Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

Сергій Глотов — автор ідеї проекту «Перемога починається з тебе!», волонтер, керівник благодійного фонду «Народна підтримка воїнів АТО», у минулому активіст Луганського Євромайдану. Анастасія Глотова — волонтер, координатор інформаційно-просвітницьких проектів фонду, у минулому активістка Луганського Євромайдану. Анастасія Воронов а — письменниця, блогер. Юрій Руденко — капітан запасу ЗС України, заступник начальника Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій, командир 1 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону 80 окремої десантно-штурмової бригади (з червня 2014 року — виконуючийобов’язки командира, з жовтня 2014 року по липень 2017 року — командир), учасник оборони ЛАП. Дмитро Путята — військовий дослідник «Цензор.НЕТ».

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[22 лютого. Київ] Учора вдень Янукович підписав домовленість із опозицією про дострокові президентські вибори в грудні та про повернення до Конституції 2004 року, яка урізає президентські повноваження до мінімуму і робить прем’єр-міністра головною фігурою. Свідки переговорів — міністри закордонних справ Німеччини і Польщі — підписали договір, а представник Путіна відмовився. Пізніше він у якомусь інтерв’ю обізвав цей договір «нікчемним папірцем». А теж учора, але вже пізно ввечері, Янукович утік із Києва. Начебто вилетів до Харкова разом із найближчим оточенням. Звідки він міг вилетіти — незрозуміло. Бориспіль заблоковано Автомайданом і майданівцями, там під’їзд до аеропорту перекритий. Може, з Жулян? Сьогодні в Харкові відбудеться з’їзд депутатів усіх рівнів Південно-Східної України, включаючи депутатів Криму та Севастополя. Відокремлюватимуть себе від України, тобто від Києва. Напевно, він там виступатиме і його буде на цьому збіговиську обрано президентом Південно-Східної України. Історія повторюється. 2004 року після програшу в третьому турі президентських виборів вони провели такий же з’їзд у Сєвєродонецьку. Потім Янукович ходив на допити в прокуратуру і щоразу боявся, що його там заарештують.

Незрозуміло, чому він так різко втік. Навіть не заїхав у своє Межигір’я!

Під Києвом горіла дача кума Путіна Віктора Медведчука, теж безнадійного і ніколи не прохідного кандидата в президенти, який, коли був головою Адміністрації Президента Кучми, намагався змінити конституцію так, аби президента обирав не народ, а парламент. Знав, що народ його ніколи не обере.

• Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

[23 лютого. Сімферополь] Із усього Криму почали з’їжджатись обурені та розгнівані люди. Двадцять тисяч чоловіків і жінок вирушили захищати свій дім, вигукуючи речівки та тримаючи плакати з гаслами, які стали наступним кредо всього їхнього життя: «Крим — це Україна». Але під Верховною радою Криму нас уже чекали вороги. З Російської Федерації передислокувались, як вони говорили, у туристичних цілях, не менш як десять тисяч кубанських козаків, які мали надати збройну підтримку завезеним цивільним. Цих людей швидко було розподілено по всіх великих містах і селах, але велика частина все-таки залишилася «підкорювати» столицю. До них приєдналися місцеві співробітники спеціального призначення «Беркут», ті самі, які бешкетували, били і вбивали протестувальників на Майдані в Києві. Кримські відділення вважалися найжорстокішими, бо вже давно симпатизували Москві. Основну масу сепаратистів у ті дні становили проплачені маріонетки — «тітушки», що виконували функцію «м’яса», під час усіх гарячих стадій конфлікту. Загалом, того дня під Верховною радою Автономної Республіки Крим зібралося не менш як п’ять тисяч росіян. Вони не приховували своєї присутності й цілей, які були відкритими, чіткими і зрозумілими — окупувати й анексувати територію настільки принадного їм півострова.

Весь цей набрід стояв півколом біля вхідних дверей до будівлі. Їм потрібно було за всяку ціну не дозволити, аби сесію, що відбувалася в парламенті, було зірвано. З протилежного боку загарбники готували криваву провокацію, яка мусила стати виправданням подальшого введення військ. Увесь дах будівлі обліпили журналісти, як мухи мед. Десятки камер усіляких ЗМІ РФ готували вечірню порцію пропаганди для своїх обивателів.

Серед тих, хто зібрався відстоювати цілісність і незалежність України, здебільшого стояли кримські татари. Було й чимало етнічних українців, але все ж основна атака готувалася саме на корінний народ Криму. На їхню адресу з боку росіян летіли образи з міжрасовим підґрунтям, таким властивим нашим сусідам: «Черножопые! Чурки! Хачи!». Росіяни робили все, щоб спровокувати кримських татар піти в наступ. Усе це підігрівалося виглядом російських прапорів, яких ставало все більше.