Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

— Я дав команду завдати авіаудар по терміналу Донецького аеропорту, коли його захопили російські спецпризначенців разом із чеченськими угрупованнями. Час якийсь минув — а мені не доповідають. Я запитую: «У чому проблема? Чому авіацію не підняли і не вдарили?» А мені відповідають: «А хто буде компенсувати збитки за пошкоджений аеропорт?» От уявіть тільки! Треба негайно відбивати аеропорт: якщо час втратити, потім нічого не зробиш. І там наші хлопці ще трималися у старому терміналі, а новий уже було захоплено терористами. Коли б їм тоді ми не дали підтримку, ми б просто втратили аеродром. А мені хтось із військових воєначальників каже: «Це ж новий термінал, він коштує мільйони. Нам сказали, що виставлять рахунок, ми будемо відповідати, на нас повісять ці проблеми…»

Я кажу: «Я буду за все відповідати, атакуйте!»

І тоді наші літаки та гелікоптери армійської авіації добре вдарили. Бойовики там уже на даху терміналу влаштували вогневі точки, тобто вони вже домінували в аеропорту. І тут прилетіли їм «подарунки». Тоді їх втрати були найбільші, тому що вони не очікували, що ми так точно відпрацюємо. Вони не очікували, що все ж таки буде прийнято рішення використовувати проти них авіацію, тому що вони були прикриті ПЗРК. Вони взагалі не очікували наших таких швидких дій. Тоді ми змогли їх знищити, потім наші хлопці добили тих, хто залишився.

Бойовики почали хаотично відступати. А їхні поплічники подумали, що це наступ українців, і почали стріляти по своїм. Тобто там у той час втрати у них були колосальні.

Страх був у багатьох тоді. Іноді треба було брати горлом. Доводилося навіть лякати, що, мовляв, розстріляю за невиконання наказів… але це — війна.

Олександр Турчинов, секретар РНБОУ (грудень, 2014 — травень, 2019), голова Верховної Ради України — в. о. Президента України (лютий-червень 2014 року):

— Початком звільнення Донбасу стала Краснолиманська операція, коли ми показали, що можемо це робити і до того ж, професійно працюючи, уникаючи втрат серед цивільного населення. Розумієте, які складнощі у наших військових на відміну від російсько-терористичних угруповань? Останнім однаково, вони стріляли і по Маріуполю, і по інших цивільних містах, і там не було жодних обмежень.

Ми не можемо стріляти по містах, ми не можемо проводити операції без огляду на цивільних, нам треба зберегти життя населення, яке перебуває на окупованій території. Це наше населення! Якщо навіть дехто з них, отруєні російською пропагандою, виступають проти своєї ж країни. Це складнощі…

Визволення Красного Лиману — це дуже важлива операція, тому що там було потужне угруповання, і його ліквідація повністю відкривала шлях на Слов’янськ. Я вже увійшов у військову сферу, професійно міг давати накази, це вже не було хаотично. І тоді достатньо класично була проведена операція з оточення міста з усіх боків, потім вибили їх передову групу, провели зачистку, тобто як у класичних підручниках. Фактично, взявши Красний Лиман, ми відкрили нашим військам шлях в обхід Слов’янська. Противник зрозумів, що може потрапити в оточення, й відступив.

Лиман треба було брати, тому що це був один з основних пунктів на шляху постачання з Луганщини зброї, боєприпасів та живої сили загону Гіркіна. Під контроль бойовиків він потрапив одразу після Слов’янська, але його бандитський гарнізон був набагато менш потужним. Ситуацію ускладнювало густе заліснення території на основному шляху висування до міста від блокпоста № 3а.

Віктор Муженко, позивний «Грім», генерал армії, начальник Генштабу — Головнокомандувач ЗСУ (липень, 2014 — травень, 2019):

— Красний Лиман був першим кроком проведення операції з повного блокування і перерізання шляхів сполучення, шляхів підвезення матеріальних засобів до терористичного угруповання, яке перебувало в Слов’янську. Це був перший успіх наступального проведення операції. Донецький аеропорт — це такий осередковий успіх, об’єктовий, тобто успіх на стратегічному об’єкті. А от Красний Лиман — це перший досить великий населений пункт, перше місто, яке було звільнене. Це теж надавало впевненості у своїх діях, розуміння того, що у нас є і певні можливості для того, щоб успішно виконувати завдання, які перед нами стояли. До речі, у боях за Красний Лиман і за Семенівку 1‒3 червня у нас було лише двоє загиблих. Один із них — командир 1-го батальйону 95-ї бригади десантник Тарас Сенюк, Герой України. А другий — це військовослужбовець 79-ї аеромобільної бригади, так само десантник, Юрій Власенко, який загинув під час обстрілу із засідки, коли колони висувалися у відповідні райони, вихідні для наступу. Саме місто Красний Лиман було взято практично без бою. Там був лише невеликий осередок опору в районі лікарні. Водночас зі штурмом Лиману проводилась відволікаюча атака на Семенівку. Саме там противник зосередив усі свої сили та засоби на утримання цього важливого населеного пункту як основного для підходу і можливого нашого заходу до Слов’янська.