Герберт Тидеманн - Бабин Яр - Критичні питання та коментарі

[103] W. N. Sanning, op. cit. (note 31), English ed. pp. 85ff.

[104] Ibid. , Table 6, English ed. p. 101.

[105] Zentralblatt des Reichskommissars für die Ukraine , Rowno, year 2 no. 2, Jan. 9, 1943, pp. 8-20.

[106] G. Reitlinger, op. cit. (note 44), p. 500.

[107] W.N. Sanning, The Dissolution… , p. cit. (note 31), p. 119.

[108] E.R. Wiehn, op. cit. (note 7), p. 112.

[109] Brockhaus Enzyklopädie, op. cit. (note 92), v. 9, p. 514.

[110] Cf. Roland Bohlinger, Johannes P. Ney, Zur Frage der Echtheit des Wannsee-Protokolls , 2 nded., Verlag für ganzheitliche Forschung und Kultur, Viöl 1992, 1994; Roland Bohlinger (ed.), Die Stellungnahme der Leitung der Gedenkstätte Haus der Wannsee-Konferenz zu dem von Bohlinger und Ney verfaßten Gutachten zur Frage der Echtheit des sogenannten Wannsee-Protokolls und der dazugehörigen Schriftstücke , Verlag für ganzheitliche Forschung, Viöl 1995.

[111] K. Koch (Buchenwald) and H. Florstedt (Majdanek); cf. A. Rückerl, op. cit. (note 46), pp. 126f.

[112] H. Roques, Faut-il fusiller Henri Roques? , Ogmios Diffusion, Paris 1986; cf. the chapter by F. P. Berg, this volume.

[113] Cf. the chapter by A. Neumaier, this volume.

[114] Cf. F. Kadell, Die Katyn-Lüge , Herbig, Munich 1991.

[115] Brockhaus Enzyklopädie, op. cit. (note 92), 1970, v. 9, p. 602; and R. Conquest, The Harvest of Sorrow , Oxford University Press, Oxford / New York 1986, p. 328.

[116] Semit — Das deutsch-jüdische Meinungs- + Zeitungsmagazin , Dreieich 1991, no. 4, p. 68.

[117] Neue Zürcher Zeitung , Zürich, Jan. 20, 1963, p. 6.

[118] В. Некрасов, Литературная газета, Москва, Окт. 10, 1959.

… Через кілька тижнів після виявлення масових поховань Катині, в травні 1943 р., німці натрапили під Вінницею на інші масові поховання, в яких були поховані близько 10000 українських жертв НКВС. Залучена німецькою стороною Міжнародна комісія судових медиків з 11 європейських держав (Бельгія, Болгарія, Угорщина, Італія, Нідерланди, Румунія, Словаччина, Фінляндія, Франція, Хорватія та Швеція) так само, як і окрема комісія німецьких експертів з судової медицини і криміналістики, після ретельного розслідування дійшли одностайного висновку, що вбивства були скоєні між 1936 і 1938 рр… пострілами в потилицю, в типовій манері НКВС. 1Після війни цей висновок повністю підтвердила підкомісія американського Конгресу під головуванням члена Палати представників Чарльза Керстена, який представив свої результати Конгресу 31 грудня 1954. Після того, як 9 серпня 1943 німці опублікували протокол медичного розслідування, радянське керівництво активізувалося. Був задіяний пропагандистський апарат, щоб у будь-який спосіб похитнути довіру до медичних авторитетів з Німеччини та інших країн. Так, їх стали обзивати "бандою гестапівських агентів" і "підкуплених провокаторів". 19 серпня 1943 Совінформбюро розповсюдило під примітною назвою "Катинь № 2" заяву, в якій "німецькі кати", "головорізи", "кровожерливі нелюди", "гітлерівські негідники", "гітлерівські людожери", "фашистські вовки", "вбивці", "бандити", "шахраї" і "мародери", як і в Катинській справі, були звинувачені в тому, що вони самі вчинили злочин у Вінниці, а тепер намагаються приписати "радянському народові свої власні німецькі злочини". 2

За словесними образами і всім пропагандистським галасом занадто ясно проглядалася розгубленість совєтів, знову викритих у масовому вбивстві перед світовою громадськістю. Щоправда, Вінницю надалі за можливістю обходили мовчанням, проте режим був стривожений і намагався тепер перехопити ініціативу і випередити противника. 19 квітня 1943, через кілька днів після повідомлення німців про виявлення масових поховань Катині, Президія Верховної Ради СРСР видала Указ " Про міру покарання для німецько-фашистських злочинців…" — спочатку швидше як жест безсилля. Однак цей указ був тепер використаний, щоб інсценувати показовий процес у Харкові, перший "процес над військовими злочинцями" взагалі. У Харкові НКВС вчинив нечувані звірства. Тільки в 1937-41 рр… обласним управлінням НКВС на чолі з Райхманом і Зеленим тут були ліквідовані і поховані, зокрема, в лісі, в "плановому квадраті 6" "тисячі і тисячі" людей, а навесні 1940 р. — також 3891 польський офіцер. А коли радянські війська навесні 1943 р. ненадовго захопили Харків назад, то прикордонні частини НКВС, згідно ретельним німецьким розслідуванням, розстріляли тут за кілька тижнів не менше 4000 чоловік, майже 4 % решти населення, "включаючи і дівчат, що вступили в зв'язок з німецькими солдатами", за звинуваченням у співпраці з німецькими окупаційними властями. Але Харків виявився настільки зручним місцем для організованого там з 15 по 18 грудня 1943 процесу над військовими злочинцями не тільки з тієї причини, що він був центром радянських масових розстрілів на Україні, але тому що взимку 1941/42 рр… тут нібито здійснювала масові вбивства тисяч жидівських жителів німецька оперативна група С охоронної поліції і СД, а саме оперативна команда 4а на чолі зі штандартенфюрером СС Блобелем. 3