в політичній системі, суспільних інституціях, економічній системі, поліції та військових силах, пасивно підкорялася і виконувала свої звичайні функції, а також накази та розпорядження заколотників.

Тому другий засадничий принцип захисту від переворотів полягає у протистоянні заколотникам шляхом спротиву та відмови від співпраці. По суті, проти цієї нової загрози можна застосувати ті ж самі методи, що й проти диктатури, однак їх треба вжити негайно. Якщо заколотникам відмовлять і в легітимності, і в співпраці, переворот, позбавлений політичної основи, зійде нанівець, і відновиться можливість побудови демократичного суспільства.

Для нової демократичної системи потрібна конституція, яка закладає фундамент демократичного управління. Конституція повинна окреслити завдання уряду, визначити межі його повноважень, засоби і терміни проведення виборів посадових осіб до уряду і законодавчого органу, невід’ємні права людини, а також розподіл владних повноважень між національним і нижчими рівнями органів державного управління. Для збереження демократичної центральної влади необхідний чіткий розподіл повноважень між її законодавчою, виконавчою та судовою гілками. Щоб унеможливити будь-яке законне втручання у діяльність уряду, слід накласти жорсткі обмеження на діяльність поліції, розвідки та військових сил.