Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

Як відомо, рішення суду не коментуються. Але, за визначенням, рішення суд ухвалює на основі доказів. У справі Марківа доказів не було. Протягом 17 судових засідань стороною обвинувачення не було наведено жодного доказу, який би підтвердив, що Віталій Марків (чи будь-хто інший з українських військових) 24 травня 2014 року бачив. Немає жодного свідчення про те, що Марків перебував на бойовій позиції в той час, коли загинули журналісти.

За версією обвинувачення, саме Марків (один зі 140 військових на Карачуні) 24 травня 2014 року у другій половині дня побачив групу журналістів, передав координати своєму командиру, а той зі свого боку повідомив військових, які відкрили вогонь із мінометів.

Як «докази» цієї версії прокуратура наводить:

— фото Віталія з двома раціями (зроблене в червні 2014 року), що мало б свідчити про його командирський статус;

— фото бійців, які тримають у руках нацистський прапор (Віталій отримав це фото через месенджер, а прапор був трофеєм, який його колеги захопили в бою);

— фото полоненого (зроблене влітку 2014 року);

— відеоселфі Віталія на горі Карачун, зроблене за місяць після трагедії, на якому видно верхню частину фабрики Zeus Ceramica (але не видно дороги біля фабрики, на якій перебували журналісти);

— телефонні розмови батьків Марківа, в яких вони говорять, що син воює;

— свідчення одного з в’язнів про підготовку Віталієм втечі з тюрми;

— публікація на сайті «Русская весна» про те, як «київська хунта планує» фальшувати свідчення свідків захисту;

— ще декілька таких «важливих доказів» ні про що, які не мають відношення до подій 24 травня 2014 року.

Головними доказами слідство вважає свідчення французького фотографа Вільяма Рогелона, якому вдалося врятуватися після обстрілу, і коротку статтю в газеті Corriere della Sera італійської журналістки Іларії Морані, яка стверджує, що чула розмову свого колеги Марчелло Фаучі з Віталієм Марківим і передала її зміст у статті. Свідчення Рогелона, в яких він робить суб’єктивний висновок, «що стріляли з українського боку», прокуратура вважає доказом обстрілу з українського боку, а статтю Морані — «миттєвим і спонтанним визнанням себе відповідальним за вбивство італійського фотографа» Віталієм Марківим!

Спробуємо проаналізувати ці два головні «докази» слідства та відтворити події, що відбувалися 24 травня 2014 року біля фабрики Zeus Ceramica під Слов’янськом, базуючись, головним чином, на розповіді Вільяма Рогелона — головного свідка обвинувачення.

Почнемо з рішення журналістів їхати з готелю в Сло­в’янську для проведення фотозйомок. Ось як про це розповідає Рогелон французьким прокурорам 8 жовтня 2014 року:

— 24.05.2014, у день обстрілу, протягом цілого дня ситуація сильно погіршується. Чисельні бомбардування мають місце довкола Слов’янська. До цього дня бомбардування відбувалися здебільшого вночі… Близько 15:00 бомбардування припинилися. Близько 16:30 я почув, що Андреа й Андрій залишили свої готельні кімнати, ми обмінялися новинами, і Андреа мене повідомив, що вони з Андрієм їдуть до кварталу, який зазнав ранкових бомбардувань із боку української армії… Я попросив їх, щоб вони взяли мене з собою. Це мені дозволяло зекономити на вартості транспорту та водія і водночас не бути одному в зоні.

7 квітня 2017 року, уже даючи свідчення в Італії, він додає:

— Миронов і Роккеллі хотіли їхати до Краматорська, щоб задокументувати бомбардування, про які Миронов довідався з телефонного дзвінка, який отримав на свій мобільний телефон.

Тут виникає низка запитань: Хто телефонував Миронову? Як він зміг його переконати їхати: адже бойові дії були дуже інтенсивні й зрозуміло, що їхати було дуже небезпечно. За свідченнями водія, Миронов сказав йому їхати до керамічної фабрики. Чи не була це добре організована пастка? Про перебування цих журналістів у Слов’янську знали лише сепаратисти, оскільки вони їх акредитували. Українська влада не мала інформації щодо їхньої присутності в місті.

— Ми виїхали зі Слов’янська з водієм, якого звали Женя. Женя був водієм Миронова та Роккеллі. Нас було четверо в машині. Ми приїхали на місце десь за 10 хвилин. Доки ми їхали, Андрій вирішив зупинитися на одній дорозі перед кінцевим пунктом призначення, щоб зробити фотографії біля фабрики Zeus Ceramica, координати GPS якої такі: N 48, 49’20.0’’/E 37, 34’54,5’’. Саме у цей момент водій зупинив автомобіль на узбіччі дороги за вказаними координатами.

На зображенні 1 видно зону, де розгорталися події. Жовтим кольором схематично позначене місце зупинки автомобіля згідно з координатами, указаними Рогелоном. Чорною лінією, яка винесена окремим фото, позначена стіна огородження території фабрики. Схематичним поїздом на залізничному переїзді зображено поїзд, який терористи приварили до рейок, щоб не допустити проїзду української техніки.