Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[Київ] 8 квітня. Вівторок.Ранковий дощик змінився ранковим сонцем. Сусіди на другому поверсі продовжують робити ремонт, і зараз через відчинені двері балкону доноситься шум чи то дриля, то чи перфоратора.

У новинах ніяких звісток із Луганська, де сепаратистами та їхніми російськими колегами захоплено будівлю СБУ і, відповідно, ту зброю, яку було раніше конфісковано у сепаратистів, і зброю офіцерів Служби безпеки. Але вчора на Сході почалася нарешті антитерористична операція. У Харкові вдруге за два дні звільнили від сепаратистів будівлю обласної адміністрації та будівлю місцевого телебачення з телевежею. 70 осіб затримано, але, напевно, їх незабаром відпустять. У Донецьку сепаратисти все ще утримують будівлю СБУ, вони теж зі зброєю, але ведуться переговори, щоправда, ведуться вони з учорашнього дня, а результатів поки що немає. До сепаратистів виходив Рінат Ахметов. Він закликав виділити декілька людей для переговорів із владою і сказав, що він підтримує «протестуючих» і якщо буде штурм СБУ, він буде «з народом», тобто з сепаратистами. На запитання когось із бойовиків: «А за кого нам голосувати?» Він відповів: «За Партію регіонів. Вона є і буде, я теж член Партії регіонів». У Миколаєві, спокійному та мафіозному місті наркоманів і середнього бізнесу, теж було здійснено спробу захопити обласну адміністрацію, але в спробі брали участь лише кілька десятків осіб. Городяни, які прийшли захищати адміністрацію, відбили атаки. Постраждало 10 осіб, травми різного ступеня тяжкості, але в одного із захисників адміністрації — вогнепальне поранення. Пізніше міліція забрала з наметів «сепаратистів» кілька десятків кийків, пістолети і гвинтівку. У Дніпропетровську штурмів не було, в Одесі сепаратисти йшли на адміністрацію, але по дорозі передумали. Вчора ж затримано офіцера ГРУ Росії Романа Банних, який по телефону координував дії сепаратистів у Донецьку й Луганську. СБУ виклало його телефонні переговори з сепаратистами в інтернет.

Тимчасовий міністр закордонних справ Андрій Дещиця говорив по телефону з головою МЗС Росії Лавровим, який вимагав, аби сепаратистів ніхто не ображав, аби до них не застосовували силу, а навпаки, щоб влада реагувала на їхні «законні вимоги»!

Тим часом Київ погодився прийняти в’язнів українців із кримських в’язниць, а Росія пообіцяла взяти кримських наркоманів на лікування у свої клініки. Поки що у кримчан тривають проблеми з отриманням російського паспорта, російські паспорти отримали понад 300 радянських пам’ятників у Криму. Велика частина пам’ятників і пам’ятних місць Криму пов’язані з Другою світовою війною. Гадаю, що для Росії оформлення паспорта для радянських пам’ятників Криму важливіше, ніж наділення російськими паспортами жителів. Воно і зрозуміло — не кожен житель стане пам’ятником, а пам’ятники вже стоять і стоятимуть довго!

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

[8 квітня. Луганськ] Зародження волонтерського руху на Луганщині

Містом ширилися чутки про перекидання військових на Луганщину, і як тільки до Луганського аеропорту прибули львівські десантники, активісти почали збирати і возити їм допомогу.

8 квітня один з наших активістів повідомив мені, що через свого знайомого, який працював в аеропорту, він дізнався, що туди зайшла 80-я бригада. Ми дуже зраділи, що у нас з’явилися хоч якісь військові. Я відразу ж кинув клич у «Фейсбуці» (в нашій групі «Європейський Луганськ — Громадський сектор»), і буквально за дві години ми зібрали пару-трійку машин з продовольством, засобами гігієни, деякими речами. І ввечері ми поїхали. Нас було чоловік шість-вісім. Встали на стоянці біля аеропорту. І там стояли менти. Ми запитуємо:

— А де тут вояки?

— Які вояки?

— Так ось нам сказали, що в аеропорту стоять військові.

— А хто вам сказав?

— Знайомий працівник аеропорту.

— Зараз, почекайте.

Олексій Біда, активіст, волонтер

ЗСУ йшли досить приховано, ми про це дізнавалися від місцевих жителів — що ось там зайшли наші військові. І ми з хлопцями з Автомайдану і «Дорожнього контролю» почали говорити між собою, що потрібно поїхати і відвезти хлопцям допомогу. У Райгородку, Марківку возили допомогу, потім з квітня, коли завели «вісімдесятку» в аеропорт — туди почали возити.

Коли приїхали, міліціонери запитали, що ми там веземо, показали, куди йти. Покликали, вийшло кілька людей в балаклавах.