Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни

Російські окупаційні війська 94 рази відкривали вогонь по позиціях підрозділів сил АТО, застосувавши заборонену Мінськими угодами крупнокаліберну артилерію, САУ, міномети.

Про це повідомляє пресцентр штабу АТО .

Ірина Вовк, Дар’я Бура «Ізоляція. Таємні в’язниці Донбасу в оповідях врятованих від тортур та смерті»

ІГОР КУЛІШ (1982 р. н.) цивільний, мешканець м. Горлівка

Російський генерал Ігор Тимофєєв з позивним «Брест» був у Горлівці замість Безлера. Зараз він у Росії, поїхав через тиждень, як мене взяли — злякався. Мені самі «емдебешники» сказали: «Якби не патруль, ти б його грохнув».

По Тимофєєву в мене було завдання — лише зібрати інформацію, вияснити де він буває. Ліквідувати я потім сам попросився, бо вводити нову людину в курс справи — занадто довго. Наприклад, я знаю, що в ось той будинок він приїжджає ловити рибу. Я знаю, що там дві камери, є собаки, що перед його приїздом приїжджає газель і цивільна машина. Цивільна раніше зупиняється, газель доходить до самого будинку. У мене були фотографії його особистої охорони, ті, що в цивільному ходили. Я вирахував про нього все, скільки часу на дорогу витрачає, де буває, о котрій годині приходить додому... Це все пояснити новій людині було б занадто довго. До того ж людина перед тим як щось робити, піде туди й знову дивитиметься. У деяких операціях часу немає. Я більше місяця за ним слідкував.

У нього є дружина, діти в Росії. Але його коханка працювала в перукарні «Клас» у Горлівці. Я пішов підстригатися в цю перукарню, потім прослідкував за нею, вияснив, де вона живе. Він до неї додому заїжджав, або її забирав, або в неї залишався. Але частіше залишався в неї. А жив біля відділу РОВД, там є будинок. А підірвати вирішили біля її будинку, бо коли чоловік йде до коханки, він розслабленіший, ніж коли йде додому.

У вибуховому пристрої не було вражаючих елементів, тому його необхідно було підірвати на відстані максимум двох метрів від жертви. Ми замаскували пристрій під цеглу на клумбі. Від вибухової хвилі відбувається відшарування м’яса від кістки. Через три дні-тиждень людина не жилець стовідсотково. У нас була задача — зробити так, щоб від цього вибуху не постраждали інші люди, окрім самого Тімо­фєєва чи його охорони.

Перед приїздом генерала до будинку під’їхали патрульні, які побачили нас і попросили документи. При огляді речей Олексія вони знайшли пульт детонатора, один з них каже: «А если нажать эту кнопку?», кажу: «Нічого не буде». Він натиснув, і пролунав вибух. Нас затримали й передали російським ефесбешниками. Те, що це були вони, стало зрозуміло з того, як з цими людьми в штатському розмовляють військові, по тому, що вони не віддали нас особистій охороні генерала для допиту.

«Емгебешники» знайшли в мене карту з замітками, де буває генерал. Вони не вірили, що я за ним сам слідкував без машини, пішки. У мене був велосипед, мені його не шкода було, я його і в посадці кидав, і залишав.

Після генерала я мав виїхати з Горлівки, але з маленьким феєрверком. Батько поставив умову, що після цієї справи я виїду з окупованої території, щоб перечекати півроку-рік і зрозуміти, чи мене будуть шукати. У Горлівці був броне­поїзд, на ньому стояли САУ, вони виїжджали, відстрілювалися і їхали далі. І я мав обрати оптимальний варіант на залізниці й закласти.

Коли мене з Голіковим судили, я запитав: «У чому нанесена шкода?» Мені відповіли, що дані засекречені МО. Засекречено тому, що там були САУ, яких не повинно було бути. Мені сказали: «Слишком много у тебя вопросов, на тебе 22 года». Судили за «тероризм», виготовлення вибухівки, зберігання вогнепальної зброї, вибухових речовин, шпигунство. У мене 11 статей.

Одразу після затримання мене відвезли в центральний відділ внутрішніх справ у Горлівці. Били, але я говорив, що просто хотів підірвати того чоловіка, бо мені сподобалася дівчина. Вони мені розбили губи, зламали ребро, закручували руки за спиною і ставили зверху стілець, потім били в груди, щоб вийшло повітря, і одягали протигаз. Коли задихаєшся і починаєш втрачати свідомість, задавали питання.

Але страшніше вже було на «Ізоляції», мене туди на наступний день відвезли. Я Голікову говорив ще від початку — раптом що — кажи, що нічого не знаєш, просто був зі мною, а я попросив якийсь пульт потримати. А він розповів все. І навіть за той артобстріл згадав. Відповідно мені довелося говорити те, що й він розповів. Навіть трохи більше я їм розповів. Бо вони мене крутили «тапіком» чотири доби, навіть вже питання не задавали, просто крутили.