Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни

Зведення новин

За минулу добу внаслідок бойових дій жоден український військовий не загинув, один боєць дістав поранень.

Про це заявив речник АП з питань АТО Олександр Мотузяник.

Лише протягом останнього тижня у Новоазовському районі зафіксовано щонайменше 3 вбивства мирних громадян військовослужбовцями 9-го окремого мотострілецького полку 1-го армійського корпусу так званої «ДНР», — йдеться у повідомленні пресцентру АТО .

Зведення новин

За останню добу в зоні проведення антитерористичної операції двоє військових загинули, двоє зазнали поранень і 1 зник безвісти.

Про це повідомив речник АП з питань АТО Андрій Лисенко .

Зведення новин

За минулу добу внаслідок бойових дій і збройних провокацій жоден український військовий не загинув, однак двоє наших бійців зазнали поранень. Про це розповів речник АП з питань АТО полковник Олександр Мотузяник.

Зведення новин

Остання доба в зоні проведення антитерористичної операції минула без втрат, 2 бійців зазнали поранень. Про це повідомив речник АП з питань АТО Андрій Лисенко .

Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

[Російська тюрма] РСФСР м. ЯРОСЛАВЛЬ

Черговий етап. Місто Ярославль. Виходимо з «автозаку», що транспортував нас від тюремного купе стародавнього «столипінського» вагона. Повітря насичене ранковою свіжістю і холодом. Приємно розім’яти кісточки після такого тривалого переїзду.

Багатоденний переїзд у камері з дванадцяти осіб, що, як мавпи, звисають над головами один одного. Можна тільки лежати. Пити лежачи, їсти лежачи та лише тільки всього раз за п’ять годин сходити до туалету. Бігом — бігом. Коли катування закінчується, починається наступне. Тут важливо встигнути насолодитися моментом відпочинку в щасливому проміжку між стратами.

Те місце, куди нас привезли, було руїнами, старими царськими казармами, зруйнованими часом, зневагою та головне — російським крадіжками, корупцією. Червоні цеглини справляли враження залишків колишньої величі, вкритих брудом і пилом.

Після перерахунку нас почали заводити до якогось із вигляду сараю, де кілька співробітників місцевої, що доживає свої дні, правоохоронної служби здійснювали обшук. Нічого не­звичайного. Усоте догори дном перевертають речі, розривають, розсипають усе, що ще не було розсипано, і відкидають убік те, що не було відібрано на попередніх обшуках. Поліцейська багаторівнева фільтрація, що відсіює час, майно, здоров’я та життя.

Після обшуку дорога одна — до камери тимчасового тримання. Але яка була це дорога! Стелі не менше як чотири метри висоти, ледь не мармурові гвинтові сходи, червона цегла, помпезність, і все б нічого, тільки до помпезності додавалася столітня розруха, кіптява та цвіль, що істинно панувала в цій обителі. Ми йшли по тонких дошках мосту над місцевим потопом, який заповнив усі коридори. Стрибок через невелике озеро, і ось ти вже в камері. Хоча про камеру нагадували тільки двоярусні нари та ґрати на вікнах, а насправді це був гігантський ангар, розрахований одночасно на п’ятдесят—шіст­десят арештантів, які мусили лежати у два яруси, як консерви, впритул один до одного. Стеля досягала восьми метрів. Про перебування тут людей свідчило тільки сміття, а решту було поглинуто водою, кіптявою, пилом, обваленими стінами та стелею.

Ми знали, що будемо тут недовго, але це слово у в’язниці набуває зовсім інших рамок. Хтось кип’ятив воду, хтось куйовдився в пошуках солодкого, а хтось курив і мовчки спостерігав у розбите вікно, що виходило на інші тюремні корпуси. Кожен займався своєю справою. Почали знайомитись і влашто­вуватись.

Залишатися в таких умовах нестерпно, вони занадто огидні навіть для арештанта, і, на щастя, до вечора за нами все-таки прийшли.

Залишили свої баули в місцевій камері схову і вирушили на оглядову екскурсію по місцевих пам’ятках. У результаті, не показавши нічого нового, мене привели до моєї тимчасової камери. Двері відчинились, і я ступив у галасливий гомін натовпу арештантів.

Це горищне приміщення з напівкруглою стелею. Уздовж стін стояли нари, а по центру красувався вмонтований у підлогу обідній стіл. Вінцем усього був телевізор, елегантно піднесений на імпровізовану тумбу посеред двох вікон.