Владимир Вятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова

Урочисте проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.

Агресія більшовицької Росії, з одного боку, а з другого боку — переулаштування світу після Першої світової війни і призвели до втрати Україною незалежності та поділу українських земель у 1921 році. «Українське питання» вирішили створенням більшовиками маріонеткової Радянської України замість незалежної Української Народної Республіки. Юридично поділ України був оформлений Ризькою угодою 1921 року.

Тобто розділення України між сусідами у 1921 році відбулося внаслідок більшовицької агресії та за безпосередньої участі Москви.

Приєднання західноукраїнських земель, Північної Буковини та Бессарабії до Української РСР у 1939–1940 роках важко пов’язати з результатами боротьби за соборність України. Воно стало наслідком таємних домовленостей двох диктаторів. Сталін домагався поширення комуністичних ідей на захід шляхом територіальної та ідеологічної експансії.

Риторика про необхідність визволення братніх українського та білоруського народів була лише ширмою експансіоністських планів вищого керівництва СРСР. Коли під час перемовин у вересні 1939 року йшлося про дрогобицько-бориславський нафтовий басейн, Сталін відмовився поступитися Німеччині, мотивуючи, що «вже пообіцяв цю землю українцям». Однак у той самий час радянський вождь наказав Червоній армії відступити з української Холмщини, оскільки кордон із Німеччиною мав проходити по річці Західний Буг.

Радянська пропаганда подавала анексію Західної України як визволення західноукраїнських земель

Кордони України безпосередньо не мали стосунку до Пакту Молотова — Ріббентропа та таємного додаткового протоколу, підписаних 23 серпня 1939 року. Лінія розмежування, яку тоді провели Гітлер та Сталін, проходила через Варшаву — приблизно по ріках Вісла, Сян та Нарва. Більш-менш етнічний, а не суто географічний поділ запровадив інший документ, який називається Німецько-радянський договір про дружбу і кордон, підписаний 28 вересня 1939 року.

Сталінське «возз’єднання України» 1939 року проіснувало лише до моменту, коли Німеччина окупувала західні регіони СРСР. Напад Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року де-факто денонсував обидві угоди. В подальшому західний кордон УРСР був закріплений міжнародними угодами з Польщею, а не з нацистською Німеччиною.

30 липня 1941 року у Лондоні СРСР та польський уряд Владислава Сікорського домовилися про відновлення дипломатичних відносин і денонсацію як Пакту Молотова — Ріббентропа, так і Договору про дружбу та ненапад між СРСР та Третім Райхом.

Перше речення Акту Сікорського — Майського від 30 липня 1941 року звучало так: «Уряд СРСР визнає радянсько-німецькі договори 1939 року стосовно територіальних змін у Польщі такими, що втратили силу» .

Повоєнні кордони сформувалися як наслідок переговорів у Тегерані, Ялті, Потсдамі та Сан-Франциско.

Після закінчення війни у Європі у серпні 1945 року СРСР та Польща уклали договір про державний кордон. За ним західний кордон України проліг за так званою «лінією Керзона». На користь Польщі передали місто Перемишль та ряд інших територій.

Західні кордони Української РСР було устійнено в ході низки конференцій країн антигітлерівської коаліції. На фото — Ялтинська конференція 4–11 лютого 1945 р.

У 1948 році Польщі передано ще вісім населених пунктів української Галичини, які до того входили до складу Львівської та Дрогобицької областей.

У 1951 році відбувся останній обмін територіями, за яким Польща отримала територію Нижньо-Устрицького району. В обмін на це Україні передано міста Кристинополь (сучасний Червоноград) та Белз із прилеглими районами.

У 1975 році повоєнні кордони у Європі закріплено Заключним Гельсинським актом.

Після розпаду СРСР саме цю лінію західного кордону України закріпили двосторонніми угодами. Договір про добросусідство та дружні відносини між Україною та Польщею датується 1992 роком. Сторони визнавали непорушними дійсні кордони та відмовилися від взаємних територіальних претензій у майбутньому.