Геродот: Геродот. Історія в дев'яти книгах. Книга І

переконані, що його «Історії» за науковим значенням перевершували праці інших авторів, від яких збереглися уривки, а іноді лише власні імена. Цих авторів не зовсім правильно називають логографами, правильніше було б їх називати першими істориками, хоч вони і не були істориками в теперішньому розумінні цього терміна. Вони переказували давні міфи, розповідали про «ктистів», чи «ойкістів», тобто засновників міст, записували родоводи (генеалогії) знатних родів, не відмежовуючи міфів від реальних подій.
На основі фрагментарних текстів важко зробити правильний висновок щодо достоїнств і недоліків цих матеріалів, якщо їх порівнювати з Геродотовим твором, але можна твердити, що ці логографи не могли критично поставитися до їхніх джерел. Не можна сказати, що в їхніх творах не було цікавих географічних та етнографічних відомостей. Як і Геродот, вони багато подорожували. Більшість з них були малоазійськими іонійцями і також писали іонійським діалектом.
Тут слід згадати хоча б двох з них: Гелланіка з Мітілени на о. Лесбосі та Гекатея з Мілета. Геродот мав можливість використовувати їхні твори, а з Гекатеєм він подекуди полемізує. Гекатей жив на початку V ст. до н. є., багато подорожував у Європі, Азії, Єгипті. Він написав два великих твори: «Родоводи» та «Подорож навколо світу». Очевидно Геродот, де в чому не погоджуючись із Гекатеєм, пішов за його прикладом у своїх подорожах, а також запозичив у нього прийоми оповідання, як, наприклад, так звану просопопею, тобто виклад промов дійових осіб, що значно пожвавлювало досить сухий літописний стиль. Звичайно, це лише припущення, бо для порівняння Геродота з Гекатеєм нам не вистачає матеріалу.
Можливо Геродотові були доступні якісь літературні джерела, що не збереглися до нашого часу.
Твір Геродота протягом сторіч неодноразово переписувався. Існує близько 50 середьновічних пергаментних рукописів і кілька папірусних уривків. Лише п'ять з рукописів філологи вважають найближчими до оригіналу. Вперше його твір було видано друком у Венеції 1502 р. (видання Альда Мануція).
«Історії» було поділено на дев'ять книг, кожну з яких названо іменем однієї з дев'яти муз. Цей поділ не був справою самого Геродота, але напевне його зробили александрійські філологи колись у III чи II ст. до н. є. Сам Геродот поділяв свої «Історії» на «логоси», тобто оповідання, напр., «Лідійський логос» – оповідання про лідійські справи, «Єгипетський логос», «Скіфський логос», тощо, але кожен його логос не відповідає якійсь книзі, бо, наприклад, перша книга містить у собі «Лідійський логос», «Перський логос» і «Вавілонський логос».
На початку твору автор «Історій» чітко визначив його мету: «Тут викладено дослідження турійця (або галікарнасця.- А. Б.) Геродота, проведеного для того, щоб зроблене людьми з часом не забулося і щоб великі і дивовижні справи, довершені як еллінами, так і варварами, не залишилися незнаними і, крім того, щоб з'ясувати причини, чому вони воювали між собою».
Отже, йдеться про ворожнечу Сходу і Заходу, Азії та Європи, яка note 4 Note4 8 нібито почалася від викрадення жінок – Іо, дочки Інаха, Європи, сестри Кадма, Єлени, жінки Менелая… Тут згадується про славні подвиги не лише еллінів, а й варварів, у даному разі персів, або, як Геродот їх часто називає за «суміжністю», мідійців.
Власне кажучи, ці греко-перські війни не були війнами всіх численних грецьких міст-держав («полісів») проти великої держави Ахеменідів, а лише війнами афінсько-спартанської коаліції проти перської навали, оскільки більшість грецьких міст, як і Малої Азії, островів Егейського моря, континентальної Греції, були або нейтральними, або активними союзниками персів.
У першій книзі («Кліо») після з'ясування причин ворожнечі Європи (грецьких країв) із Азією (перською державою) Геродот розповідає про малоазійську державу Лідію, владар якої Крез (Кройсос) підкорив грецькі (переважно іонійські) міста на західному узбережжі Малої Азії. Далі йдеться про війну перського царя Кіра (Кюрос, перське Куруша) з останнім лідійським царем Крезом і розповідається про те, як Кір повстав проти свого діда мідійського царя Астіага й підкорив мідійців, а пізніше всі племена Малої Азії і створив велику державу від берегів Середземного моря аж до Індії.
Йдеться про історію самого Кіра, про його врятування після народження, його дитинство, про звичаї персів. У зв'язку з його завоюваннями згадується про міста іонійців та еолійців у Малій Азії, а також розповідається про Месопотамію, Ассірію з її столицею Ніневією (у Геродота – Ніном) та Вавилонію з її столицею містом Вавилон («Брамою бога» – Баб-Ілу). Звертається увага на особливості цієї країни і, нарешті, йдеться про здобуття Вавилона персами. Завоювання Кіра закінчуються його походом проти спорідненого із скіфами народу массагетів, у якому загинув Кір. Розповідається про звичаї массагетів.
У другій книзі (під назвою «Евтерпа») розповідається про похід Кірового спадкоємця Камбіса в Єгипет. У зв'язку з цим походом досить детально йдеться про цю африканську країну, про її природу, про ріку Ніл. Говориться про звичаї, обряди та вірування єгиптян. Щоб не повторювати «ідеться, розповідається», далі коротко викладатимемо зміст кожної книги. Отже, тут знаменитий експеримент фараона Псамметіха для з'ясування, який народ «найдавніший на світі». Геродот наполягає на залежності еллінів від єгиптян у досягненнях культури: про священних тварин у Єгипті; про бальзамування (муміфікацію); про історію фараонів до Амасія (Амасіса); про їхні споруди (піраміди, храми тощо); про поділ населення на стани.
У третій книзі («Талія») продовжується розповідь про похід Камбіса та про його союз з арабами, про їхні звичаї та про поразку єгиптян; невдалі походи проти карфагенян, аммонійців та ефіопів; божевілля Камбіса; про долю самоського тирана Полікрата; про війну спартанців із самосцями; про долю корінфського тирана Періандра; про повстання магів проти Камбіса та його смерть; вбивство проводарів магів і початок Царювання Дарія, сина Гістаспа; про адміністративний поділ персвкої Держави; окраїни землі; загибель Полікрата і сатрапа Сардів Оройта; note 5 Note5 9Читать дальше