Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаІІІ - Талія

76. Тоді семеро персів, вирішивши негайно вбити магів і не відкладати цієї справи, помолившися богам, вирушили, ще нічого не знаючи про те, що сталося з Прексаспом. Коли вони були вже на половині шляху, то довідалися про те, що з ним сталося. Тоді перси збочилися з шляху і знову почали радитися, і ті з них, що дотримувалися Отанової думки, казали, що треба відкласти справу і не нападати на магів, а ті, що були на боці Дарія, наполягали на тому, щоб іти далі і завершити ухвалення, не затримуючись. Проте саме тоді, коли вони сперечалися, показалися сім пар соколів, які переслідували дві пари шулік, дзьобали їх і виривали їм пір'я. Щойно побачили вони тих сімох, як усі пристали на думку Дарія і, підбадьорившися від цього доброго знамення, вируши,-ли до палацу.
77. Коли вони прийшли до брами палацу, то сталося так, як перед тим сказав Дарій. Сторожі через велику повагу до знатних персів, не підозрюючи, що вони можуть зробити щось подібне до задуманого ними, пропустили їх, ніби змовники були послані богом, і не сказали їм ні слова. Проте, коли вони зайшли на двір палацу, вони зустріли там євнухів, які передавали цареві повідомлення, і ті їх запитали, для чого вони прийшли і що хочуть, і коли їх запитували, водночас лаяли сторожів при брамі, навіщо ті пропустили персів, а коли ті семеро хотіли пройти, вони їх не пропустили. Тоді перси підбадьорили один одного, вихопили кинджали і закололи всіх тих, хто їм заважав пройти. І побігли до чоловічих покоїв.
78. На той час сталося так, що обидва маги радилися про вчинок Прексаспа. Але коли почули, як закричали євнухи, злякалися і кинулися рятуватися в свої покої і вирішили оборонятися. Один з них поквапливо зняв із стіни лук, а інший схопив списа, і тоді почався штурхобочний бій. Звичайно, той з них, хто взяв лук, не міг його використати, бо супротивники були близько і напали на нього. Проте інший із списом оборонявся і спершу вразив Аспатіна в стегно, а потім Інтафрена в око. Інтаф-рен втратив око від удару, але не помер. Отже, один з магів поранив їх, а другий, оскільки не міг використати лук, утік до іншої кімнати(1), що сполучалася з чоловічим покоєм, і хотів замкнути за собою двері. А разом із ним кинулися двоє із персів – Дарій і Гобрій. Гобрій схопився з магом, а Дарій, який стояв поблизу, не знав, що робити, бо був у темному місці і боявся, як би не поранити Гобрія. Коли Гобрій побачив, як він безпорадно стоїть, він спитав його, чому той не допоможе йому. І Дарій відповів, що боїться за Гобрія, щоб не вразити. А Гобрій сказав йому: «Візьми свій меч і проколи нас обох». Дарій його послухав, вдарив своїм кинджалом і на щастя заколов мага.
79. Коли вони повбивали магів і повідрубували їм голови, залишивши своїх поранених там, бо вони, по-перше, не могли рухатися і по-друге, щоб вони охороняли палац, а інші п'ятеро, тримаючи голови магів, повибігали з криком і галасом і покликали інших персів, пояснюючи їм, що сталося, і показуючи їм голови і водночас почали вбивати всіх магів, які зустрічалися їм. А перси, як почули, що зробили семеро і про облуду магів, вирішили і самі робити таке. Вони повихоплювали свої кинджали, і де тільки зустрічали якогось мага, вбивали. І коли б не настала ніч, вони не залишили б жодного мага живим. Цей день більш ніж якийсь інший шанують привселюдно перси і урочисто святкують його, називаючи його «магофонія»(1). У цей день жоден маг не може вийти з свого дому. Всі вони замикаються в цей день у своїх будинках.
80. Коли вщух галас і проминуло п'ять днів(1), ті, що підняли повстання проти магів, почали радитися щодо державних справ узагалі, й було сказано таке, що деякі елліни не могли б повірити. Отан запропонував (2) передати правління державою перському народові на підставі таких доводів: «Я гадаю, що вже негаразд, коли хтось із нас стане монархом, бо це і неприємно і недоцільно. Справді, якого розмаху набули безглузді вчинки Камбіса, адже ви це бачили, і ви відчули на собі зарозумілість мага. Як може бути держава добре облаштованою, коли хтось один безвідповідально може робити все, що йому заманеться. Без сумніву, навіть і найдоброчесніша людина на світі, коли обійме таку посаду, зовсім змінить притаманну їй вдачу. Через ті блага, що вона май в своєму розпорядженні, в ній виникає самовпевненість та заздрість, що властива людській природі. А коли людина має і те й інше, то це означає, що їй властиві всі пороки. Отже, багато поганих вчинків вона робить через свою самовпевненість (3), бо всього в неї досить, а інші вчинки вона робить через свою заздрість. Між тим, тиранові не слід бути заздрісним, бо зін має для себе всі блага, але, навпаки, він плекає ворожі почуття до громадян. Він заздрить найкращим серед них, бо вони живуть поряд із ним. Йому подобаються найгірші громадяни і він вірить їхнім доносам. Але найнезручніше за все, це те, що, коли не дуже його вихваляєш, йому не подобається, бо ти не досить милуєшся ним, але якщо дуже його розхвалюєш, це знову-таки йому не подобається, бо вважає тебе за підлесника. Однак, те, що є найважливішим, я скажу: він скасовує успадковані від предків закони, ґвалтує жінок і вбиває людей без суду. Навпаки, коли владарює народ, по-перше, його влада має найкращу з усіх назву – рівноправ'я, а, по-друге, він не робить нічого з того, що робить монарх, бо посади розподіляться за жеребом. Крім того, керівники звітують і всі мають право висловити свою думку. Отже, через це я пропоную не встановлювати монархії і передати владу народові. Адже все залежить від більшості» (4). Така була пропозиція Отана.
81. Але Мегабіз радив передати правління державою олігархам(1) на підставі таких доводів: «Усе, що сказав Отан про скасування тиранії, вважайте, що і я сказав те саме. Те, що він пропонував передати владу народові, це мені не здається найкращою порадою, бо нема нічого легкодумнішого і безсоромнішого, ніж безглузда юрба. І не можна допустити, щоб люди, які прагнуть визволитися від свавілля тиранів, зазнали свавілля розгнузданої голоти. Бо тиран, принаймні, те, що робить, то свідомо, а голота навіть не знає, що робить. І, справді, як вона може знати, бо вона не бачила вдома нічого доброго чи пристойного і кидається стрімголов у державні справи і створює страшенне безладдя, немов бурхливий весняний потік, що спадає з гори. Нехай демократія буде в тих, хто не бажає добра для Персії. Але ми нехай оберемо громаду найліпших людей і передамо їм владу. Адже серед них, звичайно, будемо і ми з вами, бо в найкращих людей повинні бути і найкращі рішення». Отже, Мегабіз висловив таку думку. Третій із них – Дарій – виразив свою думку в поданих нижче словах.
82. «Я вважаю , що сказане Мегабізом про народ – правильно, але щодо олігархії – не правильно. Отже, існують три види державного правління, і якщо припустити, що всі вони найкращі, і демократія – найкраща, і олігархія – найкраща і монархія – найкраща, як на мене, я скажу, що ця третя далеко перевищує інші, бо не може бути нічого кращого, ніж влада одного найкращого з людей *. По-перше тому, що з своїм найкращим способом мислення він прекрасно може керувати народом і при такому способі мислення можуть насамперед залишатися таємними його наміри щодо ворогів. Тоді як при олігархії, коли багато людей пропонують свої послуги для блага суспільства, звичайно, виникає ненависть однієї особи проти іншої. Адже кожен хоче бути головним і щоб його думка мала перевагу над усіма іншими. І так серед них виникає запекла ворожнеча, а він неї – заколоти, а від заколотів – убивства, а вбивство завершуються встановленням монархії, і це доводить, наскільки монархія вища за інші види правління. А коли керує народ, неодмінно виникає розпуста. А при виникненні розпусти в державних справах між негідниками не буває ненависті, а, навпаки, вони стають близькими друзями, бо ті, які завдають шкоди суспільству, роблять це всі разом. І так триває, поки не з'явиться якийсь захисне» народу і покладе край цій ганьбі. Таку людину найбільш шанує наше і через цю шану він стає монархом. І з цього прикладу зрозуміло,^щї найкращим правлінням є монархія. І коротко підсумовуючи все сказанії звідки прийшла до нас свобода? Хто нам її дав? Хто з цих усіх – демоїІ ратія, олігархія або монархія? Отже, я гадаю, якщо ми зобов'язцш нашою свободою одній людині, збережемо це правління і, крім того, ц» будемо скасовувати успадкованих від предків законів, які виявили» такими гарними, бо скасовувати їх – це погана річ».
83. Отже, в такий спосіб було висловлено три думки, і четверо з сімох приєдналися до останньої. Нарешті Отан, який хотів дати рівноц» рав'я народові персів, побачивши, що його думку було відкинуто, сказаві звертаючись до всіх інших: «Дорогі друзі! Всі ви вважаєте, що необхідїїщ комусь із нас стати царем, або за жеребом, кому випаде, або доручиш) перському народові обрати того, кого він хоче, або в якийсь інший спосіб. Проте я в усякому разі не братиму участі у виборах, бо не хо«др ні бути владарем, ні бути підвладним. Отже, прошу не висувати мен* і з такою умовою, щоб ніхто з вас не змушував ні мене, ні когось із моїц нащадків підкорятися вам». Так він сказав і шестеро погодилися з ним. І, справді, він не взяв участі у виборах, але віддалився. І ще дотепер єдиіц ця родина серед усіх інших персів продовжує бути вільною і підкоряєте ся цареві лише настільки, наскільки хоче, не порушуючи, звичайно^ перських законів.
84. Всі інші з цих сімох продовжували радитися, як у найсправедли* віший спосіб їм обрати царя. І вони вирішили, щоб Отанові та кожному з його нащадків, коли царська влада буде в когось із них, з великий поваги до нього щороку давали мідійське вбрання і ще якийсь ініщф дар, що в персів уважається на найцінніший. І вирішили вони давати йому це через те, що він перший задумав скинути магів і об'єднав длар цього інших. Таку винагороду було дано Отанові(1). Що ж до інших вони вирішили, по-перше, щоб кожен із сімох міг заходити до палацу, коли йому буде завгодно, не супроводжуваний кимсь із придвірних, крім того часу, коли цар спить із своєю дружиною. І, по-друге, щоб цар не мая права брати собі жінку ні з якої іншої родини, крім родин тих, хто взяли участь у повстанні. Що ж до царської влади (2), вони ухвалили таке, щоб на світанку вони виїхали верхи до передмістя і чий кінь заірже перший , той одержить царську владу.
85. Був у Дарія конюх, розумна людина на ім'я Ойбар. Коли закінчилася нарада, Дарій сказав йому: «Ойбаре! Ми вирішили зробити так для обрання царя: чий кінь заірже першим, коли на світанку на своїх конях ми виїдемо за місто, той і буде царем. Отож тепер, якщо ти вигадаєш щось дотепне, то так і зроби, щоб ми одержали царську владу, а не хтось інший». Ойбар відповів йому: «Господарю! Якщо лише від цього залежить, чи ти станеш, чи ти не станеш царем, то будь спокійний і не муч свою душу, ніхто не буде царем, крім тебе, я знаю такий засіб». А Дарій сказав йому: «Якщо справді ти знаєш такий засіб, то настав час застосувати його негайно, бо завтра між нами відбудеться змагання». Щойно почув про це Ойбар і ось що він зробив. Ледве настала ніч, він привів одну кобилу, яка найбільш подобалася Дарієвому коневі і прив'язав її там у передмісті. Потім привів туди Дарієвого коня і кілька разів обвів його навколо кобили так, щоб він доторкнувся до неї, і нарешті дозволив йому покрити її.
86. Щойно благословилося на світ, як вони домовилися всі шестеро на своїх конях виїхати до передмістя і, коли прибули до того місця, де попередньої ночі було прив'язано кобилу, кінь Дарія побіг туди і заіржав і тієї хвилини, хоч небо було ясним, блиснула блискавка і загримів грім(1). Усі ці явища одне за одним довели, що Дарій без сумніву був гідним царської влади, ніби навмисне стався такий збіг обставин. І всі інші зіскочили з своїх коней і вклонилися Дарієві.
87. Так дехто каже, що це вигадав Ойбар, проте інші (бо є таких два перекази в персів) розповідають про це інакше, ніби Ойбар помацав рукою статевий орган кобили, а потім засунув руку в шаровари і ледве зійшло сонце і їм треба було вирушати, Ойбар витяг із шароварів свою руку і підніс до ніздрів Дарієвого коня і той, почувши запах, запирхав і заіржав.
88. Отже, так став царем Дарій, син Гістаспа і за винятком арабів, усі мешканці Азії були його підданцями, бо їх підкорив Кір, а після нього Камбіс(1). Араби(2) ніколи не були поневолені персами, але стали їхніми спільниками і дозволили персам напасти на Єгипет. Дарій мав дві головні дружини в Персії. Кірових дочок, Атоссу та Артістону. Атосса жила перед тим із своїм братом Камбісом, а згодом із магом, а Артістона була дівою. Взяв він собі за жінку і ще одну дочку Смердія, сина Кіра. її звали Пармідою. Одружився він і з дочкою Отана, яка викрила мага. Так він усіма засобами зміцнив свою владу. Спершу він зробив собі кам'яний пам'ятник і поставив його. На ньому зображення вершника (3) і напис: «Дарій, син Гістаспа, завдяки свому коневі (і навів там його ім'я) і своєму конюхові Ойбару здобув царську владу над персами».
89. Після того він установив у Персії двадцять округів, що їх перси називають сатрапіями(1). Коли він установив ці округи і призначив начальників над ними, він визначив також податки, які йому мусила виплачувати кожна народність, яку він об'єднував із її сусідами, а іноді, незважаючи на близькість однієї народності до іншої, об'єднував народності віддалені одна від одної. А щорічні податки сатрапій, що вони повинні були сплачувати, він визначив у такий спосіб (2). Тим, що виплачували сріблом, було призначено платити згідно з вагою вавілонського таланту, а тим, що виплачували золотом – згідно з вагою евбейського таланту. Вавілонський талант дорівнює сімдесяти восьми . евбейським мінам. Отже, за царювання Кіра, а згодом – Камбіса, не було встановлено нічого певного щодо податків, але підданці приносили дари. Через визначення цих податків і через різні інші заходи, які він застосував, перси кажуть, що Дарій був для них купцем, Камбіс – деспотом, а Кір – батьком, бо перший улаштував усе як купець, другий ув жорстоким і не зважав ні на що, а третій був лагідний і діяв у всьому (3) Добротою.
Від іонійців і від магнесійців, що в Азії, від еолійців і карійців, та ікіиців, і мілійців, і памфілійців (бо їм він призначив такі самі податки) він одержував чотириста срібних талантів. Це був перший округ, що він встановив. Від місійців, лідійців, ласонійців, кабалтійців і гітеннійців він мав п'ятсот талантів. їхній округ був другим. Від геллеспонтійців, що мешкають праворуч, як запливати в протоку, від фрігійців, азіатських фракійців, пафлагонів, маріандінів і сірійців у нього було триста шістдесят талантів податку. Це третій округ(1). Від кілікійців як податок одержували триста шістдесят білих коней, тобто щодня по одному коню, та ще п'ятсот талантів срібла. З них сто сорок призначалися для кінноти, яка охороняла кілікійську країну, а триста шістдесят для Дарія. Це був четвертий округ.
91. Від міста Посейдея', що його побудував Амфілох(2), син Амфіарая, на кордоні Кілікії та Сірії, починаючи звідти і до Єгипту, за винятком Аравії (бо ця країна була вільна від податків), податок становив триста п'ятдесят талантів. До цього округу, який є п'ятим, належить також уся Фінікія, так звана Сірійська Палестина і Кіпр. Від Єгипту, Кірени та Барки (3) (бо ці міста належать до єгипетського ному) одержується сімсот талантів, крім тієї суми, що надходить із озера Мойріди, що виплачується за рахунок виловлюваної там риби. Крім усієї цієї суми і крім збіжжя, яке додається до цього, до Дарія надходять також сімсот талантів, бо персам, яких розміщено в Білій фортеці Мемфіса, і їхнім найманцям ще відмірюють двадцять тисяч медимнів збіжжя. Це є шостий округ. Саттагіди та гандарії, дадіки та апаріти, які мешкають у цьому самому округу, дають сто сімдесят талантів. Це сьомий округ. Із Сусів і з країни кіссіїв надходять триста талантів. Це восьмий округ.
92. Від Вавілону та інших країв Ассірії(1) Дарій мав тисячу талантів срібла і п'ятсот оскоплених хлопців. Це був дев'ятий округ. Від Агбата-нів та інших країв Мідії і від паріканіїв та ортокорібантіїв – чотириста п'ятдесят талантів. Це був десятий округ. Каспії, павсіки, пантімати і дарейти, всі разом, виплачували двісті талантів. Це був одинадцятий округ. Від бактріанців і до айглів податок був розміром у триста шістдесят талантів. Це був дванадцятий округ.
93. Від Пактііки та від Арменії і суміжних із ними країв до Понту Евксіну виплачують чотириста талантів. Це був тринадцятий округ. Від сагартіїв, сарангіїв, таманаїв, утіїв і міків та від острів'ян, що живуть на островах, що на Червоному морі, і які цар призначив як місце заслання, від усіх цих надходить податок в шістсот талантів. Це був чотирнадцятий округ. Саки і каспії сплачували двісті п'ятдесят талантів. Це був п'ятнадцятий округ. Парфяни, хоразмійці, согдійці та арії сплачували триста талантів. Це був шістнадцятий округ.
94. У сімнадцятому окрузі Паріканії та азіатські ефіопи сплачували чотириста талантів. Матіенам, саспейрам і алародіям він визначив податок у двісті талантів. Це був вісімнадцятий округ. Мосхи, табарени, макрони, моссінойки та мари у дев'ятнадцятому окрузі мали податок у триста талантів. Індійці – найчисленніший народ на світі, наскільки ми знаємо, виплачували податок більший за всіх інших – триста шістдесят талантів золотого піску. Це був двадцятий округ.
95. Срібло у вавілонських талантах, перераховане на евбейські таланти, становить дев'ять тисяч вісімсот талантів і, якщо підрахувати
вартість золота, яка в тринадцять разів більша за вартість срібла, то це становитиме чотири тисячі шістсот вісімдесят евбейських талантів. Склавши ці числа, ми встановили, що Дарій збирав щороку податків чотири тисячі п'ятсот шістдесят евбейських талантів. Залишаю осторонь і не наводжу цифри дрібніших надходжень.
96. Ці податки сплачувано Дарієві з Азії та з невеликої частини Лівії. Проте з часом він почав одержувати ще й інші податки з островів і від народів, що живуть у Європі аж до Фессалії. Цар зберігав їх в такий спосіб. Він розтоплював метали і вливав їх у глиняні джбани і коли посудина наповнювалась, він її розбивав і викидав глину. А коли йому бували потрібні гроші, він карбував лише стільки монет, скільки йому було потрібно в даному разі.
97. Отже, такі були округи і виплачувані податки. Я не згадав тут лише про Персію, як про країну, що сплачувала податок. І зробив це навмисне, бо перси мешкають у тій країні, яка не обкладалася податкам ми. Вони не зобов'язані виплачувати ніяких податків. Інші народи приносять цареві дари. Так, наприклад, ефіопи(1), сусідні з Єгиптом, яких підкорив Камбіс, коли вирушив у похід проти довгорічних ефіопів. Вони живуть навколо священної Ніси і справляють свята на честь Діоніса (ці ефіопи та їхні сусіди такого самого походження, як і калантії в Індії. Вони мають підземні житла). Обидва ці народи кожних три роки приносили дари і приносять їх ще й до мого часу, два хойніки щирого золота і двісті стовбурів кам'яного дерева, і п'ятеро ефіопських хлопців, і двадцять великих слонових бивнів. Колхи (3) погодилися добровільно приносити дари разом з своїми сусідами, що живуть у країні до кавказьких гір (бо до цих гір сягає перська влада, а ті, що живуть на півночі за кавказьким пасмом, не визнають перської влади). Отже, дари, які вони погодилися приносити і приносили аж до мого часу кожні п'ять років – сто хлопців і сто дівчат. Араби приносили щороку тисячу талантів ладану. Отакі дари приносили перським царям, крім податків (4).
98. Індійці те золото, що його як золотий пісок, про який я згадував, приносять цареві, добувають в такий спосіб(1). Індійська країна в тій частині, де сходить сонце, піщана. Бо з усіх народів, про яких є більш-менш певні відомості, наскільки я знаю, і які мешкають у краях світанку та Сходу сонця, першими людьми Азії є індійці. Отже, частини Індії на сході пустинні через піски. Є багато племен індійців, що розмовляють різними мовами. Деякі з них кочовики, деякі осідлі, інші живуть у річкових болотах і харчуються сирою рибою, яку виловлюють, плаваючи на очеретяних судах. Кожне судно вони виготовляють із в'язанки очерету. Ці індійці одягаються в одяг з плетеного очерету. Вони спершу зрізають його в річці, потім товчуть і тчуть так, як тчуть циновку, і надягають на себе як панцер.
99. Інші індійці, що живуть далі на схід від цих, кочовики, їдять сире м'ясо і називаються падайями(1). Кажуть, що в них такі звичаї. Якщо хтось із них захворіє, чи чоловік, чи жінка, то чоловіка вбивають чоловіки, його найближчі друзі, кажучи, що, коли розкладається людина від хвороби, то псується ц м'ясо. Буває, що хвора людина заперечує, що вона хвора, але вони не погоджуються з нею, вбивають та з'їдають. Якщо захворює жінка, так само жінки, що є найближчими до неї, роблять усе те, що й чоловіки. Отже, того, хто досяг старості, вони приносять у жертву і поїдають. Але не багато хто з них досягає такого віку, бо ще до того всіх хворих вони вмерщвляють.
100. Інші індійські племена мають інші звичаї, ніж оці. Вони не вбивають нікого живого і не сіють нічого, нема в них будинків. Вони їдять траву(1). І є там у їхній країні плід розміром із ячменне зерно в чашечці, що сам собою виростає з землі. Його збирають і разом із чашечкою варять і їдять. Хто з них захворіє, іде в пустелю і лягає там. Ніхто його не опікує, коли він хворіє і коли помирає.
101. Всі ці індійці, про яких я розповів, злягаються прилюдно, як тварини. Колір їхньої шкіри схожий на колір шкіри ефіопів. Сім'я, яким вони запліднюють жінку, не біле, як у інших людей, а чорне, як і їхня шкіра. Таке саме сім'я й в ефіопів. Ці індійці мешкають далеко від Персії в країні південного вітру і зовсім не підкорюються Дарієві.
102. Інші індійці живуть близько від міста Каспатіра і поблизу Пактіїки. І живуть вони на півночі від інших індійців і мають такий спосіб життя, як і бактрійці. Вони є і найвойовничішими серед індійців і саме вони приносять золото, бо в тих краях через піски ґрунт неплодючий. Отже, в тій піщаній пустелі живуть мурашки, менші за собаку і більші за лисицю. Я це знаю, бо деяких із них спіймали там і їх має перський цар. Отже, ці мурашки викопують свої нори в землі і викидають на поверхню землі пісок, так само як і мурашки, що є в Елладі. На вигляд вони такі самі. Пісок, який вони викидають назовні, золотоносний. Саме для того, щоб принести цей пісок, виряджаються індійці до пустелі. Кожен із них запрягає три верблюди, одну верблюдицю посередині, а з обох боків по верблюду, щоб вони несли вантаж. Сам індієць сідає на верблюдицю, дбаючи про те, щоб вона перед тим народила маленьких верблюжат. Він відлучає її від них і запрягає. Адже їхні верблюди щодо своєї швидкості не поступаються перед кіньми, а, крім того, вони далеко сильніші і перевозять тягарі.
103. Який саме вигляд мають верблюди, я не описуватиму, бо їх знають елліни, але скажу про ті особливості верблюдів, про які елліни не знають. Верблюд у задніх ногах має чотири стегна і чотири коліна, а його статеві органи між задніх ніг повернені до хвоста.
104. Ось у такий спосіб і так запрягаючи своїх верблюдів, виряджаються індійці за золотом, розраховуючи прибути туди і захопити його, коли буває найбільша спека, бо мурашки через спеку ховаються під землею і зникають. У країні цих людей сонце найбільш пече не опівдні, як в інших країнах, а вранці після його сходу(1), на той час, коли в нас на агорі припиняється торгівля. В ці години сонце пече там далеко більше, ніж в Елладі опівдні, і кажуть, що люди там на той час занурюються У воду. Коли настає південь, тоді спека майже така, як і в інших країнах, як і в Індії. Коли починає вечоріти, сонце в їхній країні таке, як буває ранком в інших країнах. І від тієї хвилини, коли воно починає заходити, стає все холодніше, аж поки заходить за обрій, тоді стає зовсім холодно.
105. Отже, приходять до тієї країни індійці, тримаючи клунки, наповнюють їх золотим піском і поквапливо повертаються, бо мурашки, як кажуть перси, чують їхній запах і починають переслідувати їх. І кажуть, настільки вони прудкі, що у швидкості їх не може перевершити жодна інші тварина. Коли індійці не встигають утекти і з'являються мурашки, то жоден із них не врятується. Отже, верблюди-самці, хоч верблюдиці не можуть так бігати, як вони, швидко втомлюються, починають відставати, не встигають бігти, як самки, проте верблюдиці, пам'ятаючи про своїх верблюжат, яких покинули, зовсім не уповільнюють бігу. Більшу частину золота, як кажуть перси, саме так добувають індійці. Але є в їхній країні ще інше золото, що вони викопують з землі, але дуже замало.
106. Я не знаю, чи на краю всесвіту природа дала такі чудові речі, як вона дала Елладі чудовий найприємніший клімат. По-перше, як я вже згадав трохи вище, Індія – це крайня населена країна на сході. В ній усі тварини четвероногі, а птахи далеко більші, ніж в інших краях, за винятком коней (їхні коні менші на зріст, ніж мідійські, так звані несайські). Крім того, в цій країні є багато золота і того, що його викопують із землі, і того, що приносять ріки і того, яке відбирають у мурашок, як я розповів. Дикі дерева там дають вовняні плоди(1), які гарніші і кращої якості, ніж овеча вовна, і в тканини, зроблені з неї, одягаються індійці.
107. На півдні крайня залюднена країна – Аравія. Лише в ній ростуть ладан, смірна, касія, кінамом і ладан(1). Все це добувають араби через силу, крім смірни. Ладан вони збирають, палячи стирак, який фінікійці вивозять в Елладу. Вони обкурюють дерево знизу стираком і зрізують з нього смолу. Адже ці дерева, що дають ладан, охороняють маленькі крилаті змія (2), різні на вигляд, яких буває дуже багато навколо кожного дерева. Саме ці змії, які немов ціле військо, нападають на Єгипет. І їх не можна відігнати нічим, крім димом стираку.
108. Араби розповідають також, що вся земля наповнилася б цими зміями, якби з ними не було того, що буває з гадюками. І я сам не знаю, як це божественне передвизначення, яке має бути таким мудрим, як воно є, зробило так, що всі тварини, що є слабими і їх поїдають сильніші, дуже плодючі, щоб їх не з'їли остаточно і щоб вони не зникли. Навпаки, всіх диких та шкідливих воно зробило не дуже плодючими. Ось чому, оскільки зайця переслідують і звірі, і птахи, і людина, він така плодюча тварина, наскільки ми знаємо, єдина з усіх, коли буває вагітною, може ще зачати і уже маючи в череві одне зайчатко вкрите шерстю, інше без шерсті, ще одне, яке тільки утворюється в уразі, та ще щойно зачатого. Отака ця тварина. Між тим левиця, як ми знаємо, яка є найсильнішою і найдикішою, лише одного разу в своєму житті народжує левеня, бо коли вона народжує, разом із левеням із неї виходить і ураз, а причиною цього є те, що коли левеня в уразі починає ворушитися, воно має дуже гострі кігті, як ніхто з інших тварин, і дряпає ураз, і чим далі розвивається, тим більше-дряпається, коли вже наближуються пологи, в уразі не залишається нічого цілого.
109. Так само і гадюки і крилаті змії Аравії. Якби вони народжувалися так, як це визначено природою, людям не можливо було б жити. Проте, коли ці гадюки спарюються(1) і самець уже готовий випустити сім'я, самка хапає його за шию, міцно тримає і не відпускає поки не перегризе її зовсім. Так самець помирає, як я сказав, а самка… карається за вбивство самця. Діти мстять за свого батька, ще коли перебувають у череві матері. Вони починають гризти свою матір, вительбушують її, а потім виходять назовні. Між тим інші змії, що не шкодять людям, несуть яйця і висиджують малят. Гадюки є по всій землі, але крилаті змії існують лише в Аравії і ніде більше їх немає.
110. Отже, ладан так собі добувають араби, а касію ось як: спершу вони добре обгортають усе тіло і обличчя, крім очей, всякими шкірами, а потім ідуть добувати касію. Касія росте на одному озері, не дуже глибокому, і навколо його, а посередині його в різних місцях кубляться крилаті тварюки, що дуже схожі на кажанів, жахливо верещать і дуже сильні. Спершу доводиться проганяти їх якомога далі, захищаючи очі, а потім збирати касію.
111. Що ж до кориці, то її збирають у ще дивовижніший спосіб. Але як вона росте і в якому місці, про це вони не знають, але і це лише припущення, ніби вона росте в тих краях, де виховувався Діоніс(1). Так там розповідають. Кажуть також, що великі птахи приносять кору, про яку ми чули від фінікійців, і називаємо її корицею. Птахи приносять її в свої гнізда, що зроблені з глини і приліплені до гірських схилів над безоднями так, що до них не може підійти людина. І ось що вигадали араби, щоб їх дістати. Вони розрізують на дуже великі шматки здохлих биків, ослів та інших в'ючних тварин, і приносять їх у ті місця, кладуть поблизу гнізд, а самі віддаляються. Тоді прилітають птахи і переносять у них падло. Але через те, що гнізда не можуть витримати такої ваги, вони ламаються і падають на землю. Тоді приходять ті, що збирають корицю, беруть її і відсилають до інших країн.
112. Ледан, який араби називають ладаном, добувають в ще цікавіший спосіб, бо хоч він утворюється в дуже смердючому місці, але духмяніє. Отже, його знаходять у бородах козлів, де він утворюється як клей із гілля, яке поїдають козли. Його використовують для виготовлення багатьох ароматів, араби застосовують при курінні пахощів.
113. Всього, що я сказав про аромати, досить. Узагалі, Аравія – це країна солодких божественних пахощів. Є там дві породи дуже цікавих овець, яких немає більше ніде. В овець однієї з цих порід – дуже довгі хвости, не менші трьох ліктів. Коли б вони залишили їх волоктися по землі, то хвости терлися б об землю і вкривалися б ранами. Проте кожний вівчар трохи розуміється на теслярстві, виготовлює маленькі візки, кладе на них хвости і міцно прив'язує хвіст кожної тварини до кожного візка. Інша порода овець має широкі хвости. їхня ширина досягає одного ліктя.
114. Там, де закінчується південна смуга, в тому місці, де заходить сонце, лежить Ефіопія(1), крайня країна всесвіту. В ній багато золота, вона має величезних слонів, різні види диких дерев та кам'яне дерево. Люди там високі на зріст, дуже вродливі та довголітні.
115. Отакі ці крайні землі Азії та Лівії. Що ж до крайніх земель Європи(1), розташованих на заході, то я не можу навести якісь певні відомості, бо не вважаю, ні що там є ріка, що вливається в Північне море і називається варварами Ерідан(2), звідки, як кажуть, привозять бурштин, і не знаю, чи справді існують острови Кассітеріди (3), з яких нам привозять оливо. Оскільки, по-перше, назва Ерідан свідчить що вона еллінська, а не варварська, і напевне її створив якийсь поет, і, по-друге, незважаючи на всі мої розшуки, я не спромігся знайти людину, яка б на власні очі бачила, що за Європою є море. Хоч як би там було, оливо, так само, як і бурштин, приходить до нас із крайніх земель Європи.
116. В північній частині Європи(1), очевидно, є більше золота, ніж у будь-якій іншій землі. Звідки його добувають, я не можу сказати щось певне. Кажуть, проте, що одноокі люди арімаспи викрадають його в грифів. Але і цьому я не вірю, ніби народжуються люди, в усьому схожі на інших людей, але з одним оком. В усякому разі нам здається, що на краю землі, який оточує і обмежує її середину, існують речі, які вважаємо за найпрекрасніші і найрідкісніші.
117. Є в Азії одна долина, яку з усіх боків оточують гори, в яких п'ять проходів. Вона належала колись хорезмійцям, бо була на кордоні цих хорезмійців і гірканців, парфян, сарангейців і таманайців. Але відтоді як перси заволоділи країною, ця долина належить цареві. Отже, саме з цих гір, що оточують долину, витікає велика ріка Акес(1). Спершу вона зрошувала через проходи водночас поля всіх народів, про які я згадав. Кожен із них одержував воду з одного з цих проходів. Але відтоді як країна стала під владою персів, становище змінилося. Цар вирішив перегородити проходи воротами і через те, що воду було закрито, вона не могла звідти вийти, і долина, розташована між гір, стала озером, бо вода вливалася туди, але ніде не мала виходу. Через це ті, хто перед тим використовував воду, зазнали великої біди, адже взимку на їхню країну бог проливав дощ, як і всюди на світі, але влітку для посіву проса і кунджута, звичайно, потрібна вода. Через те, що їм не подається вода, вони та їхні жінки приходять у Персію, встають перед брамою царського палацу, кричать і скаржаться, і тоді цар дає наказ відчинити ворота, з яких виливається вода, для тих, кому вона найбільше потрібна. І коли нап'ється і насититься їхня земля, зачиняються ворота, і цар знову наказує відчинити інші ворота для інших, яким також дуже потрібна вода. І, як мені сказали, цар, крім податку, одержує багато грошей за дозвіл відчинити ворота. Отак це було.
118. Із сімох, які підняли повстання проти мага, Інтафрена(1), невдовзі було вбито за його зухвалий вчинок. Він хотів увійти до палацу, щоб на самоті порозмовляти з царем. Проте, як я сказав і як вони між собою домовилися, ті, що повстали проти мага, мали право без доповіді заходити до палацу, крім того випадку, коли цар спав із якоюсь із його жі<-нок. Проте, Інтафрен, будучи одним із сімох, хотів без повідомлення зайти в палац, але воротар (2) і вісник не дозволили йому, сказавши, що цар спить із жінкою. Інтафрен, подумавши, що вони кажуть неправду, вихопив меч і відтяв їм вуха і носи, нанизав їх на вуздечку свого коня і прив'язав їм на шиї і відпустив покалічених.
119. Тоді вони пішли до царя і доповіли йому, через що з ними таке сталося. Дарш злякався, чому ті шестеро не порозумілися між собою і зробили це. Він запросив кожного з них окремо, щоб довідатися, чи ухвалюють вони те, що сталося. І коли переконався, що Інтафрен зробив це без порозуміння з ними, Дарій захопив Інтафрена, його синів, і всіх його родичів та свояків, бо мав підстави гадати, що той задумав повстати проти нього. Затримав усіх їх, ув'язнив з метою знищити. Жінка Інтафрена постійно приходила до дверей царського палацу, плакала та скаржилася. Оскільки вона це робила постійно, їй нарешті пощастило розчулити Дарія і він послав до неї свого слугу, щоб той сказав їй: «О жінко! Цар дає тобі право визволити кого ти схочеш, із ув'язнених твоїх родичів». Вона подумала і відповіла так: «Коли це правда, що цар дарує мені життя одного з усіх ув'язнених, то я вибираю мого брата». Скоро почув це Дарій, йому здалося розказане цікавим і він знову послав до неї слугу спитати: «О жінко! Цар запитує тебе, чому це ти так надумала: покинути напризволяще свого чоловіка та дітей і врятувати свого брата, який тобі не такий уже близький, як твої діти і твій чоловік, якого ти кохаєш». Вона відповіла: «Царю мій! Я можу собі взяти й іншого чоловіка і народити інших дітей, якщо втрачу цих, а брата, оскільки вже не живуть мої батько і мати, я аж ніяк не зможу знайти іншого. Так я подумала і таку дала відповідь». І Дарієві здалася правильною відповідь цієї жінки і він подарував їй життя і того, про якого вона просила, і ще життя старшого з її синів, але всіх інших наказав убити. Так із сімох, хоч(1) не минуло і багато часу, один загинув.
120. Але повернуся трохи назад до того часу, коли захворів Камбіс, ось які тоді відбувалися події. Сатрапом Сардів(1), призначеним ще Кіром, був перс Оройт. Він побажав зробити безчесний вчинок. Отже, хоч нічого поганого не зробив йому самосець Полікрат і не сказав йому нічого образливого, і навіть ніколи не бачив його, Оройт побажав захопити його і вбити. Люди кажуть, що до цього спричинилася така обставина. Стояли колись перед дверима палацу Оройт і ще один перс на ім'я Мітробат, сатрап округу Даскілея (2), і вони почали сваритися. І коли вони так сперечалися, хто з них хоробріший, Мітробат, докоряючи Оройта, сказав: «Чи можна вважати тебе за справжнього мужа, бо для царя ти не спромігся захопити острів Самос, що такий близький до твоєї сатрапії? А його так легко взяти, бо один тамтешній, піднявши повстання з п'ятнадцятьма гоплітами, захопив острів і тепер він там тираном». Отже, ті, які про це розповідають, ще додають до цього, що скоро почув про це Оройт, як його взяла за живе така гірка промова і не так для того, щоб помститися на тому, хто її висловив, як для того, що в будь-який спосіб загубити Полікрата, через якого йому було завдано образу.
121. Інші, але їх небагато, кажуть, ніби Оройт послав на Самос вісника з проханням, байдуже, яким сам (бо сказати правду, ніхто не згадує, яке воно було), і ніби на той час Полікрат лежав у своєму андро-ні і поблизу його був і Анакреонт (2) із Теоса, і я не знаю, чи то навмисне, чи випадково сталося так, що він зневажливо поставився до Оройта: тоді, як прийшов вісник від Оройта і почав промовляти, Полікрат лежав обличчям до стіни і не повернувся, щоб дати відповідь.
122. Отакі, як кажуть були причини, що призвели до смерті Полікрата. І нехай кожний вірить тому, чому хоче. Отже, Оройт, перебуваючи в Магнесії, яку побудовано біля річки Меандру, довідався про наміри Полікрата і послав на Самос лідійця Мірса, Гігесового сина, з дорученням. Треба сказати, що Полікрат перший з еллінів, наскільки я знаю, який задумав стати владикою морів(1), якщо не зважати на Міноса з Кносса, чи мабуть на когось іншого, який став владарем моря, але з покоління людей, про яких тут ідеться, Полікрат був першим, хто плекав надії стати владарем Іонії та островів. Отже, Оройт довідався, що Полікрат має такі наміри, і послав до нього послів сказати: «Оройт ось що пропонує Полікратові. Я знаю, що ти маєш на думці здійснити великі діяння і що для їхнього здійснення в тебе нема належних грошей. Отже, ось що тобі варто зробити, щоб і самому вславитися і мені врятувати життя, бо цар Камбіс задумав мене вбити і про це я маю певні відомості. Отже, візьми мене до себе і ти врятуєш і мене і частину грошей, що я привезу. Частину можеш узяти собі, а іншу залиш мені. І коли йдеться лише про гроші, ти станеш владарем усієї Еллади. А коли ти не віриш тому, що я тобі кажу про гроші, пришли до мене надійну людину і я їй покажу».
123. Почувши це, Полікрат зрадів і вирішив прийняти Оройта. І спершу, через велику прихильність його до грошей, він послав одного з громадян, який був його секретарем, Меандрія, сина Меандрія(1), щоб той добре розвідав, як там справи. Той за деякий час після подій, які я розповідаю, присвятив у храм Гери всі прикраси Полікратового андро-на, що були дуже гідними уваги. Скоро Оройт почув, що до нього має прибути шпигун, і зробив ось що. Він наповнив камінням вісім скринь, залишивши вузенький простір біля їхніх закраїн, і там на каміння насипав золото, запечатав скрині й підготував їх для огляду. Коли прибув Меандрій, то побачив ці скрині, повернувся на Самос і доповів Полікратові.
124. Полікрат, хоч його наполегливо відраджували ворожбити, відраджували і його друзі, готувався поїхати до Оройта. І ніби то мало було цього, його дочка побачила сон, ніби її батько висить у повітрі і його миє Зевс та мастить олією Геліос. Коли вона прокинулася, чого тільки не робила, щоб Полікрат не їхав із своєї вітчизни до Оройта! І навіть коли він ішов, щоб сісти на п'ятдесятивесельний корабель, вона йшла за ним і казала йому про погані передзнамення. Полікрат загрожу-ваЕ їй, що коли він повернеться живий і здоровий, то вона багато років не побачить нареченого. Але вона благала богів, щоб так сталося, бо воліла краще залишитися неодруженою, ніж утратити свого батька.
125. Полікрат занедбав усі поради і відплив до Оройта у супроводі багатьох своїх друзів, серед яких був і один кротонець Демокед, син Калліфронта, що був лікарем і навіть найкращим лікарем серед своїх сучасників. Прибув до Магнесії Полікрат і там спіткав його кінець, не гідний ні його самого, ні великих задумів, бо за винятком тиранів, що були в Сіракусах, ніхто з інших еллінських тиранів не міг зрівнятися з Полікратом щодо величі та могутності(1). Його замордував Оройт такою смертю, що краще про неї не казати і нарешті він його розіп'яв. А з його супутників тих, хто був самосцями, він відпустив на волю, а тих, що були чужинцями і рабами в його почеті, він зробив своїми невільниками. Полікрата, розіп'ятого на хресті, спіткала саме та доля, про яку бачила сон його дочка, бо Зевс Геліос змазував олією, коли була спека. Отак багато щасливого, що зазнав у своєму житті Полік-рат, закінчилося таким нещастям (так, як йому пророкував Амасій, цар Єгипту).
126. Проте, не минуло багато часу, як і Оройт зазнав кари за Полі-крата. Отже, після смерті Камбіса і під час царювання магів, перебуваючи в Сардах, зовсім не ставав у пригоді персам, від яких мідійці відібрали владу. Він у цей неспокійний час умертвив Мітробата, сатрапа Даскілея, який ганьбив його за те, що він зробив із Полікратом, умертвив також і Мітробатового сина Кранаспа, що були обидва знатними особами в Персії, учинив ще й інші такі злочини, і одного посланця Дарія, що прибув до нього, через те, що вісті, які той приніс йому, не були приємними, коли посланець повертався, він послав у засідку людей, які вбили посланця і знищили його разом із його конем.
127. Дарій, щойно прийшовши до влади, захотів покарати Оройта за всі його злочини і, зокрема, за вбивство Мітробата та його сина. Відкрито послати військо проти нього він не вважав своєчасним, бо в країні ще не було спокійно, а він лише недавно прийняв царську владу. Його було повідомлено, що Оройт має велику силу, бо його охоронцями є тисяча персів, було в нього три округи – Фрігія, Лідія та Іонія(1). Отже, маючи це на увазі, Дарій вигадав таку хитрість. Він запросив до себе найкращих із персів і почав до них так промовляти: «Хто з вас, перси, зробить мені таку послугу, візьметься за таку справу і довершить її, не застосовуючи сили, і без багатьох помічників, але лише хитрістю? Бо там, де потрібна хитрість, там зайвим є насильство. Отже, тепер, хто з вас може привести до мене живим Оройта, або його вбити? Бо ця людина до цього часу не лише нічого не зробила для персів, а завдала їм багато лиха. По-перше, вона згубила двох із нас, Мітрабата і його сина, а потім тих людей, яких я послав, щоб вони покликали його до мене, він і їх убив, а тепер поводиться так зухвало, як ніколи. Через це, перш ніж він зробить якесь ще більше лихо персам, треба його випередити та вбити.
128. Такі запитання поставив Дарій, і тридцять чоловік охоче взялися виконати його доручення, оскільки вони почали сперечатися між собою, Дарій запропонував їм кинути жереб. Вони його кинули і той випав синові Артонія Багаю. Щойно Багай витяг жереб, він наплсав багато грамот про різні речі, запечатав їх печаткою Дарія і з ними вирушив до Сардів. Прибувши, він прийшов до Оройта і, витягши їх із торби, одну по одній передав царському секретареві, щоб той їх читав, бо царських секретарів мають усі сатрапи(1). Передав Багай грамоти й водночас спостерігав настрої списоносців, чи не виявлять вони ознаки незадоволення Оройтом. Коли він побачив, що ті виявляли велику повагу до грамот, дав секретареві ще одну, в якій були такі слова: «О перси! Цар Дарій забороняє вам бути охоронцями Оройта». Коли вони це почули, списоносці опустили списи. Тоді Багай, побачивши це, і зрозумівши, що вони підкорилися наказові, що був у грамоті, поосміли-вішав і передав секретареві останню грамоту, де було написано: «Цар Дарій наказує персам, що перебувають у Сардах, убити Оройта». І ледве почувши ці слова, вони повитягали свої мечі і вбили його. Отже, так перса Оройта було покарано за вбивство самосця Полікрата.
129. Забрали та перевезли до Сусів Оройтові скарби. Не пройшло після того багато часу, як сталося так, що цар Дарій, полюючи на диких звірів, зіскочив із коня і вивихнув собі ногу. Вивих був настільки тяжким, що щиколотка вискочила з суглобу. І оскільки і перед тим при ньому були єгипетські лікарі(1), яких уважали за найдосвідченіших у медицині, він звернувся до них. Але вони, викручуючи і намагаючись одразу поставити на місце щиколотку, зробили так, що йому стало ще гірше. Сім днів та ночей не міг Дарій зімкнути очей від болю. Проте на восьмий день, коли Дарій був у жалюгідному становищі, той, хто чув, що в Сардах казали про вправність кротонця Демокеда, прийшов і розповів про це Дарію і він наказав привести до нього якнайшвидше цього лікаря. Його знайшли занедбаного десь там серед Оройтових рабів, привели до царя у лахміттях та кайданах.
130. Так його поставили перед Дарієм і той почав розпитувати, чи він розуміється на цій справі. Але він заперечував, побоюючись, як би Дарій не довідався, хто він, бо вже ніколи не побачить Еллади. Дарій добре зрозумів, що Деміка уміє прикидатися і наказав тим, що його супроводили, принести канчуки й залізні вістря. І лише тоді Демокед визнав, хто він насправді. Він сказав, що не дуже розуміється на лікарському мистецтві, але оскільки жив з одним лікарем, то дечого навчився. Згодом, коли Дарій доручив йому лікування, Демокед, застосувавши грецькі ліки і замість грубих засобів, використовуючи помірковані, до-сяг того, що Дарій почав спати, а перегодом зовсім одужав, хоч був утратив усяку надію на те, що нога загоїться. Після цього Дарій подарував йому пару золотих кайданів. І Демокед спитав Дарія, чи той навмисне за своє одужання хоче зробити його подвійно нещасним. Дарієві сподобалася така відповідь і він послав Демокеда до своїх жінок. Коли євнухи привели його, то сказали жінкам, що це той самий, хто повернув життя їхньому цареві. І кожна з них зачерпнула глеком золото із скрині і піднесла його в дар Демокедові. Це був такий щедрий дар, що слуга, на ім'я Скітон, який супроводжував Демокеда, підбираючи статери, що випадали з глеків, зібрав і собі багато золота.
131. Внаслідок ось яких обставин Демокед прибув із Кротона і опинився в Полікрата. В Кротоні він був у незгоді із своїм батьком, що був дуже запальною людиною. І Демокед не міг його зносити, покинув його і переїхав на Егіну. Оселився там і вже на перший рік, хоч у нього не було належних засобів та інструментів, потрібних для лікування, він перевершив усіх тамтешніх лікарів. На другий рік уряд Егіни прийняв його на службу з оплатою в один талант, на третій рік Демокеда запросили афіняни і платили вже сто мін, а на четвертий рік його запросив до себе Полікрат і дав йому два таланти. Так він опинився на Самосі і власне через нього вславилися кротоноські лікарі (отже, був час, коли першими лікарями в Елладі вважалися кротонці, після них кіренці. Саме тоді аргосці вславилися як перші в музичному мистецтві).
132. Отже, тоді, коли Демокед вилікував Дарія, він побудував собі великий дім у Сусах і став співтрапезником царя. Він мав всі блага, крім одного: не міг повернутися в Елладу. І спершу, коли єгипетських лікарів, які перед тим лікували царя, Дарій хотів посадити на кіл, бо вони виявилися гіршими за еллінського лікаря, Демокед умовив царя не робити так і цим урятував їм життя. Згодом він урятував одного ворожбита з Елеї(1), який супроводжував Полікрата і опинився серед рабів. Так Демокед став поважною особою в царя.
133. Незабаром сталися ще й інші події. В Атосси, Кірової дочки і Дарієвої жінки, на груді утворився нарив, а потім він прорвав і поширився далі. Коли нарив ще не визрів, через сором Атосса приховувала його і нікому не казала, а коли це лихо стало небезпечним, вона покликала до себе Демокеда і показала йому. Він пообіцяв вилікувати її, але попросив заприсягатися, що і вона у винагороду зробить йому послугу, яку він попросить, і, звичайно ж не вимагатиме нічого ганебного.
134. Коли він узявся за лікування і вилікував її, тоді Атосса, напучувана Демокедом, у ліжку, де вона спала з Дарієм, звернулася до нього з такою промовою: «Царю мій! Така в тебе велика сила, а ти сидиш тут і зовсім не дбаєш про те, щоб зміцнити силу персів(1), підкоривши інші народи. Цілком природно, щоб така людина, як ти, в якої є стільки скарбів, звершила якийсь подвиг, щоб перси зрозуміли, що ними керує справжній муж. Це ти мусиш зробити з двох причин. По-перше, щоб перси зрозуміли, що той, хто ними править, це справді муж, і, по-друге, щоб вони зайнялися війною і в них не було часу для змов проти тебе. Бо тепер, поки ти ще молодий, ти можеш зробити такий подвиг. З розвитком тіла людини розвивається і розум. Але коли воно старішає, старішає і сама людина, і стає нездатною для всякого заповзяття». Так вона промовляла, як її навчив Демокед, а Дарій їй відповів: «Жінко моя! Ти мені сказала все те, що і я сам мав намір зробити. Адже я надумав перекинути міст і з'єднати цей материк із іншим материком, і вирушити в похід на скіфів. І це незабаром буде підготовлено». Атосса сказала йому на це: «Дивись-но, не квапся тепер виступати проти скіфів, бо ти, коли схочеш, можеш упоратися з ними, але я прошу тебе піти в похід на Елладу. В мене виникло бажання мати служанок із Лаконії, Аргосу, Аттіки та з Корінфа. І ти маєш людину найбільш підходящу за всіх інших, яка може детально розповісти про становище в Елладі і напутити тебе, це той, хто вилікував твою ногу». Дарій відповів їй: «Отже, оскільки, жінко, ти вважаєш доцільним спершу взятися за Елладу, я гадаю, що краще буде послати туди шпигунів із тим, про якого ти сказала, щоб вони роздивилися і зібрали відомості, і докладно мені доповіли, а потім, маючи точні відомості, я виряджуся в похід на Елладу» (2).
135. Так він сказав і одразу, сказавши, приступив до справи. Отже, негайно, щойно розвиднілося, він покликав до себе десять знатних персів і дав їм наказ супроводжувати Демокеда і відвідати узбережжя Еллади, і добре стежити за тим, щоб Демокед потай не втік від них, і щоб вони повернулися з ним. Давши їм такий наказ, він покликав Демокеда і попросив його супроводити персів, показати їм Елладу і повернутися з ними. Він сказав йому ще взяти з собою все рухоме майно як дарунок батькові та братам і запевнив, що замість цього він дасть йому ще більше, крім того, що в нього було. Він сказав також, що дарує йому торговельне судно з усякими коштовностями, щоб він міг перевезти подарунки, і це судно супроводитиме його. Дарій, напевне, як я гадаю, пообіцяв йому все це без жодної задньої думки, але Демокед злякався, чи не хотів Дарій у такий спосіб випробувати його і не поспішив охоче прийняти все те, що той йому давав, але сказав, що своє майно залишить там, де воно є, що він мав його, скоро повернеться. Але судно, що пообіцяв йому Дарій для перевезення подарунків братам, він прийняв. Дарій, давши йому такий самий наказ, відіслав усіх їх на корабель, щоб вони відпливли.
136. Спочатку вони прибули до фінікійського міста Сідона і там спорудили дві трієри і велике фінікійське вантажне судно(1) з усякими коштовностями. Коли все було підготовлено, вони вирушили до Еллади і, наблизившись до її узбережжів, робили замітки і, нарешті, відвідавши більшість із її найславетніших місцевостей, вони прибули до Таранта в Італії. Там через прихильне ставлення до Демокеда цар тарантинців Арістофілід спершу познімав керма з мідійських суден, а потім ув'язнив і самих персів, ніби вони були шпигунами. Коли таке було вчинено з персами, Демокед прибув до Кротона, і коли він опинився на своїй батьківщині, Арістофілід звільнив персів і повернув їм усі речі, забрані із кораблів.
137. Тоді перси продовжили свою морську подорож і, переслідуючи Демокеда, прибули до Кротона. Вони застали Демокеда, коли той походжав по агорі, і схопили його. Із кротонців одні, побоюючись персів, готові були залишити його на призволяще, проте інші кинулися і почали ціпками лупцювати персів, які запротестували, кричачи: «Гей ви, кро-тонці! Зважте на те, що ви робите: ви хочете вирвати з наших рук невільника, що втік від нашого царя. Як поставиться наш цар до такої образи? І чи буде вам гаразд від того, що ви робите, коли ви в нас його заберете? Проти якого іншого міста ми оголосимо негайно війну, як не проти вашого? Яке інше місто ми поневолимо, як не ваше?» Так вони промовляли до кротонців, але хіба можна було їх умовити. Кротонці відняли в них Демокеда, забрали вантажне судно, яким вони припливли. І перси повернулися до Азії, і вже не намагалися більше, втративши свого провідника, обстежувати узбережжя Еллади і збирати докладні відомості. Проте Демокед, коли вони від'їжджали, попросив їх переказати Дарієві, що він – Демокед – присватався до Мілонової дочки і хоче пошлюбити її. Бо ім'я атлета Мілона було добре відоме цареві(1) і він його дуже поважав. І я гадаю, що саме з цього приводу Демокед поквапився з цим шлюбом, витративши багато грошей, щоб показати Дарієві, що і в своїй країні його – Демокеда – дуже шанують (2).
138. Перси відпливли з Кротона і море викинуло їхні кораблі на берег Іапігії. Там їх повернули в рабство, поки один вигнанець із Таранта, Гілл, не викупив їх і не відвіз до Дарія. А Дарій за його заслуги готовий був дати все, що той схоче. Гілл розповів Дарієві спершу про своє нещастя і попросив його подбати про повернення до Таранта. І щоб не викликати заворушення в Елладі, якщо заради лише нього самого відпливе великий флот до Італії, Гілл сказав Дарієві, що кнідяни, напевне, можуть більш, ніж хто інший, допомогти йому повернутися на батьківщину, бо вони друзі тарантинців і певніше, ніж будь-хто інший, повернуть його. І Дарій пообіцяв йому, приступив до виконання обіцянки. Отже, він послав посланця до Кніда і попросив його мешканців подбати про повернення Гілла до Таранта. Кнідяни послухалися Дарія, але їм не пощастило умовити тарантинців, а вони не були настільки сильними, щоб застосувати силу. Так воно сталося, і послані Дарієм перси були першими з тих, що з Азії прибули до Еллади і їх було послано як шпигунів для того, про що я вже сказав.
139. Після цього цар Дарій завоював Самос(1), перше серед усіх еллінських і варварських міст, ось із якої причини. Коли син Кіра Камбіс вирушив у похід на Єгипет, його відвідали й інші численні елліни. Одні, звичайно, з метою торгівлі (інші як найманці), а деякі з метою побачити країну. Один із них був сином Аяка, Сілосонт, Полікратів брат, вигнаний із Самоса. Цьому Сілосонтові дуже пощастило і ось як. Він узяв червоний плащ, одягнув його і походжав на агорі Мемфіса. Його побачив Дарій, який тоді охороняв Камбіса і не був якоюсь видатною особою. Отже, він побачив плащ, підійшов до Сілосонта і попросив продати йому плащ. Сілосонт, коли побачив, що Дарієві кортить придбати цей плащ, ніби сам бог підказав йому, він сказав: «Я не продаю цей плащ, скільки б мені за нього не дали, але можу, якщо хочеш, подарувати його тобі, досить того, що ти його візьмеш». Дарій подякував йому за це, і взяв собі плащ. А Сілосонт подумав, що він через свою необачність позбувся плаща.
140. Проте через деякий час помер Камбіс і проти мага повстали ті семеро і з них царську владу одержав Дарій. Сілосонт довідався, що царська влада перейшла до тієї людини, яка колись у Єгипті попросила в нього те вбрання і він їй подарував його. Він прибув у Суси, сів біля дверей царського палацу і сказав, що є благодійником Дарія. Ці слова почув воротар і доповів про це цареві. Той здивувався і сказав: «Що це за еллін, який є моїм благодійником(1) і я мушу бути йому вдячним за його благодіяння, бо я зовсім недавно став царем? Крім того, за цей час ніхто з еллінів ще не відвідав нас. Отже, я не маю ніяких зобов'язань перед жодним елліном. Незважаючи на все це, приведіть його до мене, щоб я довідався, що він хоче, коли каже таке». Воротар привів Сілосонта, встав там і товмачі почали його розпитувати, хто він такий і що зробив і чому каже, ніби він є благодійником царя. Тоді Сілосонт розповів про все, що було з тим плащем і що він саме той, хто подарував його цареві. На це Дарій відповів: «Благородна людино! Так це ти, коли я ще не мав жодної влади, зробив мені цей подарунок, хоч і не дуже цінний! Байдуже, вдячність моя буде такою, якби ти тепер зробив мені якийсь дуже цінний подарунок. Щоб віддячити тобі, я дам тобі срібла і золота, скільки хочеш, щоб ти не шкодував колись, що зробив добро Дарієві, сину Гістаспа». Сілосонт відповів на це: «Царю мій! Не давай мені ні золота, ні срібла, але звільни мою батьківщину Самос і поверни її мені. Після вбивства мого брата Полікрата, якого вбив Оройт, там владарює наш раб. Поверни мені мою вітчизну, не вбиваючи там і не поневолюючи людей».
141. Коли цю промову почув Дарій, він послав військо на чолі з Отаном, який був одним із сЧитать дальше