Михаил Грушевский - Історія України-Руси. До початку ХІ віка

З кінцем 1860-х рр. студії над Найдавнїйшою лїтописю затихли, але дальші роботи над давньою руською історією вносили до них важні гадки й спостереження. Важне значінне напр. мали скептичні замітки Іловайского про вступні части лїтописи, або напр. принагідно переведена деякими ученими реабілїтація звісток, що не ввійшли в Найдавнїйшу лїтопись в її чистїйших версіях, а знаходять ся тільки в пізнїйших компіляціях. Потім важний поворот в студіях над лїтописю зробив 1890 рр. петербурський академік Шахматов рядом спостережень над хронольоґією й взагалї укладом лїтописи, а особливо тою увагою, яку звернув він на 1 Новгородську лїтопиеь другої радакції: він довів зовсїм певно, що ми маємо в її вступній частинї самостійну версію лїтописи, і до того — старшу нїж та, яку маємо в ширших версіях Повісти, полудневій і північній. Виявило ся при тім ще яснїйше, що для вияснення питань, звязаних з Найдавнїйшою лїтописею, дуже важне значіннє часом мають пізнїйші, навіть дуже пізнї компіляції, поминені в давнїйших археоґрафічних плянах і видавництвах (так друга редакція 1 Новг. лїтописи, що тепер здо\582\була таке першорядне значіннє, була опублїкована тільки 1888 р., а богато компіляцій зовсїм не видано, або є тільки давнї, малоприступні, неповні й непоправні видання). В результатї, тим часом як при кінцї 60-х рр., по кількох визначних працях, присвячених лїтописи (Сухомлїнова, Срезнєвского, Костомарова, Бестужева-Рюміна), справа лїтописи здавала ся майже вичерпаною, тепер вона була поставлена на ново й цїлий ряд питань стало на чергу, для свого розвязання потрібуючи попереду ще археоґрафічної роботи. Остання книга Шахматова (Разысканія о древнЂйшихъ лЂтописныхъ сводахъ, 1908), що збирає разом результати його пятнадцятилїтньої працї над лїтописею, повинна послужити точкою виходу для дальших, дуже ще довгих студій над нею.

В сїм оглядї я не маю анї спромоги анї потреби переходити всї питання, звязані з Найдавнїйшою лїтописю й обмежу ся кількома, найбільш важними для нас, а то про склад лїтописи, про час появи ріжних її частин і про історичну їх вартість. Почнемо від першого.

Я вище вже натякнув, що титул: Повість временних лїт і т. д. не може прикладати ся до цїлої лїтописи, аж до початків XII в. „Повість“, як каже титул, оповідала йно про початки „Руської“ (себто Полянської, Київської) землї та про найперших князїв її („кто въ КиєвЂ нача пер› княжити“), отже се мало бути оповіданнє про подїї, що не доходили навіть до кінця X в., бо инакше-б у самім титулї згадано було про епохальну для кождого київського книжника подїю — охрещеннє Руси, як згадано в коротшій версії (так називаю я вступну часть 1 Новг. л.): „и како избра Богъ страну нашу на послЂднеє время“. З другого боку, в Повість мусїло входити що наименьше князюваннє Ігоря, — бо Олега її коротша редакція зовсїм не вважала за князя.

Цїкаво, очевидно, було-б докладнїйше виріжнити сю властиву „Повість“ з цїлої лїтописи. Се й попробував зробити Срезнєвский. Він вказав, що в хронольоґічній табличцї князїв, уміщеній в лїтописи під 852 р. є певна ріжниця в рахованню років до Святослава і після нього: „отъ пЂрваго лЂта Олгова до пЂрваго лЂта Игорева лЂтъ 31; отъ пЂрваго лЂта Игорева до пЂрваго лЂта Святославля лЂтъ 33; отъ пЂрваго лЂта Святославля до пЂрваго лЂта Ярополча лЂтъ 28; Ярополкъ княжи лЂтъ 8; Володимеръ княжи лЂтъ 37; Ярославъ княжи лЂтъ 40“. На сїй основі Срезнєвский поставив здогад про три циклї відомостей в лїтописи: оден до смерти Святослава, другий до смерти Ярослава, третїй — по нїй. Окрім того він вказував, що звістки з болгарської та візантийської історії в лїтописи уривають ся на 943 ρ.: він бачив тут доказ, що на тім роцї уривалась якась давнїйша лїто\583\пись. Се останнє спостереженнє тепер не має значіння, від коли цїлий ряд подібних звісток обяснено з продовження Амартола чи опертого на нїм хроноґрафа. Але гадка, що одна з редакцій Повісти могла кінчити ся смертю Святослава, не стратила певної імовірноети і тепер, тим більше, що в полудневій і північній версії тут дїйсно нїби закінченнє: „И бысть всехъ лЂтъ княжения Святославля лЂтъ 28, и нача княжити Ярополкъ“. Але найстарша редакція Повісти могла кінчити ся ще скорше, на смерти Ігоря нпр., або на пімстї Ольги, а не доходити до смерти Святослава.

Вже тепер можна сказати напевно, що окрім ширшої редакції Повісти (Повістю я буду називати вступну частину Найдавнїйшої лїтописи, конвенціонально приймаючи її кінцем смерть Святослава), — редакції, яку маємо в полудневій і північній версії Найдавнїйшої лїтописи, ми маємо ще самостійну й старшу від неї редакцію у вступній частинї 1 Новгородської лїтописи. Се довів Шахматов, і в тім його велика заслуга в історії сього питання. В сїй Новгородській лїтописи 2-ої ред. 1) недостачу звісток до 1017 р. доповнено оповіданнєм, що від 945 р. (смерть Ігоря) хоч ріжнить ся значними прогалинами та варіантами від ширшої редакциї лїтописи, полудневої та північної версії, все таки досить близьке до них. Але до 945 р. воно ріжнить ся від них ще більше: хронольоґія в новгородській версії зовсїм відмінна і є кардинальні ріжницї в самих звістках (як от про Аскольда і Дира, або що Олег не був князь, а воєвода Ігоря); є деякі звістки, яких не маємо в ширших версіях (про війну Ігоря з Уличами), загалом же взявши новгородська версія далеко коротша від ширшої редакції і богато матеріалу в нїй бракує, тому можемо звати її коротшою (або новгородською) редакцією 2).