Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаІІ - Евтерпа

41. Всі єгиптяни приносять у жертву лише биків і бичків, які є чисті, проте корів їм забороняється різати, вони є священними тваринами Ісіди(1). Справді, статуя Ісіди, що зображує жінку, має роги корови, саме так, як елліни зображають Іо. І з усіх свійських тварин єгиптяни найбільше шанують корову. Через це ні єгиптянин, ні єгиптянка ніколи не поцілує елліна у вуста і навіть не використає ножа якогось елліна, ні його рожна, ні його казана, і не їстиме м'яса чистого бика, якщо його пошматували еллінським ножем. Тих биків, що здохли, вони ховають у такий спосіб (2). Тварин жіночої статі вони кидають у ріку, а чоловічої статі закопують у передмістях своїх міст, але залишають у них стирчати один ріг чи обидва роги, щоб видно було знак. А коли згниє падло і настане визначений час, припливає до кожного міста човен із острова, що називається Просопітіда. Цей острів (3) розташований у Дельті, а його окружність дев'ять схойнів. На цьому острові є ще багато інших міст і одне, з якого припливають човни, щоб забрати кістки биків. Назва цього міста Атарбесій. На ньому є храм-святилище Афродіти (4)– З цього міста приїжджають люди, одні до одного міста, інші до іншого, і викопують кістки, забирають їх і закопують у якомусь одному місці– Так само, як і биків, вони ховають і всяких інших здохлих тварин, бо і для всіх їх так установлено, адже треба знати, що вони їх не вбивають.

42. Отже, всі, які заснували святилище Фіванського Зевса , або всі, які з Фіванського ному, всі вони не приносять у жертву овець, але приносять у жертву кіз (бо, треба знати, не всі єгиптяни без винятку шанують тих самих богів)(2), крім Ісіди та Осіріса, який, як вони кажуть, є Діонісом. Оцих двох всі вони шанують без винятку. Навпаки, ті, в яких є святилище у. Мендесі (3) або які походять із Мендесійського ному, не приносять у жертву кіз, але фіванці і ті, що додержуються їхнього звичая, не приносять у жертву овець і кажуть, що цей звичай було встановлено ось із якого приводу. Геракл (4) захотів за всяку ціну побачити Зевса, але той не хотів, щоб він його побачив. Нарешті, оскільки Геракл дуже наполягав, кажуть, що Зевс удався до таких хитрощів. Він зідрав шкуру з барана, відтяв йому голову, ніс її перед собою і одягся в овчину (5) і так з'явився перед Гераклом. Із цієї причини єгиптяни ставлять статуї Зевса з обличчям барана. Від єгиптян це перейняли і аммонійці, які є переселенцями з Єгипту і з Ефіопії, і мова, якою вони розмовляють,– це суміш обох цих мов. На мою думку, і їхня назва – аммонійці – засвоєна ними з того приводу, що єгиптяни називають Зевса Амун. Із цієї ж причини фіванці не приносять у жертву баранів, але вважають їх священними. І в один день на рік, на свято Зевса, вони заколюють барана (6), здирають із нього шкуру і надягають її на статую Зевса, як колись одягся бог, а потім приносять і ставлять перед ним іншу статую, що зображує Геракла. Зробивши так, усі, які мають стосунок до святилища, б'ють себе, оплакуючи барана, а потім погребають його в храмовій гробниці.

43. Про Геракла я чув від них, що він один із дванадцяти богів. Проте, щодо іншого Геракла(1), якого знають елліни, ніде в Єгипті я не міг нічого почути. Справді, не від еллінів запозичили єгиптяни образ Геракла, а певніше елліни запозичили його від єгиптян (2), а вже від еллінів ті, що ототожнили Геракла з сином Амфітріона. Щодо цього я маю ще й багато інших доказів, що саме так воно є, і серед інших ось такий: по-перше, що обидва батьки Геракла – Амфітріон і Алкмена – походили від предків єгипетського роду, і, по-друге, що єгиптяни наполягають на тому, що їм не відомі образи ні Посейдона, ні Діоскурів і що ні перший, ні другі не належать до їхніх богів. І, звичайно, якби вони запозичили від еллінів образ якогось божества, то пам'ять про цих двох богів вони зберегли б довше, ніж про якесь інше божество. Якщо справді за давніх часів вони займалися мореплавством і елліни були мореходами,– як я гадаю і як слід визнати, після цього саме образи цих богів могли знати єгиптяни, а не Геракла. Але воно не так, бо для єгиптян Геракл – це давній бог. За їхніми словами, до царювання Амасія(3) минуло тисяча сімсот років від того часу, коли з восьми первісних богів їхнє число (3) (1)льшилося до дванадцятьох серед яких вони лічать і Геракла.

44. І оскільки я хотів мати певні відомості про ці речі(1), звідки я міг. би їх одержати? Я вирушив також до Тіра у Фінікії, де я чув, що існує святилище Геракла(2). Я побачив це святилище, прикрашене багатьма різними пожертвами, і серед них там були два стовпи, один із щирого золота, а другий із дорогоцінного смарагду (3), такий великий і вночі він блискотів. Я зав'язав розмову із жерцями бога і спитав їх, скільки років тому було побудовано це святилище, і переконався в тому, що і вони не згодні з еллінами. Бо вони мені сказали, що святилище побудовано тоді, коли було засновано місто Тір, а Тір заселено дві тисячі триста років тому. В Тірі я побачив ще інше святилище, присвячене Гераклові на ймення Геракл Тасоський (4). Побував я також на Тасосі, де знайшов святилище Геракла, засноване фінікійцями, які припливли туди в пошуках Європи і заснували на Тасосі поселення. Ці події, можна сказати, передували народженню Геракла, сина Амфітріона, в Елладі, що відбулося на п'ять поколінь людей після того. Отже, результат мого дослідження ясно доводить, що Геракл – це давній бог. І мені здається, що ті елліни, які заснували святилища двох Гераклів, зробили цілком правильно: одного, який називався Олімпійським Гераклом (5), і йому, як безсмертному вони приносять жертви, а іншому, як героєві, приносять жертовні дари.