Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаVII - Полімнія

«Гей ви лихі бідолахи! Навіщо сидіти? Тікайте,
Ген-де край світу! Домівки та міста вершину покиньте.
Все в небезпеці жахливій у тебе, і тім'я і тіло,
Руки і ноги зазнають біди, всі суглоби і тулуб,
Все вони знищать, ніщо не залишиться цілим.
Полум'я й лютий Арей сірійський на колесниці.
Інших багато твердинь крім твоєї без жалю він згубить.
Храми безсмертних богів віддасть він вогню на поталу,
Нині ці боги стоять, гірким обливаючись потом,
Трусяться, пройняті страхом, а з гребня даху над ними
Кров торнотмаста струмує, нещасть неминучая провість.
Геть із храму тікайте, до лиха готуючи душу».
141. Почувши це, посланці афінян були охоплені великим сумом. Коли вони були так прикро вражені цим несприятливим оракулом, Тімон, син Андробула, один із найвидатніших дельфійських громадян, порадив їм, узявши віти благальників і вдруге попросити оракул у пророчому святилищі. Афіняни пішли за його порадою, прийшли туди і сказали: «Боже! Дай нам якийсь кращий оракул для нашої вітчизни, постався поблажливо до цих благальницьких віт, що ми їх тримаємо, інакше ми не вийдемо з храму, але зостанемося тут на цьому місці, поки не помремо». Так вони казали, поки пророчиця не дала їм другий оракул:
«Там на Олімпі не може Паллада власкавити Зевса.
Марно благаючи батька, потоками слів велемудрих.
Знову скажу тобі слово, що буде міцніше за крицю,
Буде здобуто місця, на горбі, де оселя Кекропа(1),
Буде спаплюжено ще Кіферона священну печеру.
Мур дерев'яний всевидячий дасть Олімпієць Афіні,
Цей серед інших руїн зостанеться сам непорушним.
Він урятує й тебе і дітей тобі милих у місті,
Ти не чекай непохитно приходу піхоти й кінноти,
Спину до них оберни, відступай, відходи обережно.
День ще настане і ти відіб'єш осоружного Перса.
О Саламіне святий! Дітей ти багато загубиш.
Там, як Деметри дари засівають, а згодом збирають».
142. Цей оракул посланці визнали менш зловісним за попередній і, справді, він і був таким, вони записали його і відбули до Афін. Коли повернулися і оголосили його на народних зборах, тоді було висловлено багато різних думок для пояснення цього оракулу, і, власне, дві протилежні, а саме: дехто з старіших казав, що, на його думку, оракул натякає на те, що Акрополь буде врятовано, адже колись його було оточено парканом із паліччя. Отже, вони вважали, що це і є дерев'яний мур(1). Інші, навпаки, вважали, що бог натякає на кораблі, і наполягали на тому, щоб залишити осторонь усе інше і готувати до бою кораблі. Але тих, які казали, що кораблі це і є дерев'яний мур, непокоїли два останніх вірші, котрі вимовила Піфія: «О Саламіне святий! Дітей ти багато загубиш, Там, як Деметри дари засівають, а згодом збирають». Від цих віршів виникло збентеження в думках тих, які наполягали на тому, що кораблі – це дерев'яний мур, бо тлумачі оракулів розуміли так, що коли готувалися до морського бою, їм призначено долею бути переможеними у водах біля Саламіну.
143. Була тоді в Афінах людина, яка недавно відзначилася як одна з першорядних осіб у державі(1), ім'я її було Фемістокл, син Неокла. Ця людина заперечувала, що тлумачі оракулів правильно тлумачили їх, доводячи, що якби, справді, у вірші йшлося про афінян, бог, на її думку, не висловив би свій оракул так високомовно, і замість «О, святий Саламіне!» сказав би «Проклятий Саламіне», якби справді йшлося про те, що афіняни мали загинути біля нього, але для того, хто правильно тлумачить оракул, бог це сказав про ворогів, а не про афінян. Отже, він порадив їм готуватися до морського бою, бо там вони будуть за дерев'яними мурами. Таку думку висловив Фемістокл і афіняни вирішили, що вона краща за думку тлумачів оракулів, які наполягали на тому, що не треба готуватися до морського бою і, коротко кажучи, вони радили зовсім не чинити опору, але покинути (2) Аттіку і оселитися десь в іншому місці.
144. Перед тим ще одна думка Фемістокла з іншого приводу була визнана за найкращу. Це було на той час, коли державна казна афінян одержала значні суми з копалень(2) на Лавріоні і кожна особа мала безпосередньо отримати свою долю в десять драхм (3). Тоді Фемістокл умовив їх змінити рішення і відмовитися від такого розподілу і на ці гроші побудувати двісті кораблів (4) для війни, а він мав на увазі війну з егінцями. Справді, ця війна, яка тоді почалася, врятувала Елладу, бо змусила афінян стати моряками. Ті кораблі тоді не було використано за призначенням, для якого їх було побудовано, але вони згодом придалися для Еллади. Отже, кораблі, побудовані перед тим, були в розпорядженні афінян і їм довелося побудувати ще й інші. Після одержання оракулу вони порадилися і вирішили згідно з порадою бога виступити проти варварів, які йшли на Елладу, на своїх кораблях і з усім своїм військом спільно з еллінами, які хотіли приєднатися до них.
145. Отакі оракули було дано афінянам. Тоді елліни зібралися в одному місці, керуючись найкращими почуттями щодо Еллади і почали радитися(1), обмінялися думками і запевненнями у взаємній довірі, і на своїй нараді вирішили, що передусім їм треба покласти кінець усякій ворожнечі і війнам, що тривали між ними, а їх було втягнено ще й в деякі інші війни, але безсумнівно найбільшою була війна між афінянами та егінцями. Потім, довідавшись, що Ксеркс із своїм військом перебуває в Сардах (2), вони вирішили послати в Азію шпигунів, щоб зібрати відомості про цареві війська і послати в Аргос вісників, щоб скласти союз проти персів, а ще інших послали до Сіцілії, до Гелона, сина Дейномена, і на Керкіру просити допомоги для Еллади, а ще інших на Кріт із думкою про те, що треба порозумітися для спільної справи, бо страшна небезпека загрожувала однаково всім. Щодо військової сили Гелона, казали, що вона дуже велика і що нема іншої такої в Елладі, порівняно з якою вона не була б більшою.
146. Прийнявши такі рішення і припинивши взаємну ворожнечу, вони насамперед послали трьох людей до Азії як шипгунів. Вони прибули до Сардів, дізналися про кількість військ Царя, але коли їх було викрито, стратеги сухопутного війська поставили їх на тортури, а потім повели їх на страту. їх було засуджено на смерть, але щойно про це довідався Ксеркс, як він не ухвалив такого рішення стратегів і послав декого з своїх списоносців із наказом, якщо вони знайдуть шпигунів ще живими, привести їх до нього. Коли вони їх знайшли ще живими, то привели їх до Царя, а коли він дізнався, для чого вони прибули, він наказав списоносцям, щоб вони повели їх усюди і показали усю піхоту та всю кінноту, а коли вже наситяться цим видовищем, щоб відпустили їх, не завдавши їм ніякої шкоди і нехай вони йдуть, куди хочуть.
147. Він дав такий наказ і додав, якби було вбито шпигунів, елліни не довідалися б заздалегідь про те, що його військові сили вищі за всяке уявлення, а крім того, це не завдало б великої шкоди ворогам, коли б трьох їхніх воїнів було б убито. Проте, якщо повернуться ці люди в Елладу і елліни почують, які його сили, вони мабуть підкоряться йому, так він гадав, поступляться своєю свободою, не чекаючи на похід, що готується, і так не треба буде прикладати зусилля, виступаючи проти них. Таке його рішення схоже на інше: коли Ксеркс перебував в Абідосі, він побачив кораблі, що перевозили збіжжя(1) з Понту Евксіну через Геллеспонт, прямуючи до Егіни та Пелопоннесу. Скоро ті перси, які там перебували, довідалися, що ці кораблі належать ворогам, як уже були готові захопити їх і дивилися на Царя, коли він дасть наказ про це. Проте, Ксеркс запитав їх, куди пливуть кораблі. «Вони пливуть до твоїх ворогів, владарю, і перевозять збіжжя», відповіли вони йому. «Ну,– сказав він,-хіба і ми не пливемо саме туди, куди пливуть вони з усім нашим спорядженням та збіжжям? Яку шкоду завдають вони нам тим, що перевозять для нас збіжжя?»
148. Отже, так цих шпигунів було відпущено після того, як вони дізналися про стан речей, і вони повернулися до Європи, а елліни, які заприсягалися, що воюватимуть усі разом проти Перса, після визволення шпигунів послали вісників до Аргосу. За словами самих аргосців ось як це сталося в них. Вони заздалегідь дізналися про те, що задумав Варвар проти Еллади, довідалися і зрозуміли, що елліни захочуть узяти їх із собою проти Перса і послали питаючих у Дельфи, щоб ті запитали бога, що краще за все їм робити, бо невдовзі перед тим(1) лакедемонці з Кле-оменом, сином Анаксандріда, повбивали шість тисяч їхніх людей і саме для цього вони послали своїх запитуючих (2). А Піфія, відповідаючи на їхнє запитання, дала їм такий оракул:
«Ворог сусідям своїм, ти улюбленцю милий безсмертним,
Спис наготові тримай, щоб не бути узятим зненацька,
Голову лиш бережи, бо вона тобі тіло врятує».
Такий оракул дала їм Піфія ще перед тим, а згодом, коли вісники нарешті прибули в Аргос, і вони з'явилися перед радою, і переказали те, що їм було наказано сказати. А радники відповіли їм на їхнє прохання, що аргосці готові приєднатися до інших еллінів, якщо перед тим складуть мирний договір на тридцять років із лакедемонцями і якщо їм буде доручено командування над половиною всіх союзних військ, хоча було б справедливим (3), щоб вони командували всім військом, але незважаючи на це, вони згодні командувати половиною його.
149. Таку відповідь, кажуть аргосці, дала вісникам їхня рада, хоч пророче святилище заборонило їм скласти такий союз із еллінами. Проте, хоч вони мали страх перед оракулом, але були готові скласти мирний договір на тридцять років, щоб за цей час змужніли їхні сини. Якщо не відбудеться договір, то крім нещастя, що їх спіткало, з ними може статися ще якась інша напасть у війні з Персом, і вони потрапляють під владу лакедемонців. Тоді спартанські вісники відповіли їм такими словами: щодо мирного договору, то вони про нього розкажуть народним зборам(1), а щодо командування, то їм доручено сказати, що вони мають двох царів (2), тоді як аргосці мають лише одного. Отже, не можна відібрати командування в одного з двох царів, але ніщо не заважає аргосцям, щоб їхній цар погоджувався з двома спартанськими царями. Аргосці говорять, що вони не змогли дозволити командувати над ними спартанцям, але воліли краще, щоб над ними владарювали варвари, аби не підкорятися лакедемонцям, і оголосили вісникам, щоб вони покинули аргоську країну до заходу сонця, а якщо вони цього не зроблять, то до них поставляться як до ворогів.
150. Так про це розповідають аргосці. Проте, існує ще й інший переказ(1), що поширюється в Елладі, а саме, що Ксеркс ще перед тим, як вирушити в похід на Елладу, послав до Аргосу вісника і той, коли прибув, сказав їм таке: «Шановні аргосці! Цар Ксеркс звертається до вас. Ми гадаємо, що нашим предком був Перс (2), син Персея, сина Данаї, і Андромеди, дочки Кефея. Отже, ми все ж таки ваші нащадки. Таким чином, ні нам не слід виступати в похід проти наших предків, ні вам, ідучи на допомогу іншим, виступати проти нас, але спокійно залишайтеся у вашій країні. Бо якщо все буде так, як я планую, не буде народу, якого я шануватиму більше, ніж вас». Коли аргосці почули це, то визнали, що ця справа дуже важлива і на цей час вони не дали ніякої відповіді і не попросили нічого для себе, але коли елліни спробували перетягти їх на свій бік, тоді вже, добре розуміючи, що лакедемонці не дадуть їм узяти участь в командуванні, як вони їх просили, вони використали цей привід, щоб залишитися спокійними.
151. Із цим переказом погоджується і ще одна інша подія, що відбулася, як кажуть деякі елліни, за багато років пізніше. Сталося так, що в Сусах, місті Мемнона, опинилися прибулі туди в іншій справі Каллій, син Гіппоніка, та інші посли афінян і саме тоді і аргосці послали своїх людей у Суси, щоб запитати Артаксеркса, сина Ксеркса, чи ще продовжується дружба(1), яку склали вони з Ксерксом або він уважає їх за ворогів. Артаксеркс заявив їм, що без сумніву вона продовжується і що нема жодного міста, яке він уважав би настільки дружнім, наскільки місто Аргос (2).
152. Чи справді Ксеркс посилав в Аргос вісника, який переказав те, що я навів, і чи посланці аргосців прибули до Сусів і запитували Артаксеркса про дружбу держав, я про це не можу з певністю сказати, і не хочу висловлювати думки, протилежної до того, що твердять самі аргосці. Я знаю лише те, що якби всі люди принесли в одне місце кожен із них своє лихо, щоб обміняти його на лихо своїх сусідів, то кожен, розглядівши чуже лихо, а потім своє, яке він приніс із собою, охоче забрав би його і повернувся б додому. І якщо воно так, то поводження аргосців було не найгіршим. Але я маю своїм обов'язком писати, що кажуть, проте я не зобов'язаний беззаперечно вірити всьому, що кажуть, і це стосується до всього мого оповідання. Справді, існують люди, які дійшли до того, що твердять, ніби аргосці покликали Ксеркса піти проти Еллади, бо не мали успіху у війні з лакедемонцями, і ніби зони хотіли, аби сталося щось інше в їхньому тужливому становищі.
153. Я досить уже сказав про аргосців. Інші посланці від союзників прибули на Сіцілію, щоб зустрітися з Гелоном, і серед посланців був і лакедемонець Сіагр. Предок цього Гелона, переселився в Гелу з острова Телосу, що поблизу від Тріопія, тоді, коли ліндосці з Радосу і Антіфем заснували Гелу, і він узяв у цьому участь. Із бігом часу його нащадки стали гієрофантами(1) підземних богів і продовжують обіймати цю посаду, яку одержав від своїх предків Телін у такий спосіб. Деякі громадяни Гели зазнали поразки під час повстання в місті і знайшли притулок у Макторії, в місті, яке розташовано на північ від Гели. Телін повернув їх у Гелу, не маючи з собою жодного війська, але лише з допомогою священного начиння цих богів. Звідки він роздобув їх, чи він сам придбав їх, я не можу сказати. Хоч як там було, але з їхньою допомогою він повернув громадян до міста з умовою, що їхні нащадки будуть гієрофан-тами цих богів. Як би то не було, для мене воно залишається незрозумілим, як це розповідають, що Телінові пощастило зробити такий великий подвиг, бо подібні подвиги, я гадаю, не може зробити якась пересічна людина, але лише людина з відважною душею і з рідкісною чоловічою силою. Але про Теліна розповідають мешканці Сіцілії, що він був повною протилежністю цього, тобто людиною жінкуватою та млявою. І ось у такий спосіб він придбав це начиння.
154. Коли помер Клеандр(1), син Пантарія (2), який був тираном Гели протягом семи років і якого вбив якийсь громадянин Гели Сабілл, владу одержав брат Клеандра Гіппократ. Коли тираном був Гіппократ, Гелон , нащадок гієрофанта Теліна разом із багатьма іншими і з Айнесідемом, сином Патайка, який був зброєносцем Гіппократа… Трохи згодом через свою відважність він був призначений начальником усієї кінноти. Отже, коли Гіппократ облягав Калліполь і Наксос(1), і Занклу, і Леонтіни (5), і ще й Сіракуси (6) та багато варварських міст, під час цих воєн Гелон виявив надзвичайну відвагу. Із тих міст, що я їх перелічив, крім Сіракус, усі були підкорені Гіппократом. Але сіракусян, які зазнали поразки біля річки Елора, врятували корінфяни та керкірейці(1). їх визволили союзники з умовою, щоб сіракусяни передали Гіппократові Камаріну(8), що колись належала їм.
155. Коли Гіппократ був тираном, а його брата було вбито поблизу Гібли(1), під час його походу проти сікелів, тоді Гелон під приводом нібито хотів допомогти синам Гіппократа Евклейдові та Клеандрові в боротьбі проти громадян, які не хотіли' їм підкоритися, а насправді скоро він силою зброї переміг мешканців Гели, захопив владу, усунувши синів Гіппократа. Після цієї події, коли ті сіракусяни, що їх називають гаморами(2), було вигнано народом та їхніми власними рабами, яких називали кілліріями (3), Гелон повернув із міста Касміни (4) сіракусян на їхню батьківщину і тоді захопив і це місто, бо сіракусяни, коли Гелон виступив проти них, віддали йому своє місто і підкорилися йому (5).
156. Коли він заволодів Сіракусами, то залишив без уваги Гелу, де перед тим владарював. Він передав її своєму братові Гіерону, а сам зміцнив Сіракуси, які стали для нього всім(1). Трохи згодом це місто збільшилося і почало процвітати. Спершу він переселив сюди усіх камарінзйців і зробив їх сіракуськими громадянами і зруйнував дощенту місто Камаріну. Згодом те саме, що з камарінейцями, він зробив із половиною і навіть більше мешканців Гели. Щодо сіцілійських мегарців, які, перебуваючи в облозі і змушені були піддатися, то їхніх товстосумів, що виступили з війною проти нього, і через це чекали, що він їх повбиває, він також переселив у Сіракуси і зробив їх громадянами цього міста, а мегарський простолюд, котрий не був причетний до війни і не рчікував для себе жодного лиха, він також виселив у Сіракуси і продав іх як рабів за межі Сіцілії. Таке саме він зробив і з сіцілійськими евбейцями (2), спершу відокремивши знатних людей від простого люду. Так він учинив і з тими, і з іншими, бо гадав, що дуже прикро жити з простолюддям. Ось так Гелон став могутнім тираном.
157. І тоді, коли посланці еллінів прибули до Сіракус, вони зустрілися з Гелоном і звернулися до нього з такою промовою: «Нас послали(1) лакедемонці та афіняни і їхні союзники, щоб ми умовили тебе встати на їхній бік проти Варвара, бо, звичайно, ти знаєш, хто загрожує Елладі. Отже, цей Перс зв'язав мостами береги Геллеспонту і привів із собою з Азії всі військові сили Сходу, і він готовий вирушити в похід на Елладу під приводом, ніби він виступає проти Афін, але він насправді задумав підкорити своїй владі всю Елладу. А ти, маючи таку велику силу і становивши певну частину Еллади і не маленьку, бо володієш Сіцілією(2), прийди на допомогу тим, хто обороняє свободу Еллади і будь разом із ними визвольником. Бо якщо об'єднається вся Еллада, тоді збереться потужна сила, спроможна виступити проти загарбників. Проте, якщо одні з нас зрадять, інші відмовляться допомогти, а елліни із здоровим глуздом залишаться в меншості, тоді можна побоюватися, що загине вся Еллада. Не думай, що Перс, коли нас приневолить, не схоче і тебе приневолити, але вживи своєчасно заходів. Якщо допоможеш нам, і себе збережеш. Справи, про які дбають заздалегідь, звичайно, завершуються щасливо».
158. Так вони сказали, проте Гелон зустрів їх дуже неприязно і сказав: «Слухайте, елліни! Цими вашими своєкорисливими промовами ви наважилися запросити мене бути вашим союзником проти Варвара? А ви самі, коли я іншим разом просив вас прийти мені на допомогу проти варварського війська(1), на той час, коли я посварився з карфагенянами і благав вас помститися за смерть Доріея, сина Анаксандріда, якого вбили егестейці, коли я пропонував вам спільними силами відвоювати гавані (2), від яких ви мали багато користі, і заради мене ви не прийшли допомогти мені, і не помстилися за смерть Доріея, і хоч це залежало від вас, усю цю країну ви покинули на поталу варварам. Ну, годі з цим: тепер усе для мене обернулося на краще. А тепер, коли війна дійшла до вас, ви згадали за Гелона. Проте, хоч ви з такою зневагою поставилися до мене, я не хочу бути подібним до вас, і я готовий вам допомогти. Я дам вам двісті трієр і двадцять тисяч гоплітів, дві тисячі вершників, дві тисячі лучників, дві тисячі пращників і дві тисячі легкої кінноти. Я беру також на себе обов'язок приставити харчі для всього еллінського війська до кінця війни. Але я даю всі ці обіцянки з такою певною умовою, що я буду начальником і проводарем еллінів у війні проти варварів. Інакше я не прийду на допомогу вам, і не пришлю вам свого війська».
159. Коли цю промову почув Сіагр, він не утримався і сказав Гело-нові: «Ах! Неодмінно гірко заплакав би внук Пелопа Агамемнон, дізнавшися, що Гелон і сіракусяни позбавили проводу спартанців. Але ти не скажеш більше такого, нібито ми передали тобі командування. Якщо ти справді хочеш допомогти Елладі, то знай, що ти будеш під проводом лакедемонців, а якщо ти не вважаєш за правильне, щоб тобою командували інші, тоді не приходи нам на допомогу!»(1)
160. Коли Гелон зрозумів із слів Сіагра, що його умову не буде прийнято, він зробив їм таку остаточну пропозицію: «Слухай, спартанцю! Коли ображають якусь людину, вона звичайно спалахує гнівом. Проте ти, незважаючи на те, що твої слова мене принизили, не змусив мене дати тобі негативну відповідь. І через те, що ви в питанні про командування не поступливі, цілком зрозуміло, що і я ще більше не поступливий, бо я проводар численного війська і великого флоту. Проте, якщо моя умова для вас не прийнятна, ми зробимо вам деякі поступки щодо першої нашої пропозиції. Отже, якщо ви матимете командування над сухопутним військом, то я командуватиму флотом. Якщо, навпаки, ви хочете командувати на морі, тоді я командуватиму на суші. Цим ви маєте задовольнитися і йдіть собі геть, утративши таких могутніх союзників».
161. Отакі пропозиції зробив Гелон, але афінський посланець випередив лакедемонця і відповів такими словами: «Царю сіракусян!(1) Еллада послала нас до тебе, бо їй потрібний не проводар, а військо. Проте ти не хочеш послати військо, якщо не будеш воєначальником Еллади, але намагаєшся бути стратегом. Поки ти прагнув проводу над усім еллінським військом, ми, афіняни, були спокійні, адже ми знали, що лакедемонець здатний своєю відповіддю захистити інтереси нас обох. Проте, оскільки ми не погодилися, щоб ти став архистратегом усього нашого війська, ти хочеш тепер бути проводарем флоту, але справа в тому, прошу пробачення, що якби лакедемонець погодився призначити тебе на цю посаду, ми були б проти цього призначення. Бо така посада належить нам, якщо її не вимагають для себе лакедемон-ці. Звичайно, проти того, щоб вони, коли хочуть, одержали цей провід, ми не заперечуємо, але нікому іншому ми не дозволимо бути проводарем флоту. Бо в цьому випадку ми незаслужено придбали б наймогутні-ший флот Еллади, коли дозволили б, щоб їм командували сіракуся-ни. Адже ми, афіняни, найдавніше плем'я, єдині серед еллінів, не змінили місцеперебування і про яких ще поет Гомер сказав, що той, хто прибув із нашого міста до Трої, був найкращим воєначальником. Отже, ми цілком маємо право говорити, як ми кажемо».
162. Гелон на це відповів так: «Слухайте, ви, афіняни! Здається, що ви маєте проводарів, але не маєте людей, якими вони могли б командувати. Отже, якщо ви нічим не хочете поступитися, але наполягаєте на своєму, краще повертайтеся якнайшвидше додому і сповістіть Елладу, що для неї весну викреслено з року (тут я наведу зміст цього речення, про що в ньому йдеться: відомо, що весна це найкраща доба року, як Гелонове військо найкраще в Елладі. Отже, якщо Еллада втратила союз із ним, це так само, як би рік не мав весни).
163. Нарешті, після цих переговорів представники еллінів відпливли. Тим часом Гелон, побоючися, що елліни не спроможуться подолати Варвара, а з другого боку, вважаючи для себе приниженим, щоб сіці-лійський тиран , прибувши на Пелопоннес, воював під проводом лакеде-монців, не сх,отів пристати на пропозицію еллінів, але пішов іншим шляхом. Отже, скоро він довідався, що Перс перейшов через Геллеспонт, він послав до Дельфів на трьох п'ятдесятивесельних кораблях мешканця Косу, Кадма, сина Скіфа (2), який мав із собою багато грошей і мав переказати пропозиції про дружбу. Він повинен був стежити за ходом битви і, якщо переможе Варвар, дати йому гроші, а також землю та воду тих країв, де Гелон був тираном, а в протилежному разі, якщо переможуть елліни, повернутися на Сіцілію.
164. Цей Кадм перед тим, як відбулися ці події, успадкував від свого батька владу на Косі, досить міцну, але добровільно, хоч йому не загрожувала якась небезпека, лише завдяки властивому йому почуттю справедливості, передав цю владу народові Косу і переїхав на Сіцілію, де з допомогою самосців(1) захопив Занклу, яка змінила свою назву і стала називатися Мессеною (2). Отже, цього Кадма, який прибув на Сіцілію під час згаданих подій, керуючись почуттям справедливості, Гелон, упевнившися в тому, що Кадм справді був справедливою людиною, послав із таким дорученням. Цей Кадм, крім свого почуття справедливості, яке він виявив і в інших своїх учинках, як переказують, що і на цей раз довів це своїм досить важливим учинком. Адже маючи в своїх руках велику суму грошей, яку йому довірив Гелон, хоч і міг притримати її для себе, не зробив цього, але коли елліни перемогли в морському бою, а Ксеркс поквапно повернувся на батьківщину, тоді і Кадм повернувся на Сіцілію з усіма довіреними йому грошима.
165. Є ще й інший переказ в еллінів – мешканців Сіцілії, ніби Гелон прийшов би на допомогу еллінам, навіть будучи під їхньою командою, як би на той час Терілл, син Крініппа, тиран Гімери, вигнаний із Гімери Тероном(1), сином Айнесідема, владаря Акраганта, не привів проти нього війська з хрьохсот тисяч, яке складалося з фінікійців, лівійців (2), іберійців, лігурійців, елісіків, сардонців та кірнійців із стратегом, царем карфагенян (3) Гамількаром, сином Ганона. Терілл умовив його, оскільки вони були друзями, і за посередництвом Анаксіла, сина Кретіна, тирана Регія, який дав заручниками своїх синів Гамількарові, щоб той напав на Сіцілію і так помстився б за його тестя, бо в Анаксіла була жінкою одна з дочок Терілла, що називалася Кідіппа. Отже, так сталося, що Гелон не зміг подати допомоги еллінам і послав у Дельфи ті гроші.
166. Згідно з цим переказом того самого дня сталося так, що Гелон і Терон перемогли карфагенянина Гамількара на Сіцілії, а поблизу Саламіну елліни перемогли Перса. Я чув також, що цей карфагенянин Гамількар був із боку батька карфагенянин, а з боку матері сіракусець і став царем завдяки своїй хоробрості, а коли почалася битва і він був переможений у ній, він зник, ніде його не було ні живого, ні мертвого, бо Гелон усюди шукав його і не знайшов.
167. Є ще один переказ самих карфагенян, який здається правдоподібним: що варвари билися з еллінами (на Сіцілії) від світанку аж до вечора (справді кажуть, що бій тривав до цього часу), а Гамількар залишався тоді в таборі (і приносив жертви) і хотів одержати сприятливі знамення, спалюючи на величезному вогнищі цілі туші жертовних тварин(1). Але коли він побачив, як тікають його воїни, а він тоді робив зливання на жертви, він кинувся у вогонь і вогонь спопелив його і так він зник. Після зникнення Гамількара, що сталося в такий спосіб, як кажуть фінікійці, або інакше (як кажуть карфагеняни і сіракусці), йому почали приносити жертви і ще спорудили йому пам'ятники в усіх містах їхніх колоній і в самому Карфагені(2), звичайно, найбільший від усіх пам'ятник. Цього досить про те, що розповідають про Сіцілію.
168. Керкірейці, давши посланцям відповідь, яку я ще наведу, так поставилися до звернення, бо й посланці, що прибули до Сіцілії, спробували залучити їх, повторивши ті самі слова, які вони сказали Гелоно-ві. Спочатку керкірейці пообіцяли послати допомогу і взяти участь в обороні, заявивши, що не слід їм допустити, щоб загинула Еллада. Бо якщо зазнає поразки Еллада, вони неминуче одразу стануть невільниками. Отже, їм треба подати допомогу їй усіма своїми силами. Таку гідну відповідь вони дали. Але коли виникла потреба послати допомогу, маючи на увазі щось інше, вони оснастили шістдесят кораблів(1). Проте скоро вони відпливли і дійшли до Пелопоннесу, там вони кинули якорі поблизу Пілоса і Тенару в Лакедемонії, очікуючи, чим закінчиться війна. Вони не сподівалися на те, що переможуть елліни, але гадали, що Перс отримає блискучу перемогу і стане владарем усієї Еллади. Це вони зробили навмисне, щоб могли сказати Ксерксові: «О царю! Нас просили елліни взяти з ними участь у цій війні. І ми мали неабияку силу і могли дати не мало кораблів і навіть більше, ніж афіняни, але ми не схотіли виступити проти тебе або зробити таке, що тобі було б не до вподоби». Такими словами вони сподівалися, що зможуть виграти щось більше за інших, і я гадаю, що так воно і сталося б. Для еллінів вони вигадали собі виправдання, до якого вони справді вдалися, коли елліни обвинуватили їх за те, що вони не прийшли допомогти їм. Вони сказали, що оснастили шістдесят трієр, але північний вітер не дозволив їм обігнути Малею (2) і через це вони не прибули на Саламін, а не тому, що вони не взяли участі в морській битві через боягузтво. В такий спосіб вони обдурили еллінів (3).
169. Так само крітяни, коли спробували були вмовити їх встати на бік еллінів, ті, кому було це доручено, ось що зробили. Вони всі разом послали запитуючих у Дельфи і запитали бога, чи буде добре для них допомогти еллінам. І Піфія відповіла їм: «Безглузді! Чи ви не скаржитеся на те, що розгніваний допомогою Менелаєві Мінос змусив вас пролити стільки сліз? Вони не допомогли вам помститися за його смерть у Каміку, а ви допомогли їм помститися за викрадення варваром із Спарти однієї жінки»(1). Коли крітяни почули цю відповідь, яку їм принесли запитуючі, то вони вирішили не посилати допомоги.
170. Справді, розповідають, що Мінос, розшукуючи Дедала, прибув на Сіканію , яка тепер називається Сіцілією, і загинув там насильною смертю (2). Згодом крітяни за порадою Бога прибули на Сіцілію, всі, за винятком мешканців Поліхни і Прайса (3), з великим флотом і протягом п'яти років облягали місто Камік, у якому за мого часу мешкали акра-гантінці. Проте, нарешті, не змогли ні здобути його, ні залишитися там, бо їх мучив голод, покинули місто і відпливли. Коли, пливучи вони прибули до берегів Япігії, їх застала страшенна буря і викинула на суходіл. Оскільки їхні кораблі було розбито на морі (і побачивши, що їм неможливо повернутися на Кріт), вони заснували там місто Прію(4), оселилися там і замість крітян стали япігами та мессапіями, змінивши назву, і замість острів'ян стали мешканцями суходолу. Із Гірії вони заселили й інші міста, які за багато років після того, коли тарантінці намагалися їх зруйнувати, зазнали такої страшної поразки(5), що це вбивство еллінів було без сумніву найбільшим із усіх тих, які я знаю, як серед самих тарантінців, так і серед регійців. А вони були тими громадянами, яких Мікіт, син Хойра, змусив прийти на допомогу тарантінцям, і вони загинули заради них у числі трьох тисяч, а скільки загинуло тарантінців, хто це може обчислити! Цей Мікіт був на службі в Анаксіла, який призначив його правителем Регія. А він змушений був тікати з Регія і оселитися а аркадійській Тегеї, і він поставив в Олімпії багато статуй б.
171. Але те, що стосується регійців і тарантінців, я згадав між іншим у моєму оповіданні. На Кріт, який тоді збезлюднів, як переказують прайсосці(1), почали переселятися люди різних племен і серед них переважно елліни, а в третьому поколінні після смерті Міноса сталася троянська війна, в якій крітяни виявилися досить хоробрими помічниками Менелая. Проте, коли вони повернулися з-під Трої, їхню країну спіткали голод та смертельна пошесть серед людей та тварин так, що Кріт спустошився вдруге і сучасна його людність становить третину колишньої із тих, що ще там залишилися(2). Отже, Піфія нагадала(3) крітянам ці події і відрадила їх посилати допомогу Елладі, хоч вони хотіли це зробити.
172. Спочатку фессалійці змушені були перекинутися на бік мідійців, як вони це довели, бо не погоджувалися з тим, що затіяли Алевади(1). Отже, щойно вони довідалися, що Перс готувався переправитися в Європу, вони послали вісників на Істм. На Істмі були зосереджені представники еллінів, яких обрали міста Еллади, і які палали патріотичними почуттями. З'явилися до них вісники фессалійців і сказали їм: «Шановні елліни! Треба охороняти гірські ущелини Олімпу, щоб захистити від війни не лише Фессалію, але й усю Елладу. Тепер ми готові взяти участь в обороні, але треба, щоб і ви послали численне військо, бо якщо ви не пошлете, знайте, що ми почнемо переговори з Персом, бо наша країна розташована на самому краю Еллади, не слід допустити, щоб ми загинули через вас. Проте, якщо ви хочете допомогти нам, ви не спрможетеся змусити нас приєднатися до вас, застосувавши силу, бо сила не буває ніколи міцнішою за безсилля, і ми тоді постараємося самі знайти якийсь засіб урятуватися». Так сказали фессалійці.
173. І елліни вирішили послати морем піхоту, щоб вона обороняла ці гірські ущелини. Військо зібралося і попливло туди через Евріп. Воно прибуло в Алое, в Ахаії, зійшло на берег, залишило там кораблі і вирушило звідти до Фессалії, прибуло в Темпейську долину, де є перевал, яким можна пройти з долішньої Македонії до Фессалії вздовж ріки Пенея між гір Олімпу та Осей. Там вони отаборилися, близько десяти тисяч еллінських гоплітів, які там зібралися, і до них приєдналася фессалійська кіннота. Стратегом(1) лакедемонців був Евайнет, син Каре-на, обраний серед полемархів, а стратегом афінян був Фемістокл, син Неокла. Там вони провели декілька днів, бо прибули вісники від македонського царя Александра, сина Амінта, і порадили їм відійти з ущелин і не залишитися там, щоб їх не розтоптало вороже військо, і повідомили їх, скільки було сухопутних та морських сил у ворогів. Вони послухалися цієї поради, бо вважали, що ця порада правильна і що македонець бажає їм добра. Проте, я сам гадаю, що ця порада була викликана страхом, коли довідалися про існування ще й іншого перевалу, що веде до Фессалії з горішньої Македонії(2), з країни перрайбів біля міста Ґоннос, саме звідти, звідки може вдерлося військо Ксеркса. Тоді елліни повернулися на кораблі і прибули на Істм.
174. Цей похід у Фессалію відбувся, коли Цар був уже в Абідосі і збирався переправитися з Азії в Європу. І так фессалійці залишилися без союзників і охоче перейшли на бік мідійців, уже без усяких вагань і під час військових дій виявилися дуже корисними Цареві.
175. Скоро елліни повернулися на Істм і почали радитися після поради Александра, як вони будуть вести війну і в яких місцях. Думка, яка переважала інші, була, що треба обороняти ущелини Фермопіл, бо вони були вужчими * від ущелин Фессалії, крім того, інших не було і вони були ближчими до їхньої країни. Що ж до стежки, через яку потрапили в пастку елліни в Фермопілах, то вони до свого прибуття туди навіть нічого не знали про неї, поки не довідалися від трахінян. Цей фермопільський прохід(1) за порадою Александра вони почали охороняти, щоб не допустити в Елладу Варвара, а флот, щоб плив до Артемісія (2), до берегів Гістієотіди, бо ці краї близькі один до одного і можна обмінюватися повідомленнями про місцеперебування кожного. А тепер подаю опис цих країв.
176. Щодо Артемісія: Фракійське море, будучи широким, поступово звужується і закінчується вузькою протокою між островом Скіатом і берегом Магнесії. За цією протокою безпосередньо на Евбеї є Артемі-сій, мис на березі, де розташовано святилище Артеміди. Крім того, міжгір'я, де можна пройти через Трахіну до Еллади, в своєму найвужчо-му місці має завширшки в половину плетра, але в цьому місці ще не є найвужча частина цієї місцевості, бо вона є попереду і позаду від Фермопіл, попереду біля Альпен на виході, де є таке вузьке місце, що через нього може проїхати лише одна колесниця(1), і так само попереду вздовж річки Фойнік поблизу міста Антели. На захід від Фермопіл височить неприступна стрімчаста гора, що тягнеться аж до Ети, а на сході шлях обмежено морем та болотами. В цьому міжгір'ї є гарячі джерела, які місцеві мешкак;,. називають Хітрами, і там поблизу споруджено жертовник на честь Г'еракла. В цьому міжгір'ї було побудовано мур і за давніх часів там була брама. Цей мур побудували фокейці через свій страх, коли прийшли фессалійці з Теспротії, щоб захопити країну еолійців, саме ту, де вони тепер ще перебувають. Оскільки фессалійці спробували були підкорити їх, фокейці вжили ці заходи і, крім цього, вони відвели гарячі води до входу в ущелину, щоб там утворився крутояр, і застосували всякі засоби аби тільки не допустити фессалійців до своєї країни. Отже, той давній мур було побудовано за давніх часів, і більша частина його з бігом часу зруйнувалася. Тепер вони його відбудували і вирішили в тому місці постаратися відбити напад Варвара на Елладу. Поблизу від шляху є там селище, що називається Альпени, з якого елліни хотіли постачати собі харчі.
177. Цю місцевість уважали елліни за підходящу для військових дій. Вони заздалегідь обстежили її і вирішили, що там варвари не зможуть використати свою кількісну перевагу і кінноту, і там вони визначили за найкраще зустріти ворога, який вирушив проти них. І скоро вони довідалися, що Перс уже прибув до Піерії, вони покинули Істм(1) і одна їхня частина пішла суходолом до Фермопіл, а інша вирядилася морем до Артемісія.
178. Отже, елліни поквапилися зайняти призначені для них позиції(1), а на той час перелякані дельфійщ порадилися з богом, як урятуватися їм і всій Елладі. І їм було дано оракул, щоб вони молилися вітрам, бо вони будуть могутніми спільниками еллінів. Коли дельфійці одержали цей оракул, вони спершу сповістили еллінів, які хотіли жити вільними, про одержаний ними оракул. І через це повідомлення людям, охопленим великим страхом перед варварами, вони заслужили право на довічну подяку. Після цього дельфійці присвятили вітрам жертовник на тому місці, яке називається Тія (2), де саме розташовано священу округу дочки Кефіса Тії, від якої одержало свою назву те місце, і там приносили жертви вітрам. Отже, через цей оракул дельфійці і тепер ще приносять вітрам жертви, щоб їх уласкавити.
179. Морське Ксерксове військо, вирушивши з міста Терми, виділило з свого числа десять найшвидкоплавніших кораблів, щоб вони попрямували до Скіату(1), де перебували на сторожі три еллінських кораблі, один із Тройзени, один із Егіни і один із Афін. Коли вони здалека побачили кораблі варварів, то кинулися навтіки.
180. Тройзенський корабель, навархом якого був Прексін, догнали варвари, взяли його в полон і потім найуродливішого чоловіка з його залоги приволокли на ніс корабля і там його зарізали, вважаючи за добрий знак для себе, що перший еллін, якого вони захопили, був таким уродливим(1). Ім'я чоловіка, котрого вони зарізали, було Леонт. Можливо доля, що його спіткала, була пов'язана з його ім'ям.
181. Захоплення егінського корабля, навархом якого був Асонід, далося персам не без труднощів через одного воїна, Піфея, сина Ісхеноя, бо він того дня виявився справжнім героєм. Він, коли вже корабель було захоплено, продовжував битися, поки його було майже пошматовано. Коли той упав іще не мертвий, а живий, перські моряки зробили все можливе, щоб зберегти йому життя. Вони постаралися вилікувати його, змазуючи його рани цілющою смолою і забинтовуючи їх пов'язками з льняної тканини, а повернувшися до свого табору, показували його з захопленістю всьому військові і всіляко поралися коло нього, але з іншими, кого вони захопили на тому кораблі, поводилися як із рабами.
182. Отже, двоє з цих кораблів було захоплено в такий спосіб, але третій, навархом якого був афінянин Форм, переслідуваний варварами, зайшов у гирла Пенея і судно було взято, але без залоги, бо щойно судно було витягнено на сушу, афіняни стрибонули з нього, перейшли через Фессалію і прибули до Афін.
183. Про це елліни, які перебували на кораблях біля Артемісія, Довідалися через сигнали, що їм подавали з Скіату смолоскипами. Перелякані тим, про що вони довідалися, вони перепливли до Халкіди, щоб охороняти Еврш, залишивши на верховинах Евбеї спостерегачів. Із десятьох кораблів варварів троє кинули якорі біля рифу, що знаходиться між Скіатом і Магнесією і називається Мірмек(1). Після того, як варвари поставили на ньому кам'яний стовп (2), який вони привезли з собою, щоб водрузити на рифі, весь флот варварів, оскільки плавання було позбавлено перешкод, вирушив із Терми і відплив, коли минуло одинадцять днів після того, як Цар покинув Терму. Показав їм на цей риф, що був саме на їхньому шляху, Паммон із Скіру. Пливши цілий день, варвари прибули до Сепіади (3) в Магнесії і до узбережжя, що між містом Каста-наєю і мисом Сепіада.
184. Отже, звідти аж до Фермопіл перське військо не зазнало жодної перешкоди, а його кількість була така, як я встановив на підставі своїх розрахунків(1). Як бачимо, на кораблях, що прибули з Азії і яких там було тисяча двісті сім, коли рахувати на кожному кораблі по двісті чоловік, первісне число військ, що їх дали різні народи, доходило до двохсот сорока тисяч чотирьохсот. Але на цих кораблях крім тубільних моряків були моряки перси, мідійці і саки. Це додаткове цисло становило тридцять шість тисяч двісті десять. До цього числа і до попереднього я додам ще число людей на п'ятдесятивесельних кораблях, рахуючи пересічно, що кожен такий корабель мав на собі вісімдесят чоловік (2). Цих кораблів, що там зібралися, як я сказав вище (3), було три тисячі. Отже на них, очевидно, було двісті сорок тисяч чоловік. Отакі були морські сили, що прийшли з Азії,, в цілому п'ятсот сімнадцять тисяч шістсот чоловік. Число сухопутного війська становило в цілому мільйон сімсот тисяч, а кінноти до вісімсот тисяч. До цього я ще додам арабів-погоничів верблюдів і лівійців-колесничих, число яких я гадаю було двадцять тисяч. Таким чином, загальне число людей на кораблях і сухопутного війська доходило до двох мільйонів трьохста сімнадцяти тисяч шестисот людей. Число, яке я навів – це число військ, що їх було набрано в Азії, і воно не включає слуг, які їх супроводжували, і кораблів, що перевозили харчі та залоги, що були на них (4).
185. До всіх цих, яких я обчислив, треба додати ще число військ, що їх було набрано в Європі. Тут я обмежуся своєю особистою думкою. Отже, елліни з Фракії і близьких до неї островів(1) дали сто двадцять кораблів і залоги цих кораблів доходили до двадцяти чотирьох тисяч чоловік. Що ж до піхоти, яку достачили фракійці, пайонійці, еордійці, бот-тіаї, людність Халкідіки, бріги, піерійці (2), македонці, перрайби, еніанці, долопи, магнети, ахейці і ті, що мешкають на узбережжях Фракії, я вважаю, що військо цих народів досягло трьохсот тисяч. Отже, якщо цю суму додати до тих, що прибули з Азії, то разом це складатиме два мільйони шістсот сорок одна тисяча шістсот десять боєздатних чоловік.
186. Отже, число цих боєздатних і їхньої обслуги(1) і тих, що були на малих суднах із поживою і ще на інших суднах, що пливли з військом, їх, я гадаю, було не менше, а більше, ніж боєздатних людей. І їх, я вважаю, було стільки, не більше і не менше, скільки боєздатного війська, отже, воно дорівнювало їхньому числу. Таким чином, Ксеркс, син Дарія, привів до Сепіади та Фермопіл п'ять мільйонів двісті вісімдесят тритисячі двісті двадцять чоловік.
187. Таке було загальне число військ Ксеркса. Що ж до точного числа куховарок і наложниць і євнухів, ніхто не може його визначити, а також і число возів і в'ючних тварин та індійських собак, що супроводжували їх, така велика була їхня маса. Отже, мені зовсім не здається дивовижним, що для них не вистачило води в деяких річках, а дивовижнішим мені здається, як могло вистачити харчів для стільки численної юрби. Справді, я обчислюю, якщо кожна людина одержувала щодня хойнік пшениці і більш нічого, то це становитиме сто десять тисяч триста сорок медімнів на день. І я вже не рахую, що було потрібне для жінок, євнухів, для в'ючних тварин та собак. І серед стількох тисяч людей не було жодного, хто за своєю красою і статурою був би достойнішим мати стільки війська, скільки сам Ксеркс.
188. Отже, коли морське військо прибуло до узбережжя Магнесії, яке простягається від міста Кастанії до мису Сепіди, то кораблі, що прибули туди першими, кинули якорі біля суходолу, а ті, що прибули перегодом, змушені були стояти на якорях у морі, бо тамтешнє узбережжя не було досить протяжним, і вони вишикувалися там носами до відкритого моря у вісім рядів. Так вони провели там ніч, а на світанку замість ясного неба і штилю, які були перед тим, море розбурхалося і на них обрушилася сильна буря з сильним східним вітром, який мешканці тих місць називають геллеспонтським(1). Отже, ті з них зрозуміли, що вітер набрав сили і їм не можна вже стояти на якорях, вони перед бурею витягай кораблі на сушу і в такий спосіб і самі врятувалися і їхні кораблі залишилися цілими. А ті кораблі, що їх буря застигла у відкритому морі, вона кинула на той бік Пеліону, який називають Іпни, а інші викинула на берег. Одні з них було викинуто на той мис Сешаду, а інші море жбурнуло до міста Мелібої (2), а ще інші до Кастанаї. Ця буря була перед тим небаченим явищем.
189. Є переказ, згідно з яким афіняни нібито з порадою бога покликали собі на допомогу Борея, коли вони одержали ще інший оракул, у якому їм було сказано, щоб вони просили про допомогу свого зятя. А Борей за еллінським переказом мав жінку з Афін, дочку Ерех-тея Орейтію. Отже, згідно з цим свояцтвом, як зазначено в цьому переказі, зробивши висновок, що Борей їхній зять, коли вони перебували в Халкіді на Евбеї, щойно вони побачили, що буря дужчає ще більше, вони почали приносити жертви і благати Борея та Орейтію, щоб ті допомогли їм(1) і щоб знищили ворожі кораблі, як і перед тим біля Афо-ну. Чи саме через те Борей напав на персів, там, де вони стояли на якорях, я не можу сказати з певністю. Хоч як там було, афіняни кажуть, Що як і перед тим, їм допоміг Борей, коли він зробив таке, і коли вони повернулися додому, вони спорудили святилище на честь Борея біля річки Іліссос.
190. В цій біді ті, що дуже обмежують число кораблів, що загинули, кажуть, що загинуло не менше як чотириста кораблів, незліченна кількість людей і несказанні скарби. їх було стільки, що синові Кретіна, Амейноклові, з Магнесії ці корабельні аварії принесли велику користь, бо море викинуло багато золотих келехів, а він підібрав їх, а також багато срібного посуду і всяких перських скарбів і так він знайшов ще і забрав собі цілу купу дорогоцінних речей. Проте ця людина, не бувши щодо іншого щасливою, хоч через ці знахідки стала надзвичайно багатою. В її житті було нещастя, що її гризло: вона стала вбивцею свого сина.
191. Що ж до вантажних суден та інших, які загинули, то їм не було числа. Через це стратеги морського війська побоювалися, щоб фессалій-ці не напали на них і для захисту навколо свого табору спорудили високе укріплення із залишків суден, що зазнали аварії. Адже буря на морі тривала три дні. Нарешті маги, приносячи в жертву тварин і питаючи заклинання вітрові, і ще жертвоприношеннями Фетіді(1) і нереідам, на четвертий день досягли того, що буря ущухла, або мабуть вона припинилася сама собою. Вони приносили жертви Фетіді, бо від іонійців вони довідалися про переказ, що саме з цих місць її викрав Пелей і що ввесь мис Сепіада належить їй та іншим нереідам.
192. Отже, на четвертий день вітер ущух. Але на другий день, після того, як почалася буря, еллінські спостерігачі бігцем зійшли з гір Евбеї і доповіли про все, що сталося з кораблями, які зазнали аварії. А елліни, як почули про це, піднесли молитви Посейдонові Рятівнику і, зробивши йому узливання, поспішили якнайшвидше прибути до Артемісія, сподіваючись на те, що вони зможуть знайти там якісь ворожі кораблі. Отже, повернувшися знову до Артемісія, вони вдруге кинули там якорі і відтоді вони шанують Посейдона під ім'ям Посейдон Сотер(1) і тепер так вони його називають.
193. Варвари, коли вітер ущух і море заспокоїлося, повитягали кораблі на море і попливли вздовж узбережжя, і обігнувши мис у Маг-несії(1), увійшли до затоки якраз навпроти Пагасів. У цій магнесійській затоці є одне місце, де, як кажуть, Іасон і його супутники покинули Геракла (2), пославши його по воду, коли вони попливли до Аї в Колхіду, щоб узяти там золоте руно, бо звідти вони мали вирушити, щоб запастися водою. І через це те місце було названо Афетами (3). Отже, там кинули якорі Ксерксові кораблі.
194. Проте п'ятнадцять із цих кораблів вирушили значно пізніше за інші і побачили еллінські кораблі, які були поблизу Артемісія. Коли варвари вирішили, що там їхні кораблі і підпливли до них, вони опинилися серед ворогів. На чолі варварських кораблів був правитель еолійської Кіми сатрап Сандок, син Тамасія, якого перед цими подіями цар Дарій наказав розіп'яти на хресті з обвинуваченням у тому, що Сандок, бувши одним із царських судей, підкуплений, виніс несправедливе рішення. Його вже повісили, коли Дарій, подумавши, вирішив, що послуги, які він зробив для царів, були більшими за його провини. Визнавши це і вважаючи, що сам він діяв більше з поспіху, ніж із міркування, наказав відпустити його. Отже, тоді Сандок уникнув покарання від Дарія, який подарував йому життя, але тоді, коли він опинився серед еллінських кораблів, не пощастило вже йому врятуватися вдруге. Бо щойно елліни побачили, як перські кораблі наближуються до них, вони зрозуміли їх помилку і, напавши на них, без ускладнень захопили їх.
195. На одному з цих кораблів було взято в полон Арідолія, тирана Алабандів(1) у Карії, а на одному з інших – Пентіла, сина Демотоя. Він привів із собою з Пафосу (2) дванадцять кораблів, але під час бурі, яка сталася біля Сепіади, він втратив одинадцять кораблів, а на тих, що в нього залишилися, він плив до Артемісія і там його було взято в полон. Елліни, одержавши від них відомості про Ксерксове військо, відіслали їх у кайданах до Корінфського Істму.
196. Отже, морське військо варварів, за винятком одинадцяти кораблів, про які йшлося, під проводом Сандока, прибуло до Афетів. А Ксеркс із сухопутним військом, пройшовши Фессалію і Ахаію, вже за три дні увійшов до країни маліейців. У Фессалії він улаштував змагання вершників, іспитуючи можливості своєї та фессалійської кінноти(1), бо йому сказали, що фессалійські коні найкращі в Елладі, а еллінські значно відставали від них. Із фессалійських річок лише Онохон (2) не дав стільки води, щоб напувати все військо. А з річок, що течуть в Ахаії, навіть і та, яка більше за всі інші, Апідан, ледве вистачила для цього.
197. Коли Ксеркс прибув у Алое(1) в Ахаії, провідники, які показували йому шлях, бажаючи все йому там пояснити, розповіли йому місцевий переказ щодо святилища Зевса Лафістія, що Атамант, Еолів син, порозумівшися з Іно, затіяв згубити Фрікса, і що згодом ахейці згідно з якимсь оракулом піддають його нащадків такому випробуванню (2): старшому в цій родині вони забороняють наближуватися до леітону (а леїтоном ахейці називають пританейон), а самі вони стережуть його, і коли той зайде, то він уже не може вийти звідти і його приносять у жертву. Крім того, вони ще сказали, що вже багато з цих нащадків, коли йшлося, щоб вони стали жертвами, злякалися і повтікали до іншої країни. А коли проминуло багато часу і вони поверталися до рідної країни, бувши схопленими, вони відсилалися до пританейону (3)… і розповіли, що того, кого приносили в жертву, вели в урочистій процесії до жертовника, увінчавши його багатьма вінками. Це вони роблять із нащадками Фріксового сина Кіттісора бо колись, коли вони збиралися згідно з оракулом принести в жертву Атаманта (5), сина Еола, як спокутну жертву для очищення країни, прибув цей Кітіссор із Аї(6) в Колхіді і врятував його, і цим викликав гнів бога на своїх нащадків. І Ксеркс, почувши це, коли наблизився до священного гаю, не наважився увійти в нього і наказав усьому військові не заходити туди і до житла нащадків Атаманта виявив таку саму шану, як і до священної округи.
198. Все це сталося у Фессалії і в Ахаії. Звідти він уступив до Малі-ди, йдучи вздовж однієї морської затоки, де щодня бувають припливи і відпливи(1). Навколо цієї затоки місцевість становить рівнину, подекуди широку і подекуди дуже вузьку. Скрізь навколо височать гори, які оточують усю Маліду, гори високі і неприступні, які називаються Тра-хінськими скелями. Перше місто, що стоїть на шляху того, хто іде з Ахаії,– це Антікіра (2), поблизу якого тече ріка Сперхей, що спускається з країни еніанців і вливається в море. За нею на відстані приблизно двадцяти стадій тече інша ріка, що називається Дірас (3), яка, кажуть, виникла, щоб подати допомогу Гераклові, коли його охопило полум'я. А за нею ще через двадцять стадій – ріка Мелас.
199. На відстані п'яти стадій від ріки Меласа розташовано місто Трахін(1). У тому місці біля міста Трахіна країна має найбільшу ширину від гір і до моря. Отже, ця рівнина простягається на двадцять дві тисячі плетрш. Гора, що оточує Трахінію, має глибоку яругу на південь від Трахіна і в цій ярузі тече річка Асоп і її річище тягнеться вздовж передгір'їв цієї гори.
200. На південь від Асопу є ще інша – невелика річка Фойнік, яка витікає з цих гір і вливається до Асопу. Там поблизу Фойніку є найвуж-че місце, бо там є лише єдиний шлях, такий, що ним може проїхати тільки один віз. Від річки Фойніку до Фермопіл є п'ятнадцять стадій. Між річкою Фойніком і Фермопілами розташоване село Антела і поблизу від нього тече Асоп і далі вливається в море, а навколо села є відкрите місце, де побудовано святилище Деметри Амфіктіоні-ди. Є там ще місце, де засідають амфіктюни, і ще святилище самого Амфіктіона.
201. Цар Ксеркс отаборився в околицях Трахіна, в Маліді, а елліни на перевалі(1). Це місце більшістю еллінів називається Фермопілами, а місцевими мешканцями та їхні сусідами – Пілами. Отже, в цих місцях отаборилися супротивники і кожен із них був паном: один усієї місцевості на півночі, що простягається до Трахша, а інший – місцевості, що тягнеться звідти на південь.
202. Елліни, що чекали в тому місці на персів, були такі: триста спартанських гоплітів і тисяча тегейців і мантінейців, половина тих і половина цих, із Орхомена в Аркадії сто двадцять і ще тисяча з інших міст Аркадії. Стільки було аркадян. Із Корінфа чотириста, з Фліунта двісті і мікенців – вісімдесят. Усі ці прибули з Пелопоннесу(1), а з Бе-отії – сімсот теспійців і чотириста фіванців.
203. До цих приєдналися запрошені на допомогуЧитать дальше