Н. Дорофєєва - З історії грошей України

У 40-х роках XVII ст. на українських землях широкого розповсюдження набули талери.

Вони були найбільш авторитетними монетами українського грошового ринку. Ними сплачували борги, у талерах укладали важливі торговельні угоди. Охоче накопичувала талери шляхта, у тому числі й українська.

Поряд з талерами, переважно у великих фінансових операціях, виступають і золоті монети — т. зв. червоні золоті або просто червоні, як називають їх джерела. Це дукати — монети західноєвропейського походження. Назву «червоний» отримали, ймовірно, від кольору золота високої проби, з якого їх карбували.

Незалежно від місця карбування всі дукати мали приблизно однакову вагу (в XVII ст. у середньому 3,5 г) і пробу металу, тому вільно долали державні кордони.

Їх курс майже вдвічі перевищував курс талера.

Помітну групу серед знахідок золотих монет в Україні того періоду становлять угорські дукати, а також — венеційські дукати (цехіни).

У час правління короля Владислава IV (1632 — 1649) обсяг монетного виробництва Речі Посполитої значно зменшився, випускали лише дукати і талери.

У Речі Посполитій у середині XVII ст. різко погіршилась якість монет. Польські монети другої половини XVII ст. були поганими навіть порівняно зі сучасними їм монетами інших західноєвропейських країн, у сріблі яких також містилось багато лігатури.

Зростаюче засилля неповноцінних і фальшивих монет завдавало торгівлі особливої шкоди, і фактично дезорганізовувало грошовий обіг у другій половині XVII ст.

1659 року королівський уряд підтримав пропозицію італійського фінансиста Т. Боратіні карбувати мідні соліди, щоб Річ Посполита вийшла з економічної кризи. Таким чином, за період 1659 — 1666 років було випущено 10 млн. таких монет.

Псування монети, що безперервно прогресувало, призвело до того, що гроші знецінювались, зростала дорожнеча, фінансове становище країни погіршувалось. З грошового обігу зникли талери, орти, шестигрошовики; на ринку посіли панівне становище мідні соліди.

Емісія великої кількості мідних грошей зруйнувала грошовий ринок Речі Посполитої. Країна потрапляє у глибоку фінансово-економічну кризу. Таке становище залишалось аж до кінця XVIII ст.

На Лівобережжі, яке в силу історичних подій (Переяславська рада 1654 р.) перебувало у складі Російської держави, у середині XVII ст. в обігу були поширені копійки царя Олексія Михайловича (1645 — 1676).

У 1660 — 1663 роках карбувались мідні копійки, які були досить низької вартості. Це й інші фактори (серед яких — погіршення становища населення Російської імперії) призвели до повстання, т. зв. мідного бунту, в результаті якого мідні копійки було вилучено з обігу, натомість запроваджено срібні копійки. їх карбували з високоякісного срібла західноєвропейських талерів, проте через дрібність і брак кратних номіналів вони були досить незручні в обігу.

Тому 1686 — 1687 pp. було здійснено заміну старих польських чехів і копійок на т. зв. «севські чехи», що виготовлялись у м. Севську (тоді — на кордоні України з Росією) і були схожі до чехів Сигізмунда III, але через злочинні операції монетарів вони також були досить низької якості. Тому севські чехи було вилучено з обігу й відновлено обіг старих чехів Сигізмунда III.

У той період карбували також подвійний талер, дублон (подвійний дукат), півпортугал (5 дукатів), португал (10 дукатів).

Нумізматичні пам'ятки грошового господарства українських земель 'XVII ст. є надзвичайно численні.

На початку XX ст. у зв'язку з хвилею національного відродження особливе зацікавлення істориків викликало питання дослідження історії козацько-гетьманської держави, а відповідно, вчені зацікавились і грошовим господарством Козаччини. Так, 1918 року в Чернігові було видрукувано працю «Монета и денежный счет в Левобережной Украине в XVII веке» В. Шугаєвського. Далі ці дослідження розвивались, і вже в 1923-му в Одесі виходить друком третій том праці «Организация хозяйства Украины от Хмельницкого до мировой войны» М. Слабченка, де вчений підтверджує [версію про карбування «власне української монети» вже у 1649 році.

Такий самий факт викладено у «Записки дьяке Гр. Кулакове о добытых им в бытность в Польше сведениях касательно войны поляков с казаками в 1649 г.»: «...А в Чигирине, де, учинил Б. Хмельницкий, мынзу и денги делают, а на тех новых денгах на одной стороне мечь, а на другой стороне єго, Богданово имя».