Дмитро Білий - Малиновий Клин

"У рік 6530 (1022)... Мстислав перебував на Тмуторокані. І пішов він на Касогів, а почувши це, князь касозький Редедя виступив супроти нього. І коли стали війська одне проти одного, то сказав Редедя Мстиславові: "Для чого ми будем губити дружину один одному? Зійдемось-но оба самі боротися. І якщо одолієш ти, то візьмеш майно моє, і жону мою, і землю мою. Якщо ж я одолію, то візьму твоє все".

І сказав Мстислав: "Хай буде так".

І з'їхалися вони, і сказав Редедя Мстиславові: "Не оружжям давай битися, а боротись". І взялись вони боротися кріпко, і довго обидва боролися, і став знемагати Мстислав, бо був великий і сильний Редедя. І сказав Мстислав: "О пресвятая Богородице, поможи мені! Якщо бо одолію я його, споруджу церкву на честь твою". І це сказавши, ударив він ним о землю, і, вийнявши ножа, ударив його в гортань ножем, і був тут зарізаний Редедя... А коли вернувся він до Тмотороканя, то заложив церкву святої Богородиці і спорудив її".

З Тмутороканню пов'язане ще одне ім'я відомого просвітителя, історика Київської Русі Никона — автора багатьох сторінок видатної літературної й історичної літописної пам'ятки "Повісті временних літ". Він служив ченцем у Києво-Печерській Лаврі. Знався на історії, філософії, краснописьменстві. А ще не потурав владі, не корився княжому примусу. Через те у 1060 р. за наказом князя Ізяслава Ярославича його було вислано з Києва. Тоді й подався Никон до Тмутороканського князівства, там знайшов для себе вільне місце й невдовзі прославив його, побудувавши там церкву Святої Богородиці й заснувавши славетний монастир. Цей монастир сучасники порівнювали навіть з Києво-Печерським. За короткий час монастир став великим просвітницьким центром Тмуторокані. Можливо, там і почав Никон писати сторінки безцінного літопису. 7 років прожив на Тамані, потім повернувся до Києва, а в 1073 р. знову відправився до Тмуторокані. Помер Никон 23 березня 1088 р.

Поступово Тмутороканське князівство перетворилося на місце, куди зсилали заколотників, опальних бояр та воєвод. Сюди ж під час міжусобиць тікали погромлені князі.

1064 р. онук Ярослава Мудрого — Ростислав Володимирович втік до Тмуторокані, вигнав свого двоюрідного брата Гліба Святославича і став княжити замість нього. Обурений підступністю Ростислава, батько Гліба — князь Святослав з дружиною вибив племінника з Тмуторокані й повернув на княжий престол Гліба. Але впертий Ростислав удруге відвоював багате князівство, не відаючи, що саме там зустріне свою смерть.

Зростання могутності Тмутороканського князівства непокоїло візантійського імператора. Тому він підіслав до Ростислава свого намісника, найвищого воєначальника капелана. "І коли той прибув до Ростислава і ввійшов йому в довір'я, то складав йому честь Ростислав. І одного разу, коли пив Ростислав із дружиною своєю, сказав капелан: "Княже! Хочу я за тебе пити!". Той мовив: "Пий!" Він тоді, випивши половину чаші, половину дав князеві пити, притиснувши пальцем чашу, — бо мав він під нігтем смертну трутизну, — лаз князю, прирікше на смерть за вісім днів... "

Був же Ростислав муж доблесний у бою, а на зріст ставний і красен лицем, і милостивий до убогих. Помер же він місяця лютого в третій день, а тоді покладений був у церкві святої Богородиці (у Тмуторокані). А було це в 1066 році.

По смерті Ростислава знову повертається до втраченого княжого столу Гліб. Саме з його ім'ям пов'язана цікава знахідка. У 1792 р. нащадки тмутороканців знайшли на Таманському півострові мармурову плиту. На ній написано: "В літо 6576 (1068 р. — автор.) Гліб князь міряв море по льоду від Тмутороканя до Керчева 14000 і 4000 сажень". Князь загинув під час міжусобних воєн у 1078 р. "...Був же Гліб милостивий до убогих і гостелюбний, старання мав до церков, був гарячий у вірі і кроткий, з виду гарний".

З часом Тмуторокань стає більше відомою як військова база чернігівського князя Олега Святославича, знаного в історії як Олег Гориславич.

Доля князя Олега склалася трагічно. Не захотівши бути простим васалом при чернігівськім князівстві: він біжить до Тмуторокані, звідки разом з половцями прийшов на київську землю. В битві при Нежатиній ниві 3 жовтня 1078 р. князь Всеволод погромив заколотників, і Олег дивом втік до Тамані. Але заможні тмутороканці не хотіли мати такого авантюрного князя. Хозари схопили його і відправили до Візантії.

Чотири роки пробув Олег на острові Родос. А потім знову повернувся на Тамань, де жорстоко розправився з непокірними. І почалися нові криваві війни на Русі. "Се уже втретє навів Олег поганих на Руську землю. Його ж гріх... тому що багато християн погублено було, а інших забрано в полон і розточено по землях".