Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаІV - Мельпомена

20.2. Більшість учених ототожнюють Танаід (Танаіс) із Доном. Десь у нижній течії цієї ріки було давньогрецьке місто з назвою Танаіс, боспорська колонія (Див,: Ще-лов Д. Б.– Танаис – зллинистический город.– ВДИ, 3.– С. 47-54).
20.3. Меланхлени (Меланхлайной), тобто «одягнені в чорні плащі (або шкури)», про них див. розд. 107.
21.1. Савромати (савроматай) згодом стали називатися сарматами. Очевидно, іранське плем'я, споріднене із скіфами. Вони були предками аланів, а ці були предками сучасних осетинів.
21.2. Про етнічну приналежність будінів у дослідників немає єдиної думки. Геродот підкреслює те, що будіни не споріднені з скіфами і живуть у лісистій країні, на схід від р. Танаіда, на півночі від савроматів. їхнє дерев'яне місто називалося Гелон (р. 108). Будіни шанували «грецьких» богів у своїх дерев'яних святилищах.
22,1. Тіссагети (Тюссагетай) плем'я, країну якого пов'язують із областю поширення так званої городецької культури, але про етнічну приналежність цього племені нема єдиної думки. Савромат було також одним із власних імен боспорських царів.
23.1. Ідеться про чорнозем.
23.2. Назва племені лисих аргіппаїв має грецьку етимологію (аргос «лінивий», гіппос «кінь»). Можливо «лисі» (фалакрой) тут означає недостатньо волохаті.
23.3. Дерево «понтікон» (понтійське?) – це можливо терен (Ргшшз зріпоза). Було висловлено думку, що «асхю» відповідає тюркському «аджи» – гіркий.
24,1. Геродот нараховує тут 5 племен або разом із гелонами (розд. 108) –6.
25.1. Тут, очевидно, Геродот не розрізнює такі далекі від грецької компетенції гірські пасма, як Урал та Алтай.
25.2. Сон, що нібито триває 6 місяців, імовірно, пов'язаний із полярними ночами, чутки про які дійшли до греків північного Причорномор'я.
26.1. Звичай про споживання м'яса померлих родичів разом із м'ясом тварин згадується Геродотом у зв'язку з массагетами (кн. І, розд. 216) та з племенами Індії (кн. III, розд. 99). Цей звичай мав магічне значення: придбання позитивних якостей предків.
26.2. Про використання черепів пор. розд. 65 цієї книги.
26.3. Свято поминів померлих родичів справлялося в давніх греків у день їхнього народження.
26.4. Рівноправ'я жінок із чоловіками пояснюється участю жінок первісних племен у полюванні та на війні, також як прослідок первісних групових шлюбів або наступної їхньої стадії – поліандрії (багатомужжя).
27,1. Етимологія назви арімаспів, наведена Геродотом, очевидно, не відповідає дійсності. Різні спроби встановити справжню етимологію цього етноніма (якщо йшлося про реальне плем'я) також не були успішними, як, напр., «мешканці пустелі» або «власники диких коней» тощо.
28,1. Відомість про надто суворі зими скіфської країни, очевидно, є наслідком перебільшення незвичного для давніх греків холодного клімату. note 4 Note4 473
28.2. Справді, під час надто холодних зим і тепер прибережні частини Чорного та Азовського морів замерзають і на них утворюється крига. Проте відомість про тривалість холодів протягом 8 місяців, звичайно, не відповідала дійсності.
28.3. В різних рукописах поряд із назвою «сінди» (сіндой) зустрічається назва «ін-ди» (індой). Цей варіант цікавий тим, що зближується з назвою ріки Інду, від якої одержав назву і ввесь індійський субконтинент. У давньоіндійській мові «сіндху» була загальна назва ріки. Іранська форма цієї назви «Гінду». Не виключається можливість перебування індо-арійських племен на території Сіндіки (на Таманському півострові, розд. 86).
28.4. Витривалість скіфських коней дивувала давніх греків. Відсутність мулів та ослів у Скіфії античні автори неправильно приписували холодному кліматові країни.
29,1. Щодо відсутності рогів у скіфських биків Геродот висловив свою власну думку (пор. кн. II, розд. 95) на відміну від тих місць, де він лише переказує чужі думки. Тут характерне для античних авторів посилання на давній епос, як на історичне джерело.
30,1. Так само Плутарх свідчить, що в Елеї (Еліді) на Пелопоннесі не народжуються мули через прокляття Ойномая, який так полюбляв коней, що не допускав їхнього схрещення з ослами.
31,1. Щодо білого пір'я, тобто снігу, пор. розд. 7 (прим. 2).
32.1. Про гіпербореїв було в розд. 13 (прим. 3), розд. 32 і 33.
32.2. Про, напевне, міфічних гіпербореїв ідеться і в інших літературних джерелах.
33.1. Ці «священні дари», пов'язані з культом Аполлона. їх приставляли всі племена, що визнавали цей культ. Є припущення, що цей переказ зв'язаний з існуванням давніх торговельних шляхів.
33.2. Малійська затока, в яку вливається річка Сперхей між Малідою та Епікнемі-дійською Локрідою навпроти Кенайського мису на Евбеї.
33.3. Острів Андрос: на ньому, очевидно, не було культу Аполлона, але існував культ Діоніса.
33.4. Імена Гіпероха і Лаодіка, імовірно, були епітетами богині Артеміди. Перфе-реями називалися так звані теори, тобто священні посланці.
34.1. Присвята волосся божествам дівчатами перед весіллям та юнаками після досягнення віку ефебів (юних громадян) була поширеним у давній Греції звичаєм.
34.2. Могили на Делосі, що про них згадується тут, було відкрито археологами і це є свідченням обізнаності Геродота з топографією острова.
35.1. Арга і Опіда, можливо, також епітети богині Артеміди, але є припущення, що це імена місцевих богинь, культ яких було витіснено культом Артеміди.
35.2. Ейлейтія – давньогрецька богиня дітородіння:
35.3. Олен – даній міфічний поет або лікієць, або гіпербореєць, якого Геродот уважав за автора давніх гімнів на честь Аполлона.
36.1. Абарід – навряд чи реальна особа. Йому приписували авторство поеми про подорож Аполлона до гіпербореїв, а також інші поетичні твори.
36.2. Геродот висловлює сумнів, що Океан – це ріка, яка обтікає коло земель, і гадає, ніби його існування було вигадкою Гомера (кн. II, розд. 21 і 23). Така сама ідея була в логографа Гекатея, з яким полемізував Геродот. Гекатей гадав, що аргонавти з річки Фасіс (Ріоні) пропливли Океаном, потім Нілом і досягли Середземного моря.
36.3. Гекатей накреслив географічну карту світу цілком апріорно, не зважаючи на відомості своїх попередників, сучасників та свої власні і не дбаючи, щоб привести всі ці відомості до ладу.
37.1. Тут ідеться про Індійський океан і його Перську затоку, хоч давнім грекам добре було відоме і власне Червоне море.
37.2. Із племен Закавказзя Геродот називає лише колхів та саспейрів.
37.3. Під Північним морем тут розуміється Понт Евксін (Чорне море).
37.4. Чотири країни цих племен утворюють лінію від півночі до півдня, яка відокремлює схід (Азію) від Європи. Річка Фасіс також становить межу між Азією та Європою.
38,1. Дві континентальні смуги землі, що простягаються від ріки Фасіс на захід уздовж Понту та Геллеспонту на півночі, а на півдні від Маріандінської затоки до Тріопійського мису,– це власне і є Мала Азія, яка в античних авторів часто називається просто Азією.
39.1. Геродот не знав нічого про існування Перської затоки та справжньої форми Аравійського півострова. В нього Ассірія те саме, що й Месопотамія. Аравія в нього заклю-чає крім власне Аравії також і Аравійську пустелю в Африці.
39.2. Під «нашим морем» Геродот розуміє Середземне море. note 5 Note5 474
39.3, Чи вважав Геродот Єгипет належним до Африки (в нього – Лівії), чи до Азії, залишається неясним із різних місць його тексту.
39.4. «Три народи» – тут народи Ассірії (Месопотамії), Аравії та Фінікії (включаючи до неї Палестину).
40.1. Південним Ерітрейським морем Геродот називає море на півдні Азії та Лівії. Це в нього Індійський океан, Червоне море та Перська затока.
40.2. Грецьке слово «еремос» (пустеля) в Геродота має різноманітні значення. Це і власне пустеля і не залюднена місцевість, а також місцевість, не придатна для заселення. Як прикметник він уживає це слово для незаселених гір, а також островів, покинутих людьми країв та міст. Степи він також називає цим словом.
42.1. Перша згадка про поділ землі на три частини – Азію, Лівію та Європу є в Пінда-ра (518-438 до н. є.). Такий поділ, очевидно, був і в Гекатея (див.: Дитмар А. Б. Рубежи ойкумены.– М.: 1973).
42.2. Хоч Геродот не вірив розповіді фінікійців про те, що обігнувши Африку з східної сторони, вони бачили сонце праворуч від себе, але так воно і було, якщо розповідь про плавання фінікійців навколо Африки була правдивою.
43.1. Внук того Зопіра, який допоміг персам здобути Вавілон (кн. III, розд. 153), і від котрого Геродот одержав це повідомлення, утік до Афін.
43.2. Мис Солоент – його місцеположення не визначено.
44.1. Перша ріка, в якій живуть крокодили,– це Ніл (див. кн. II, розд. 32, 68-69).
44.2. Скілак із Каріанди в Карії (кінець VI ст. до н. є.), якому Гекатей та Геродот завдячують відомостями про Каспійське море, країнах навколо нього та їхніх мешканців.
44.3. Є припущення, що Пактія – це сучасний Афганістан, а місто Каспатір – це сучасний Кабул. Геродот змішував ріку Кабул із рікою Індом.
44.4. Ідеться про Суецьку затоку.
44.5. Південні береги Азії та Африки стали відомими ще за античних часів на відміну від більшої частини Європи (розд. 45).
45.1. За часів Геродота був забутий первісний поділ континентів Азії та Європи. Назва «Азія» зустрічається вперше в Піндара, хоча прикметник «азійський» (асіос) був уже в давньому епосі. Назва «Європа» вперше була використана в так званому гомерівському гімні Аполлонові і вона означала материкову Грецію на відміну від Пелопоннесу та островів Егейського моря. Згодом ця назва одержала ширше значення для протиставлення материків. Імовірно, назви Європа і Азія в ассіро-вавилонських мовах означали відповідно захід та схід.
45.2. Грецьке слово «портмея» перекладачі та коментатори розуміють по-різному, або як переправи, або як гавані, або навіть як протока.
46.1. З цього розділу в Геродота вже ідеться про похід Дарія проти скіфів.
46.2. Кінні лучники не зустрічаються на грецьких вазах, де є зображення скіфських воїнів або озброєних скіфів.
47,1. Істр, тобто Дунай, тепер має три основних гирла. Про Істр у розд. 99 цієї і 33 другої книги.
48.1. Тобто на відміну від Нілу.
48.2. Можна з певністю встановити, що назви Пората і Пюретос відповідають сучасній назві Прут. Чотири інші згадані тут річки не ідентифікуються з сучасними назвами.
48.3. Оскільки Прут уливається в Дунай, то він не тече на схід, але на південь.
49.1. «Гем» (Гаймос) –у греків була назва Балканів, тобто Балканського пасма.
49.2. Три великі ріки, що течуть із вершин Гему (Балканів): великими називає їх Геродот через свою необізнаність із ними.
49.3. Кробізи – одне з фракійських племен, також трібалли – інше фракійське плем'я.
49.4. Кінети – очевидно, одне з кельтських племен західної Європи.
51.1. У Геродота Тірас – ріка Дністер, а місто мілетських колоністів називається «містом тірітів». Воно було розташоване на місці сучасного Білгорода-Дністровського (у румунів– Чітатя Албе, в турків – Аккерман).
51.2. Про ріки Скіфії Геродот уважав ніби вони витікають із великих озер. Це внаслідок його апріорної географічної концепції.
52.1. Гіпаніс (Гюпаніс) – очевидно, сучасна його назва Південний Буг, але так само називається і ріка Кубань.
52.2. Дуже гіркий смак води якоїсь притоки Південного Бугу, що від неї до моря «чотири дні плавання», очевидне непорозуміння: солонувата вода, може бути в долішній note 6 Note6 475 течії Бугу, де його вода змішується з морською водою. Зокрема, це може бути в Дніпровсь-ко-Бугському лимані.
52,3. Сумнівно, що назва «Ексампайос» грецькою мовою може бути перекладена як «священні шляхи» (гірай годой), бо для річки така назва була б не підходяща. В Геродота так називаються також місцевість на берегах цієї притоки і божество її, якому приносять жертви. Спроби встановити етимологію цієї назви досі не були успішними.
53.1. Назва «Борюстенес», очевидно, не грецького походження, але спроби встановити її можливу іранську етимологію («широке місце», «високе місце») виявилися незадовільними. В словнику александрійця Гесіхія є така цікава «глосса»: «Борисфен: Геллеспонт, а також ріка». Ця глосса може означати, що первісно «Борисфен» була назва Дарданельсь-кої протоки, а згодом, коли греки освоїли морський шлях до Дніпровсько-Бугського лиману, цю назву було перенесено далі на північ. Не виключається можливість, що ця назва була фракійського походження (мабуть – «Північна протока», пор. грецькі «Бо-реас» – північ, північний або північно-східний вітер» та «стена» – ущелина, протока.
53.2. «Антакайос» – якась риба з родини осетрових, зокрема білуга, безкісткова риба досить великих розмірів. Етимологію назви досі не встановлено.
53.3. Гіпполаїв мис – ототожнюється з Станіславським мисом більшістю сучасних дослідників.
53.4. Хоча на станіславському мисі не виявлено залишків святилища Деметри, відомо з археологічних матеріалів, що культ Деметри існував в Ольвії і зображення цієї богині були на ольвійських монетах (див.: Русяєва А. С. Земледельческие культьі в Ольвии догет-ского времени.– Киев, 1979).
54,1. Річка Пантікап залишається неідентифікованою, як і нижче згадані на схід від неї річки (Гіпакіріс та Герр).
55,1. Ахіллесів шлях (Ахіллеос дромос) – або, як його ще називають, Ахіллесів біг (римський географ Помпоній Мела вважав, що на цій вузькій смузі землі Ахіллес улаштовував змагання в біганні) ототожнюється з Тендрівською косою (тепер островом).
57,1. Танаід (Танаіс) –Дон, у Геродота називається східним кордоном Скіфії.
59.1. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами так, як у другій книзі єгипетських богів, а саме: Табіті-Гестія, Папай-Зевс, Апа-Гея, Гойтосір-Аполлон, Аргімпаса-Афродіта Уранія, Тагімасад-Посейдон (у царських скіфів), ім'я скіфського бога війни в нього не називається, а скіфський Геракл, імовірно, називався Таргітаєм, родоначальником скіфів (розд. 5).
59.2. Про кумир бога війни див.: Бессонова С. С. Скифский Арей… Археологические исследования на Украяне, 1976-1977. Тезиси докладов XVII конференцій Института археологии АН УССР.– Ужгород, 1978.– С. 60.
60,1. Зміст цього обряду жертвоприношення такий, що жертовна тварина нібито вклоняється перед божеством, а кров її не проливається на землю.
61.1. Скіфські казани виявляються археологами в багатих похованнях (таких, як Чортомлик, Солоха та ін.). Мідяні казани в скіфів, як і в кельтів, мали крім практичного культове значення.
61.2. Жертвоприношення коней характерне для індо-іранського культурного циклу (пор. ашвамедха в давній Індії); див. також І, 189, 216, VII, 40, 113.
62.1. Геродот гадав, що Скіфія була поділена на адміністративні округи (номи) і начальником кожного округу був «номарх». Такий поділ міг би мати військове і релігійне значення.
62.2. Використання оберемків хмизу для спорудження великих курганів навряд чи можна узгодити з відсутністю лісів у скіфській землі (IV, 19, 61).
62.3. Про скіфські мечі див.: Черненко Е. В. Скифо-персидская война.– К., 1984.– С 46, 108.
67.1. Ворожба з використанням прутиків була також в інших народів, напр., у кельтів та германців (гр. рабдоскопія).
67.2. Про енареїв (андрогінів) уже було в кн. І, розд. 105.
67.3. Липа в давніх греків уважалася священним деревом богині Афродіти.
71.1. Археологічні дані підтверджують повідомлення Геродота про скарби царських курганів та про поховальні обряди скіфів.
71.2. Тут назва якоїсь ароматичної трави, можливо бугила (Апіпгізсиз).
71.3. Такі поховальні обряди були й у східних слов'ян до їхньої християнізації за повідомленням арабських мандрівників (Ібн-Фадлан).
76,1. Оргіастичні культи Матері богів (Кібели) з грецького міста Кізіка на березі note 7 Note7 476 Пропонтіди (Мармурового моря) могли потрапити до скіфів, які за свідченням Геродота взагалі уникали запозичення іноземних (зокрема, грецьких) звичаїв.
76.2. Тімн (Тюмнес) – єдине ім'я свого інформатора, яке наводить Геродот. Звичайно, не можна встановити, де саме міг Геродот спілкуватися з ним. У даному разі грецьке слово «епітропос» можна перекласти нашим «агент» або «довірена особа» (слово «опікун» тут не підходить, пор. Міщенко, Стратановський).
76.3. Наведення Геродотом кількох імен скіфських царів дало привід дослідникам уважати, ніби в скіфів існувала царська династія. З тексту Геродотових «Історій» не можна зрозуміти, про яких саме царів ідеться: чи про царів окремих скіфських племен, чи про якихсь царів, що були царями всіх їхніх племен. Оскільки існування одного царя всіх їхніх племен суперечило б поділу скіфів на хліборобів, орачів, кочовиків, царів, треба гадати, що Геродот згадує імена царів якогось одного племені (мабуть, скіфів-царів).
76.4. Образ Анахарсіса – мудрого скіфа, що прилучився до грецької культури, мав дальший розвиток в античній літературі. Скіфському мудрецеві приписувалися різні філософські вислови і навіть листи. Доля скіфського царя Скіла аналогічна долі Анахарсіса, обидва вони були вбиті за спробу завести в Скіфії грецькі звичаї. Анахарсіс був братом скіфського царя, а Скіл сам був царем.
78.1. Істрія – країна на півночі Адріатичного моря (також Гістрія), крім того, місто-колонія мілетян поблизу гирлів Істру (Дунаю). Тут не ясно, чи «істріянка» походила з країни Істрії, чи з названого міста (кн. II, р. 33).
78.2. Борисфеніти (Бористенеіти) – мешканці міста Борисфена, тобто Ольвії (розд. 18, 53, 78, 79). Скіфи-хлібороби греками називались також борісфенітами, а мешканці Ольвії, називали себе ольвіополітами, або мілетянами.
78.3. Особливостями скіфського одягу були гостроверхі шапки та довгі вузькі штани (анаксіріди).
79,1. Мармурові грифи та сфінкси мали своїм призначенням обороняти палац Скіла від злих духів. Зображення грифів характерні для вже згаданого звіриного стилю.
80,1. Тірас був батьком Сіталка, який установив владу племені одрісів у Фракії.
81.1. Геродот протиставляв власне скіфів усім іншим скіфам. Звичайно, можуть існувати різні припущення щодо того, хто такі ці «власне скіфи». Справді, якщо йшлося про кочовиків, то загальне їхнє число не могло бути великим.
81.2. Про Ексампай було в розд. 52. Хоча Геродот описує цей гігантський казан досить докладно, залишається сумнівним, чи взагалі така споруда могла існувати. Відомості Геродота могли бути почерпнуті з розповіді ольвіополітів. Можна по-різному розуміти «ес опсін». Ми перекладаємо це «наочно», а не «на власні очі». Цей гігантський казан за словами Геродота був у шестеро разів більший за кратер, поставлений Павсанієм у «гирлах» Понту Евксіну (очевидно, десь на березі Фракійського Боспору, тобто Босфору). Величезний дельфійський кратер згадується в кн. І розд. 51. Не зупиняємося на розмірах казанів у Дельфах і в Павсанія, але піддамо сумніву існування казана скіфського царя Аріанта, казан якого міг би стати басейном для плавання. Зважаючи на брак міді в скіфів (IV,(1)71) виготовлення такого казана було б непробачним марнотратством, навіть і тоді, коли б скіфи одержували мідь від массагетів (І, 215).
85.1. Халкедон або Калхедон – місто на азіатському березі Пропонтіди навпроти Бізантія (згодом Константинополя), мегарська колонія.
85.2. Є кон'єктура, що наявне в текстах «Історій» слово «гірон» (святилище)-це помилка якогось переписувача і його треба замінити словом «ріон» (мис). Звичайно, спокусливим було б висунути здогад, що в тексті йшлося не про мис, а про корабель, на якому Дарій із Босфору вийшов у Чорне море.
85.3. Щодо довжини Понту (Чорного моря) Геродот помилявся: насправді його довжина значно менша – 1,130 км, а не 2,321, як приблизно в Геродота. Проте розміри Босфору, Мармурового моря та Дарданелл – у нього вказані досить точно.
85.4. Якщо порівняти Геродотові виміри з вимірами Страбона та Г. Плінія Секунда Старшого, то виявиться, що їхні виміри не точніші за виміри автора «Історій».
86.1. Геродотові не були відомі західні узбережжя Чорного моря. Це також може бути доводом того, що він не відвідав його північного узбережжя, бо зважаючи на характерне для давніх греків каботажне плавання, до Ольвії Геродот мусив би пливти вздовж цього узбережжя.
86.2. Про Сіндіку в розд. 28.
86.3. Твердження про те, що Меотійське озеро лише трохи менше від Понту, є наслідком необізнаності Геродота з географією східних скіфських земель. Тут до речі згадати note 8 Note8 477 –про повідомлення Плінія Секунда Старшого («Історія природи», VI, 20): «Сам Танаід скіфи називають Сіліс, а Меотіду Темарунда, що в них означає мати моря». Звичайно, з певністю не можна сказати, чи «Мати моря» є справді переклад цього Темарунда, чи давньогрецьке Майєтіс (або Майотіс) пов'язувалося греками з словом «майя» (один із синонімів слова «метер» – мати).
87.1. Під «ассірійськими літерами» Геродот розумів ассіро-вавілонський клинопис.
87.2. Навряд чи наведені Геродотом числа можна вважати за точні.
87.3. Ці стовпи (стели) грецький історик із Кніда в Малій Азії (V ст. до н. є.) Ктесій називає жертовником, але Геродот описує їх як самовидець. Ктесій був автором творів про історію Персії та Індії.
87.4. Артеміду Ортію ототожнювали з Дівою таврів. У Спарті біля жертовника цієї Артеміди шмагали юнаків (це такий спосіб їхнього гарту).
87.5. На обох берегах Босфору існували святилища, що з них найбільшою шаною користувалося святилище Зевса Урія, тобто того, що посилав морякам ходовий вітер.
88.1. В тексті про нагороду самосця Мандрокла сказано, що він одержав «усі десять». Це означає «багато грошей».
88.2. Геродот міг побачити замовлену Мандроклом картину в святилищі Гери на Самосі. Храми давньої Греції мали також призначення бути свого роду музеями.
89.1. Здається мало вірогідним, щоб увесь перський флот складався з залог малоазіатських греків.
89.2. Словом «шия» або «горло» (авхен). Геродот називає «голову» або верхній кут річкової дельти. За Страбоном Дарій перейшов Дунай (Істр) поблизу острова Певкі (Соснового). Геродот не згадує про переход Дарієвого війська через Балканське пасмо (Гай-мос), яке, звичайно, було йому відоме.
89.3. Ідентифікувати річку Теар не вдалося з усією певністю, хоч існує припущення, що так називалося злиття двох річок Бунар-дере та Семердере (в сучасній Болгарії).
90,1. Гебр – тепер Маріца, а Контадесд і Агріан – її притоки. Місто Айнос – колонія делосців.
91.1. Ця стела з клинописним текстом ще існувала в 1830 р., але після того зникла.
91.2. Під материком розуміється Азія.
92,1. Фракійське плем'я одрісів мешкало в долині ріки Гебру. Артіск, або Артеск – притока Агріана. Аполлонія – сучасний Созопол.
93.1. Можливо, в Геродота тут перша згадка про гетів, тобто північне фракійське плем'я, сусіднє з скіфами, яких від них відокремлював Дністер (Тірас). За римських часів виникла нова їхня назва – даки, що спершу існувала рівнобіжно з попереднєю.
93.2. Сальмідесс – фракійське місто та країна у Фракії на узбережжі Чорного моря. Є думка про те, що такого міста за часів Геродота ще ^е існувало. Месамбрія (або Месембрія, сучасне Несебр) місто у Фракії на березі Понту, колонія халкедонців.
93.3. Епітети «найхоробріші» та «найсправедливіші» часто застосовувалися античними авторами для характеристики диких кочових племен. Байдужість гетів до смерті пояснювалася їхньою вірою в безсмертя.
94,1. Фракійський бог Сальмоксіс (або Гебелейзіс), якому приносили в жертву людей, очевидно, верховне божество у фракійському пантеоні. Можливо, бог грому та блискавки, як і давньогрецький Зевс. Міф про те, що Сальмоксіс був смертною людиною, а згодом після смерті став богом, нагадує розповідь про Арістея (розд. 13-15).
97,1. Розповідь Геродота про похід Дарія проти скіфів містить у собі багато невідповідностей. Наказ Дарія зруйнувати мости здається зовсім протилежним здоровому глузду, бо це призвело б до загибелі його самого і всього його війська. Єдине можливе пояснення це те, що Дарій хотів повернутися, пройшовши усю Скіфію, через Кавказ до Персії. Хоча більшість дослідників не мають сумнівів щодо історичності експедиції Дарія проти скіфів, як її описує Геродот, відповідність його оповідання до історичної дійсності при логічному аналізі здається дуже сумнівною. В своєму поході крім Дунаю Дарієві довелося б побудувати ще кілька мостів на ріках Скіфії, про що нема жодної згадки. Малоймовірно, щоб перська армія, яка складалася переважно з піхоти, могла б пройти з кінця в кінець скіфську країну, не орієнтуючись у місцевості (і це за 60 днів!), перейти Дон (Танаіс), зайти в області савроматів та будінів (десь на півночі в лісах), побудувати 8 великих фортець і десь добувати собі продовольство. Природно було б, якби Дарій на своєму шляху відвідав (чи здобув?) грецькі міста Ольвію, Каркінітіду, Кремни, але про них нема згадки в оповіданні про похід. Не зупиняємося на тому, що в знаменитих бехістунських написах ідеться про «підкорення скіфів» і серед підкорених владарів є і цар скіфів. Якщо note 9 Note9 478 Дарій справді перейшов на північний берег Дунаю, то це могло бути лише для залякування скіфів і забезпечення тилу в поході на Елладу.
97.2. Цей Коес, син Ерксандра, в кн. V, розд. 37 називається тираном.
97.3. Очевидно, так воно і було, за винятком країв скіфів-хліборобів та скіфів-орачів. 98,1. Дуже примітивний засіб числення і це, незважаючи на те, що в перському війську були вчені халдеї.
99. В розд. 99-102 Геродот подає географічний опис Скіфії, що базується, напевне, на відомостях його інформаторів чи почасти на інформаціях інших грецьких географів.
99.1. Початок цього розділу, очевидно, слід розуміти так, що перша приморська країна на шляху до Скіфії для тих, хто подорожує з півдня на північ,– це Фракія, бо кожний, хто має перед собою географічну карту, може побачити, що берег Фракії (Болгарія та Румунія) не опуклий, а угнутий, утворює затоку.
99.2. Долішня течія Дунаю в описі Геродота – це одне з важких місць для тлумачення. Є думка про те, що Геродот гадав, ніби Істр тече з півночі на південь.
99.3. «Давня» (архайя) Скіфія називається так, бо ця частина серед інших перша стала відомою грекам.
99.4. Внаслідок археологічних розкопок було виявлено, що місто Каркінітіда (або Керкінітіда) було розташоване в Криму на березі Каркінітської затоки. Як уявляв собі Геродот місцеположення цього міста, залишається непевним (рр. 55, 99).
99.5. Скелястий півострів (херсонесос ге .трехее) – це в Геродота гориста частина південного берега Криму. З тексту ясно, що Геродот не уявляв собі справжньої форми Тавричного півострова.
99.6. Як розуміти, що Скіфія не лише з півдня, але й з сходу обмивається морем, залишається непевним.
99.7. Геродот уподібнює Тавричний півострів за його формою Аттіці, ніби цей півострів був трикутним продовженням материкової Скіфії. Страбон правильно називає Крим окремим півостровом.
99.8. Деми Торіка і Анафліста мали фортеці, що обороняли підступи до копалень срібла в Лавріоні.
99.9. Можливо, це порівняння Геродот додав до свого тексту після подорожі до Італії. 100,1. Під «морем сходу (власне світанку)» Геродот, очевидно, розуміє східну частину Чорного моря, а під країною «на захід від Кіммерійського Боспору» (Керченської протоки) він розуміє Скіфію до Істру (Дунаю). Далі слід читати «і від Меотійського озера до Та-наіда», тобто знову в напрямі на схід.
101,1. Геродот майже правильно навів відстань від гирлів Дунаю до Керченської протоки (за прямою лінією прибл. 550 км), а від Кишинева до Таганрога (прибл. 750 км). Теоретична схема – скіфська країна нібито мала форму правильного квадрату – припускає, що вертикальні лінії його мусили бути такими, як і горизонтальні. В такому разі північна границя скіфських земель мала б доходити кудись аж до Брянська. Геродотові та його інформаторам могла бути відомою лише південна границя до Азовського моря.
102,1. Шість із цих племен Геродот уже назвав у розд. 17-22, а далі він описує їхні звичаї.
103,1. Божество таврів, ототожнюване з грецькою Артемідою, часто називається просто Дівою. Таври приносили в жертву їй тих іноземців, що зазнавали аварії кораблів біля їхніх берегів (пор. «Іфігенію в Тавріді» Евріпіда). Цей звичай таврів, очевидно, пов'язаний із міфом про Іфігенію, дочку мікенського царя Агамемнона.
104,1. Агатірси (або Агфірси) – західні сусіди скіфів, їхню країну ототожнюють із сучасною Трансільванією (в Румунії). За свідченням Геродота, в їхній країні багато золота і в них звичай, як у массагетів та насамонів, мати спільних жінок (І, 216; IV, 172).
105,1. За Геродотом неври мешкали в країні між Південним Бугом та Дніпром, на північ від скіфів-орачів. Відомість Геродота про переселення неврів у країну будінів за Доном протирічить визначенню розташування їхньої країни (IV, 21, 51, 125). Неври називаються разом із агатірсами, андрофагами та меланхленами.
106,1. Андрофаги (андрофагой) – буквально «людожери». Факти людожерства засвідчені для багатьох первісних народів. Людожерство може обумовлюватися або через брак інших продуктів харчування, або через первісні ритуали та віру в передачу позитивних якостей м'яса вбитих на війні ворогів, чи померлих родичів (пор., III, 38, 99; IV, 26, І, 216). Прослідки існування канібалізму спостерігаються в давньогрецьких міфах (Тантал, Атрей).
107,1. Меланхлени (Меланхлайной) – буквально «одягнені в чорні плащі» (хлайни). За Геродотом вони мешкали десь на півночі Скіфії. note 10 Note10 479
108.1. Будіни (Будіной) – народ, не схожий на скіфів, у лісистій країні, мабуть десь на північному сході Скіфії. Вони співіснували з гелонами, за походженням греками. Дерев'яне місто будінів Гелон нібито спалили перси (IV, 123).
108.2. Навряд чи можна надати віри повідомленню про існування в будінів дерев'яного святилища з статуями грецьких богів та шануванню в них Діоніса. Це, очевидно, фантазія Геродотових інформаторів.
109.1. Слово «фтейрофагой» дослідники пояснюють, посилаючись на значення слова «фтейр» (не воша!), тобто «соснова шишка». Насіння (горішки) кедрових сосен досить поживні.
109.2. Питання про тварин із «квадратними мордами» залишається невирішеним.
110.1. Розповідь про походження савроматів від скіфських юнаків та амазонок є схрещенням грецького міфу про амазонок – войовничого племені жінок – і скіфського переказу про савроматських жінок, які разом із чоловіками брали участь у війнах та полюваннях.
110.2. Міф про амазонок (амазонес) міг бути відгуком існування в деяких первісних племен матріархату. В греків існували перекази про битви з амазонками (амазономахіях). Скіфи прибули до своєї країни, прогнавши кіммерійців у VII ст. до н. є. (розд. 11), але якщо амазонки справді існували, то вони могли бути там значно давніше.
110.3. Наведена Геродотом скіфська назва амазонок із деякими застереженнями тлумачиться дослідниками на основі індо-іранської лексики, як «мужовбивці». Інша можлива етимологія: «владарки чоловіків», можливо з огляду на те, що савроматів називали «керовані жінками» (гюнайкократуменой).
110.4. Термодонт – річка в Каппадокії, в давній країні хеттів, у Малій Азії. Згідно з переказом там була країна амазонок. Існує здогад про те, що давні мешканці Малої Азії при першому знайомстві з хеттами вважали їх за жінок через їхній довгий одяг і через відсутність бороди.
110.5. Згадуване тут та в інших місцях приморське місто Кремни (Кремной – «урвища»), місцеположення якого не встановлено, якщо воно справді існувало на неуривистих північних берегах Азовського моря.
117,1. Згадані тут савромати, очевидно, тотожні з сарматами, які пізніше переселилися на захід, на територію сучасних Польщі та Угорщини.
118,1. З цього розділу і далі йдеться вже власне про скіфську експедицію Дарія. На думку Страбона Дарій дійшов лише до «пустині гетів» (VII, 3, 14). Спірним слід уважати питання про скіфський похід Дарія в перських написах. Найдокладнішу аргументацію про те, що скіфами треба називати азіатських саків, подав Р. Кент (К. Кепі, Тпе Ілзіз оі Ргоуіп-сез, ^ЕЗ, V. ][, 2, 1943, СЬіса§о). Взагалі в оповіданні про цей похід є багато суперечностей і дослідники ще не вирішили, чи він був історичним фактом (див.: Народи нашей страньї в истории Геродота.– С. 367-371). Про все це вже згадувалося в прим. І до розд. 97.
120,1. Про поділ на три царства вже йшлося в розд. 7.
122,1. До цього перси вже пройшли через країну скіфів-орачів, але не знайшли там для себе поживи (розд. 17-18). В Геродота немає згадки про великі ріки Скіфії, які персам довелося б перейти (розд. 51-56).
123.1. Про дерев'яне місто будінів уже йшлося в розд. 108.
123.2. Із названих тут рік лише Танаід можна ототожнити з Доном. Річка Сіргіс, очевидно, тотожня з річкою Пргіс у розд. 57.
124,1. Про абсурдність побудування 8 фортець уже йшлося вище (прим, до р. 97). Оскільки.в Геродота йдеться про руїни цих фортець, то можна припустити, що це були не руїни, а кургани кочовиків, чутки про які дійшли до греків, і Геродот мав нагоду дізнатися про них.
127.1. Тут ідеться про царські могили в Геррах (пор. розд. 59).
127.2. Про скіфських богів уже було в розд. 59.
129,1. Такої ж думки був і Арістотель про відсутність віслюків у холодних країнах, хоча це здається не зовсім правильним.
131,1. Це послання скіфів часто цитується як приклад дописьмової речової передачі інформації (пор. індіанські вампуми, перуанські кіпу тощо).
137,1. Херсонес на Геллеспонті треба відрізняти від Херсонесу в Криму (Тавричний, або Гераклейський, Херсонес). Щодо діяльності Мільтіада (розд. 39-41) і ролі його під час експедиції Дарія дещо залишається незрозумілим, чи справді він не хотів загибелі Дарія з його військом у Скіфії, чи навпаки, коли його судили в Афінах (VI, 104), він запевняв, нібито багато зробив на користь Еллади під час Дарієвої експедиції. note 11 Note11 480
137,2. Спільність інтересів грецьких тиранів та перських владарів була звичайним явищем за часів Геродота. Так поводилися Фемістокл та Демарат. Геродот як грецький патріот засуджує таке поводження.
138.1. Тут я. цікавим перелік тиранів. Шестеро з 11-тирани на Геллеспонті. Не згадується Коес – лесбоський тиран, який мав стільки заслуг перед Дарієм. Серед тиранів не називаються тирани дорійських міст. Очевидно, імена тиранів були наведені Міль-тіадом, який насамперед назвав своїх сусідів.
138.2. Еак (Айякес) став наступником свого батька Сілосонта (III, 139).
139.1. Про далекість польоту стріл відомо з одного ольвійського віршованого напису (ІОЗРЕ, І, 195), де є повідомлення, що Анаксагор, син Демагора, пустив стрілу на відстань 282 оргії, тобто приблизно 500 метрів.
139.2. Тирани міст на Геллеспонті мали підстави побоюватися скіфської навали, бо скіфи перебували недалеко від них за Істром (Дунаєм).
140,1. Очевидно, перси не могли повертатися до Істру своїм попереднім шляхом, бо вони відхилилися від нього на північ.
143,1. Візантій повстав проти Дарія і через це Дарій попрямував до Сеста. Візантій і Халкедон були колоніями мегарців.
145.1. Від цього розділу починається «Лівійський логос», тобто розповідь про історію та природу північної Африки, про її мешканців та про карну експедицію персів, яка не мала успіху.
145.2. З цього розділу можна довідатися, як з'ясовували собі греки V ст. до н. є. причини колонізації, послідовні етапи її та форми, а також які стосунки бували в греків із тубільцями.
145.3. Плем'я мінійців Геракл, який узяв участь у поході аргонавтів, вигнав із острова Лемносу (III, 137-138).
145.4. Аргонавти застали на Лемносі лише жінок, які повбивали всіх чоловіків. Наступні мешканці острова були нащадками аргонавтів.
145.5. Тіндаріди – сини Тіндарея – Кастор і Полідевк, брати Гелени і Клітемнестри, матір'ю яких була Леда.
145.6. Це виняток, оскільки спартанці не приймали до себе чужинців.
146,1. Геродот, очевидно, переносить сучасний йому звичай спартанців до міфічних часів.
147.1. Аргея – дочка Автесіона, дружина спартанського царя Арістодема (VI, 52).
147.2. Про стосунки давніх греків із фінікійцями нема сумніву. Від фінікійців греки навчилися добувати метали, виготовляти пурпур і головне – використовувати алфавітне письмо. Згідно з грецьким міфом засновником міста Фів у Беотії був фінікієць Кадм, син фінікійського царя Агенора, брат Європи і чоловік Гармонії. Свої письмові знаки греки називали кадмейськими, або фінікійськими. Торговельні колонії фінікійців існували на островах Егейського моря та в інших краях Середземномор'я. Найзначнішою колонією фінікійців (сідонян) в Африці був Карфаген (Керет-Хадаш – «Нове місто») на місці сучасного Тунісу.
148,1. Кавкони (І, 147) – давнє населення материкової Греції, яке називається тут парореатами, тобто гірським племенем, що мешкало на плоскогір'ях Аркадії, в Тріфілії між Елідою (Елеєю) та Мессенією, де і тепер ще залишаються сліди їхнього перебування.
149.1. Нащадки Айгея – Айгейди були у Фівах та в Акраганті на Сіцілії, а також на о. Тері та в Кірені. Вони були спадкоємними жерцями Карнейського Аполлона.
149.2. Тут ідеться не про плем'я, а про соціальне угруповання – про фратрію.
149.3. Ерінії – богині помсти, які переслідували злочинців – убивць. Згідно з Павса-нієм (автором середини II ст. н. є.) у Спарті були святилища Кадма, Ойоліка і Айгея.
150.1. Історія заснування Кірени викладається в двох версіях – Тери та Кірени.
150.2. Цар був також верховним жерцем.
151.1. У тексті слово «метек» (метойкос) слід розуміти як чужоземець, чужинець.
151.2. «Коробій» – могло бути ім'ям якогось морського божества крітського міста Ітан.
151.3. Названий тут острів Платея, очевидно, один із острівців Лівійського моря на сході сучасної Тріполітанії.
152.1. Звичайний шлях із Егейського моря до Єгипту був повз о. Родос до Кіпру і далі до гирлів Нілу.
152.2. Про Тартесс уже було в кн. І, розд. 163.
152.3. Про цього егінця Сострата нічого з інших джерел невідомо. note 12 Note12 481
153,1. Постанова терайців (мешканців о. Тера чи Фера) складалася з 4 параграфів: 1) число колоністів мало бути обмеженим; 2) колоністи обиралися через жеребкування, за винятком єдиних синів; 3) кожна область о. Тери мала взяти участь у заснуванні колонії; 4) ойкістом (засновником колонії) мусив бути Батт. Монархічна влада існувала на Тері і повинна була існувати в її колонії.
155.1. Справжнім ім'ям Батта було Арістотель. Батт (Баттос) спершу було титулом правителя, а згодом стало власним ім'ям.
155.2. Оракул було складено перегодом.
157.1. Цей розділ базується на спільному переказі терайців і кіренців.
157.2. Аполлон побував у Лівії, коли привів туди фессалійську дівчину Кірену і зробив її царицею тамтешньої країни.
157.3. Жерці пояснили невдачу незнанням того, хто одержав оракул.
157.4. Азіріс – це якась місцева назва і, можливо, що сам Геродот мав нагоду відвідати цю місцевість.
158.1. Можливо, Іраса (сучасне Ерсен) на краю лівійського' плоскогір'я при затоці Бомба.
158.2. Джерело Аполлона згадується в одному з гімнів Піндара.
158.3. Це означало наявність дощів у цій посушливій частині Лівії. Кірена була заснована приблизно в 631 до н. є. Геродот мав рацію твердити, що (розд. 159) двоє перших царів царювали 56 років і що напад єгиптян (II, 161) у 570 р. до н. є. стався при третьому цареві Батті II.
159.1. Батта як героя-ойкіста шанували в Кірені і на його честь побудували святилище, як Мільтіадові на Геллеспонтському Херсонесі.
159.2. Число мешканців Кірени залишалося таким, скільки було первісних колоністів. Отже, з метрополії не прибували нові колоністи.
159.3. Поділ землі і виплата боргів були характерними для давніх держав, а тут ідеться про поділ землі за рахунок земель тубільців. Отже, тут не було громадянської війни, але була війна з чужоземцями.
159.4. Тут Геродот каже, що єгиптяни не знали греків до подій, що про них ішлося в II, 152. Фараон XXVI династії Апріес (589-570 до н. є.).
160,1. Місто Барка було розташоване на западі від Кірени, на східному березі затоки Сіртіс (тепер Сідра).
161.1. Кірена зазнала занепаду через збільшення людності і через розбрат у царській родині. Кевкон – місцевість у Лівії. Часто пророчі святилища втручалися до внутрішніх справ різних держав, щоб припинити повстання громадян.
161.2. Реформи Демонакта полягали в тому, що перші колоністи мають право тримати рабів, нові колоністи одержують права громадянства, а монархи позбавляються більшості своїх колишніх привілеїв.
161.3. Так сам Меандрій просив, щоб після припинення його політичної діяльності за ним залишили його жрецьку посаду (III, 142).
162.1. Про Евельтонта буде далі (V, 104).
162.2. Про скарбницю корінфян у Дельфах було в І розд. 14. Геродот, напевне, був у Дельфах.
163.1. У Кірені з нагоди союзу з Самосом було випущено монету (тетрадрахму) з емблемою Самосу – головою лева і емблемою Кірени – рідкісною рослиною сільфієм.
163.2. Хоч оракул подано в прозі, але в ньому помітні прослідки гекзаметричної форми. Очевидно, його було складено після подій (постфактум), тобто після позбавлення влади останнього з династії Баттіадів (близько 460 р. до н. є.).
164,1. Можливо, Алазейр було не власним ім'ям, а титулом правителя, як і Баттос у Кірені.
165,1. В кн. III, розд. 13 Геродот оповідає про підкорення Кірени і підкреслює, що дари кіренців виявилися недостатніми.
166.1. Знамениті золоті монети Дарія, так звані дарейки, мали лише 3% домішки інших металів. Право карбувати монети мав лише сам цар. Злочин Аріанда полягав не в тому, що він викарбував срібні монети, що дозволялося перським сатрапам, а в тому, що він це зробив, ніби змагаючись із царем.
166.2. Повстання Аріанда припадає на 517-494 рр. до н. є.
167,1. Марафії– одне з іранських племен. Цей Амасій, бувши персом, прийняв єгипетське ім'я (І, 125). Його не треба плутати з фараоном XXVI династії (570-526 до н. є.).
168,1. Лівійцями називалися племена північної Африки, які своєю зовнішністю (світлий note 13 Note13 482 колір шкіри, блакитні очі та світле волосся) відрізнялися від чорношкірого населення їхніх сусідів на півдні. Поділ країни лівійців на дві частини по обидва боки озера Трітоніди відповідає структурі місцевості. Західня частина належала до сфери впливу карфагенян.
168,2. Тут ідеться про Соллумську затоку, що тепер є кордоном між Лівією та Єгиптом.
169.1. Про існування племені гілігамів є згадка лише тут у Геродота.
169.2. Сільфій (сільфіон – пор. 163,1) лікарська рослина, експорт якої становив важливу статтю державних прибутків Кірени. Питання про те, чи ця рослина існує ще і тепер, є спірним.
171,1. Навряд чи можна щось додати до повідомлень Геродота про народності Лівії. Місто Евесперіди, можливо, було розташовано на місці сучасного Бенгазі.
172.1. Насамони, очевидно, мешкали на берегах Великого Сірта (Сідра).
172.2. Авгіла – оазіс на караванному шляху з Кірени вглиб країни.
172.3. Використання сарани як харчового продукту існує ще й тепер у пустинних місцевостях північної Африки.
173,1. В назві псіллів (псюллой) очевидний збіг якоїсь тубільної назви (етноніма) з грецьким словом, що означає «блохи».
174,1. Назва гараманти потрапила сюди з розд. 183.
175,1. Страуси майже зовсім.зникли в країнах північної Африки.
177,1. Лотофаги (лотофагой), про які ідеться ще в «Одіссеї» (пісні IX, 84-102, XXIII, 311), в даному разі – заміна міфічною назвою власної назви племені. Плодами дерева Нгурпиз ще Й тепер годуються мешканці острова Джерба біля узбережжя Тунісу. Хоча назва цього плодового дерева збігається з назвою єгипетської квіткової рослини, але цей збіг не означає їхньої тотожності.
178,1. На сучасних географічних картах нема ні ріки Трітон, ні озера Трітоніди. Існують здогади, що озеро Трітоніда відповідає сучасній назві Фарун біля затоки Габес.
180.1. Згадана тут озброєна богиня Афіна – це якесь тубільне божество, що на його честь справлялися свята, в котрих озброєні дівчата зображували богиню.
180.2. Щодо запозичення від єгиптян головних уборів, то це не відповідало дійсності.
181.1. Справді, там існують відклади солі, серед яких можуть бути джерела прісної води, але, звичайно, не на вершинах горбів, але десь при їхніх обніжжях. Слово «оазіс» Геродот уживає як власну назву.
181.2. «Джерело сонця» – це якесь джерело у вулканічному грунті, з якого витікає сірчаста вода і здається, що вона кипить. Ця вода гаряча, але в день вона буває трохи прохолодною в протилежність до температури повітря. Це природне явище Геродотові інформатори вважали за чудо.
183.1. Повідомлення про цих «задкуючих» биків є вигадкою Геродотових інформаторів.
183.2. Троглодитами давні греки називали різних печерних жителів. В даному разі йдеться про якесь чорношкіре плем'я і тому воно називається ефіопами – троглодитами.
184.1. Звичайно, на світі нема і не було племені, в якому в людей не було б власних імен. Імовірно, при зустрічах з іншими племенами ці атаранти називали свій етнонім замість своїх антропонімів, але можливе і те, що вони через забобонний страх уникали називати свої власні імена.
184.2. Геродот правильно зазначає округлу форму гір Атласького пасма, яке простягається від берегів Атлантичного океану до берегів Малого Сірту.
184.3. Повідомлення про цих «атлантів», ніби вони не бачать снів, є явною вигадкою. Щодо вегетаріанської дієти, то це цілком правдоподібне.
185.1. Відомість про використання соляних брил для будування пов'язується з відсутністю дощів у посушливих регіонах Африки.
185.2. Ці епітети мають підкреслити обширність Сахари.
187.1. Нумідійці залежали від карфагенян. Ті, що жили на узбережжі, були рільниками, а ті, що жили в середині країни, були кочовиками – номадами.
187.2. Припікання в багатьох первісних племен уважалося лікувальним засобом. 188,1. Геродот уважав, що більшість імен богів греки запозичили в єгиптян, але ім'я
Посейдона вони запозичили в лівійців (II, 20). Звичайно, це не підтверджується мовознавцями.
189,1. Як і в інших випадках, Геродот приписує грецькі звичаї іншим народам. Використання шкур для одягу в племен Африки має відповідати дійсності.
190,1. Ідеться про поховання в скорчених чи скарлючених позах, досить поширені в первісних племен різних континентів. note 14 Note14 483
191,1– Про передісторичні переселення троянців (тевкрів) у кн. V, розд. 13.
191.2. Геродот правильно підкреслює різницю між східних та західних частин африканського узбережжя Середземного моря.
191.3. Під рогатими віслюками, очевидно, розуміються якісь антилопи. Собакоголові тварини, імовірно, павіани. Безголові з очима на грудях – витвір фантазії лівійців. Дикі чоловіки та жінки можуть бути людоподібними мавпами-шимпанзе та горилами.
192.1. «Дикі віслюки, що не п'ють води», тобто ті, що довгий час можуть не пити води.
192.2. «Орії», тобто антилопи орикс.
192.3. «Диктії» – тварини з сітчастою шкірою, тобто жирафи.
192.4. Що слід розуміти під «боріями» (Борюес), залишається незрозумілим.
192.5. «Сухопутні крокодили», очевидно, крупні ящірки, можливо – варани.
192.6. «Маленькі однорогі змії» – якийсь вид вимерлої рептилії.
192.7. Про відсутність у північній Африці оленів та вепрів, очевидно, правильне повідомлення.
192.8. «Три види мишей» – двонога миша – тушканчик, «зегерій», тобто «гірська миша», очевидно, гірський даман, а третій вид – це їжаки. Отже, ідеться про тварин цілком різних родин, які лише за своїми малими розмірами уподібнюються мишам.
192.9. Гале – дрібний хижак із родини кунячих, ласиця. 194,1. Гізанти або Бізанти.
195.1. Кіравіс – можливо, Керкіна в затоці Габес, але там нема золота.
195.2. Давні греки вважали, що піерійська смола, яку добували з сосен Олімпу, була високої якості.
196,1. Про такий спосіб «мовчазної торгівлі» розповідають також інші мандрівники.
197,1. В Геродота йдеться тут про африканські країни на заході від Єгипту. Він розрізнює світлошкірі «хамітські» племена – лівійців і темношкірі племена Судану – ефіопів.
199,1. Область Кірени (Кіренаїка) розташована на вищому рівні порівняно з іншими областями північно-східної Африки. Відомість про триразові врожаї цілком правдива.
200.1. Тут Геродот продовжує оповідання, що почалося в розділі 167.
200.2. Мистецтву облоги міст перси навчилися від ассірійців.
202,1. Мабуть там була група населення, яка негативно ставилася до вбивства Аркесі-лая, дружня Баттіадам і персам.
203,1. Рятунок Кірени, як про нього розповідається тут, викликає сумнів. Таку розповідь склали мабуть сами кіренці після падіння Баттіадів.
204.1. Про подібне переселення йдеться в кн. III, розд. 93 та в кн. VI, розд. 3.
204.2. Сам Геродот не був у Бактрії. З такими ж подробицями він оповідає про переселення полонених еретрійців, переміщених в Ардерікки, де він міг бути.