Орест Субтельний: Україна: історія (3-тє вид., перероб. і доп.)

Левицікий К. Історія політичної думки галицьких українців. 1814—1914. Львів, 1926.

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Відень, 1926.

Літопис Самовидця. К., 1971.

Лозинський М. Галичина в роки 1918—1920. Відень, 1922.

Лужницький Г. Українська церква між Сходом і Заходом. Філадельфія, 1954.

Любавский М. Очерк истории Литовско-Русского государства. М., 1910.

Мавродин В. Образование древнерусского государства и формирование древнерусской народности. М., 1971.

Миколасвич (Стахів) М. Москвофільство: його батьки і діти. Львів, 1936.

Миллер Д. Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии: Превращение малорусской старшины в дворянство // Киев, старина. 1897. Кн. 1.

Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Нью-Йорк, 1960.

Охримович Ю. Розвиток української національно-політичної думки. Львів, 1922.

Погодин М. Записка о древнем языке русском // Изв. отд. рус. яз. и словесности Академии наук. СПб., 1856. Кн. 5.

Полонська-Василенко Н. Історія України. Мюнхен, 1972.

Попов Н. Очерки истории Коммунистической партии (большевиков) Украины. X., 1933.

Революционная ситуация в России в 1859—1861 гг.: В 6 т. М., 1960—1972.

Розстріляне відродження: Антологія 1917—1933 / За ред. Ю. Лавриненка. Париж, 1959.

Рудницький І. Між історією і політикою. Нью-Йорк, 1973.

Слабченко М. Матеріали до економічно-соціальної історії України XIX століття: У 2 т. Одеса, 1925—1927.

Соловьев С. История России: В 15 кн. М., 1959—1966.

Софроненко К. Общественно-политический строй Галицко-Волынской Руси XI—XIII вв. М., 1955.

Старожилов Н. Партизанские соединения Украины в Великой Отечественной войне. К., 1983.

Стороженко Н. К истории малороссийских козаков в конце XVIII и в начале XIX вв. // Киев. старина. 1897. Кн. 11.

Тихомиров М. Древнерусские города. М., 1950.

Томашівський С. Історія України: Старинні віки і середні віки. Мюнхен, 1948.

Холмський (Крип’якевич) І. Історія України. Нью-Йорк; Мюнхен, 1949.

Шумук Д. За східним обрієм. Париж; Балтімор, 1974.

Яворський М. Україна в епоху капіталізму. К., 1924.

Ястребов Ф., Гуслистий К. Нариси з історії України. К., 1937. Вип. 1.

У польсько-литовську добу українці називали себе русинами — слово, утворене від «Русь». Так само називалися й білоруси. Росіян у ті часи головним чином називали московитами.

У XVIII та XIX ст. українців Російської імперії, як правило, називали малоросами. Ті з них, що проживали на території Австрійської імперії, продовжували називати себе русинами.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. національно свідомі західні українці почали називати себе «українцями» — самоназвою, яку раніше стала вживати українська інтелігенція на сході. Відмова від традиційної назви «русин» пояснювалася двома основними причинами: слово «русин» уявлялося надто близьким до слова «русский», і, вживаючи самоназву своїх співвітчизників у Російській імперії, західні українці прагнули підкреслити свою єдність із ними.

Розділ переклав д-р. іст. наук Г. В. Касьянов.