Герберт Тидеманн - Бабин Яр - Критичні питання та коментарі

24. У своїй книзі [99] жид Й.Г.Бург (насправді Йосип Гінзбург), який разом зі своєю родиною пережив депортацію на Схід, повідомляє, що після втечі Червоної Армії з Чернівців, місцеве населення розпочало численні жидівські погроми, яким поклало край лише жорстке втручання Німеччини та її союзних військ.

· Чому Бург жодного разу не згадав аналогічних масових вбивств скоєних німцями?

25. К. Науманнс і Дж. Хір в книзі "Злочини Вермахту 1941–1944" стверджують, що на фото 1 і 2 на стор. 78 "жертви на шляху до Бабиного Яру" показані яскравого, сонячного дня [100].

· Відповідно до записів Військового щоденника OKW району Києва від 29 і 30 вересня 1941, погода була дощова, дороги багнисті.

· На фотографії дорога виглядає сухою.

· Деякі люди на цій світлині йдуть в протилежному напрямку.

· На цьому фото йде не юрмище людей (33 000!), а лише незначна кількість.

· Охоронців не помітно, хоча вони, певна річ, були б необхідні, якщо передбачувані жертви почують поруч кулеметні черги.

· Видно, що люди не несуть будь-яких речей, хоча їм нібито наказали прихопити їх із собою.

· Здається, що дорога проходить з південного сходу на північний захід. Таким чином, за тінню, сонце світить із заходу під кутом близько 50°. Це неможливо у Києві у кінція вересня!

· 15 квітня 1997 Головний архів землі Гессен (Hessische Hauptstaatsarchiv), на який посилаються Хір і Науманн, що оприлюднили це фото, повідомляє: [101]

"Нам невідомо чому на цьому фото пунктом призначення вказаний Бабин Яр".

26. І останнє, але також важливе: на меморіальній церемонії в Бабиному Яру в жовтні 1991 року президент Бундестагу (парламент Німеччини), професор доктор Рита Зюссмут, звинуватила німців у вбивстві наступним чином:

"П'ятдесят років тому 33 771 жидів були вбиті тут протягом двох днів, і як мінімум стільки ж за два наступні роки; незліченну кількість інших людей така ж доля спіткала пізніше. Станом на кінець німецької окупації України, яр став братською могилою".

· Звідки вона отримати ті числа?

· Чи присутній тут академічний підхід, адже пані професор відкинула наукову максиму de omnibus dubitandum est (піддавай все сумніву)?

· Яку кількість людей ця дійсно файна професорка вважає "незліченною"?

· Хіба президент Бундестагу не складала присягу?

"Точне" число 33771 убитих жидів з'являється в Звіті про події 106 від 7 жовтня 1941 року. [3] Надалі ми лише коротко покажемо, чому навіть дуже стислі дані, наведені в Звіті про події 106, доводять, що ми маємо тут незграбну вигадку. Інші докази для спростування були надані У.Валенді [24] та іншими.

Ймовірно, знищення жидів очолювали німецькі фахівці. Він [7] підкреслює, що айнзацкоманди очолювали інтелектуали (стор. 17). Втім, для експертів є непростимою помилкою стверджувати, що у Києві перебувало близько 300 тисяч жидів, особливо за два з половиною тижні після окупації міста — коли вже повинен був виконаний відносно достовірний огляд ситуації.

В 1928–1931 в Києві жило 140256 жидів. [102] Відомо, що перед Другою світовою війною жидівське населення України скоротилося приблизно на одну третину через еміграцію до менш антисемітських північного і східного регіонів Радянського Союзу. [103] Цей показник для Києва був дещо нижчим через урбанізацію жидів. Також було відомо, що населення Києва зменшилося приблизно з 850000 — 930000 осіб до 305 тисяч через евакуацію [104], [105]

Тобто, якби 7 жовтня в Києві перебували 300 тисяч жидів, ті «експерти» практично не знайшли би в місті нікого крім жидів — і лише глупі експерти не могли цього не помітили.

Таким чином, згадане в Звіті про події № 106 «нежидівське населення Києва», що очікувало від німецької влади помсти через скоєні жидами підпали, практично повністю складалося з привидів. Тоді й Енциклопедія Голокосту [5] також вигадувала примар, говорячи про нежидівські верстви населення Києва, що допомагали жидам ховатися або кошиками писали викривальні листи.

Література [31], [54] — [58] показує, що менше 40 тисяч жидів, серед яких більшість літніх людей, залишалися в Києві до прибуття німецьких військ.

Райтлінгер [106] стверджує, що на початку 1946 року — коли велика рееміграція депортованих та евакуйованих з Сибіру тільки починалася, 100 000 жидів вже повернулися до Києва. У 1959 році їх було 154 000 [107]. За Віном, в 1959 році 15 % жителів Києва, тобто близько 166 500, назвали ідиш своєю рідною мовою. [108]

На додаток до цього, існувала значна кількість неврахованих жидів, адже радянський перепис не перевіряв інформацію про релігію або етнічне походження, до того ж значна кількість російських жидів в той час вважали за краще приховувати свою національність. Тому, багато хто з них не потрапив до звітів через змішані шлюби. Таким чином, можна сміливо припустити, що принаймні, чимало жидів жили в Києві в 1959 р. з тих що жили там в 1939 р… Нарешті не можна заперечувати, що багацько жидів загинуло в сибірських таборах і що народжуваність була помітно нижче норми.