Микола Голубець - Велика історія України

Тимчасом у краю розвал Австрії викликав чимале замішання й дезорієнтацію. В Любовлі на Спишу, Пряшеві, Ужгороді й Хусті повстають самостійні Національні Ради, з яких декотрі (в Любовлі й Хусті) орієнтуються на Україну, а навіть посилають добровольців до Української Галицької Армії. Не засипляли справи й мадяри, що в жовтні 1918 р. проголошують закон про створення вчотирьох закарпатських жуп «Руської Країни» з окремим губернатором у Мукачеві й «руським міністерством» у Пешті. Тамже на університеті створено тоді катедру «руської» мови. Та поки мадяри возилися з своєю автономією для «Руської Країни», владу на Мадярщині захопили комуністи, що перейменували «Руську Країну» на «Русько-країнське народнє комісарство». Скористала з замішання Румунія й захопила Мармарощину. Колиж мадярські більшовики впали, а до Ужгороду вступили чехословацькі війська, три Національні Ради Закарпаття - пряшівська, ужгородська й хустська, зібравшись дня 5 травня 1919 р. вирішили прилучення Закарпаття, як автономічного краю, до Чехо-Словаччини. На цьому рішенню заважив не так плєбісцит заокеанської еміграції, як фізична неможливість прилучити Закарпаття до Галичини, що її тимчасом опановували крок за кроком поляки. В вересні 1919 р. перейняли адміністрацію краю чехи, що видали «Генеральний статут для Підкарпатської Руси», щось у роді тимчасового автономічного закону. Зразу управляв краєм губернатор з чотирьохчленною директорією, але згодом закинуто цю колєгіяльність й уся адміністрація перейшла в руки чеського містогубернатора, для якого губернатор, назначуваний зпоміж місцевих громадян, стався тільки «автономічною покришкою». Зчасом перемінено стару «жупну» адміністрацію на централістичну. В 1928 р. прозвано Закарпаття «Підкарпатсько-руським краєм» з краєвим президентом і містопрезидентом у проводі й створено Краєвий Виділ з виборними й іменованими з уряду членами. В цілому, з трьох можливостей, які розкривалися перед Закарпаттям у момент розвалу Австрії (самостійність, приєднання до України, автономія), залишилася остання. Закарпаття, опинившися в нових умовах культурно-національного й політичного життя, має всі вигляди на те, щоби в майбутньому відіграти ролю подібну, як колись відіграла Галичина в відношенні до Великої України. Як не як, цеж одинокий клаптик української землі, на якому чужа адміністрація рахується з голосом автохтонного населення.

Світова війна й рознуздана нею революція на сході Европи, розбурхали в українській народній масі сили, що до того часу здавалися сонні, непробудні. Віками неволена й визискувана нація, що вміла тільки тужити до волі - й нарікати на кривду й людську несправедливість, несподівано збунтувалася й випроставшись на весь ріст, кинулася добувати собі місця в «народів вольних колі». Зашуміли степи, сколихнулися гори, ріки виступили з берегів. Нема такого пера, що зумілоб описати, нема кисти такої, щоб її було під силу змалювати те, що діялося на Україні в розпалених до червоного 1917-1920-их роках. В роках Відродження Нації. Мов лявіна покотився по Україні гомін волі. Величні національні маніфестації. Центральна Рада, перший український уряд, Четвертий Універсал, Берестейський мир. Листопад, Акт Зєдинення, а там Крути, Мотовилівка, Львів, соняшний червень, Київ, Базар, чотирокутник смерти. Порив, віра, запал, саможертва, а найбільше крови, молодої, дорогоцінної, заплоднюючої, невмірущої крови! В неволі зродилася тужлива українська пісня, але в боротьбі насталилося українське серце. Від століть приборкане почуття національної карности й невідхильного обовязку відродилися оце наново. Українська історія обогатилася оце новими іменами, новими датами. Нація обогатилася новими подвигами. Герої вчорашнього пригадали невіжам, як треба жити й боротися, мученики показали, як треба, з честю вмирати: За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ! Під теперішню пору землі заселені українцями розмежовані поміж своїми 4-ма сусідами Радянською Росією, Польщею, Румунією й Чехословаччиною. Велика скількість українців опинилася на постійній заокеанській і східньоазійській, та тимчасовій політичній еміграції, що розбрилася беззахистними гуртами по всьому світу. Алеж соняшні переживання недавно минулого, геройська й кривава боротьба за Державність, обєднала усіх українців усього світу в одну велику Націю, що скована звязками крови, культури й традиції ніколивже не поверне до стану розбиттй й розєднання, що так тяжко заважили на її минулому.