Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаVII - Полімнія

6. Поступово він досяг того, що хотів, і вмовив Ксеркса зробити те, про що той казав. До того ще й інші обставини допомогли йому і посприяли вмовити Ксеркса. По-перше, з Фессалії прийшли вісники від Алевадів(1) і доклали всіх зусиль, щоб умовити Царя виступити проти Еллами (ці Алевади були царями в Фессалії); по-друге, Пейсістратіди, які були в Сусах, казали Ксерксові те саме, що й Алевади, і навіть обіцяли йому ще й багато іншого. Вони прибули в Суси в супроводі афінянина Ономакріта, складача оракулів (2) і видавця оракулів Мусайя, з яким він заприятелював. Цей Ономакріт був вигнаний Гіппархом, сином Иеи-сістрата, бувши спійманим на місці злочину Ласом (3), сином Гермонея, коли Ономакріт укинув до збірки оракулів Мусайя оракул про те, той близькі до Лемносу острови зникнуть у морі. З цього приводу 1 шпаРх вигнав Ономакріта, хоч перед тим був зв'язаний із ним міцною приязню. Тоді Ономакріт прийшов разом із ними, і коли всі з'явилися перед Царем і почали всіляко облещувати його, він виголошував оракули, а якщо серед них було щось таке, що віщувало якесь нещастя ваРваР^*' він не казав про це, але наводив і виголошував найсприятливіше для нил, ніби там було сказане, що якийсь перс перекине міст через Геллеспонт, і розповідав про те, як відбудеться похід. І так викладаючи оракули, він подіяв на Ксеркса, а разом із ним ще й Пейсістратіди та Алевади, що висловлювали свої думки.

7. Скоро Ксеркс переконався, що треба вирушати в похід на Елладу наступного року після смерті Дарія(1), і розпочав перший похід проти єгипетських повстанців. Отже, коли він їх поневолив, то установив у Єгипті рабство, далеко жорстокіше, ніж було за Дарія (2). Ксеркс передав правління країною Ахеменові(3), свому братові і сину Дарія. Згодом, коли той був правителем Єгипту, через багато років Ахемена вбив лівієць Інарос, син Псамметіха.

8. Після підкорення Єгипту Ксеркс, виряджаючись у похід на Афіни, скликав надзвичайну нараду найзнатніших персів(1), щоб вислухати їхні думки і висловити свої. Коли вони зібралися, він звернувся до них із такою промовою(2): «Шановні перси! Я не перший, хто встановлює цей звичай, я успадкував його від предків і додержуватимусь його, як мені це кажуть найстаріші серед вас, що його було встановлено, коли ми забрали владу від мідійців і Кір відсторонив Астіага. Ніколи ще дотепер ми не були бездіяльними, але якесь божество так скеровує нас і ми самі в багатьох випадках уважаємо корисним іти за ним. Які країни підкорили і приєднали до своєї Кір і Камбіс, і мій батько Дарій, ви це добре знаєте, не треба мені ще раз про це згадувати. І я, щойно сів на цей трон, єдиною моєю думкою стало, як би мені не відстати від них, які зійшли на цю високу посаду, і додати до Персії не меншу могутність. Розуміючи це, я вважаю, що, крім того, і славу ми можемо придбати і країну не меншу за цю, що ми маємо, і не менш плодючу, також багату на всілякі природні витвори. Водночас ми помстимося і змиємо з себе образу (2). Саме для цього я вас тепер покликав, щоб викласти вам мій намір. Я задумав перекинути міст через Геллеспонт і провести військо до Європи проти Еллади, щоб покарати афінян за все, те, що вони зробили, як ви знаєте, персам і моєму батькові. Звичайно, вам відомо, яке палке бажання мав Дарій піти в похід на цих людей. Але він помер і не зміг помститися. Проте я заради його і заради інших персів не заспокоюся, поки не оволодію і не спалю місто афінян, які перші, як ви знаєте, поклали початок ворожнечі і образили і мене, і мого батька. Спершу вони виступили проти Сардів разом із Арістагором (4) із Мілета, з моїм рабом, і, коли прийшли туди, підпалили священні ліси і храми. Згодом, що вони зробили, коли ми висадилися в їхній країні, а стратегами були Датій і Артафрен, це, я гадаю, ви всі знаєте. Отже, розуміючи, я вважаю, що ми маємо право це зробити з користю для нас. Коли ми поневолимо їх і сусідів, що мешкають у країні фрігійця Пелопа, ми розширимо кордони Персії аж до Зевсового неба (5), бо, ви знаєте, сонце з своєї висоти, напевне, не побачить якусь країну, що не межувала б із нашою, бо з вашою допомогою я всі країни зроблю єдиною державою після того, як пройду через усю Європу. Справді, як я розумію, не залишиться жодного міста, жодного народу, який міг би вступити з нами в бій, коли ми переможемо тих, що про них я сказав. Так і ті, які завинили перед нами, будуть під ярмом рабства, як і ті, що не винуваті перед нами. Отже, ви зможете догодити мені, якщо зробите те, що я вам скажу. Я призначу вам день, коли вам треба буде з'явитися до мене. Нехай кожен із вас поквапиться тоді негайно прийти до мене. І хто приведе з собою найкраще підготоване та споряджене військо, я дам цінні дари, що вважаються найціннішими в нашій країні. Отак воно має бути. Але, щоб ви прийняли мою волю, я ставлю це на спільне обговорення і прошу вас, хто бажає, висловити свою думку». Так він сказав і цим закінчив свою промову.