Дмитро Білий - Малиновий Клин

Розселення козацьких куренів відбувалося за жеребкуванням. Не всі місця задовольняли козаків, деякі курені мандрували сотні верст, доки остаточно не знаходили свого місцерозташування. Густо зарясніли на Кубані козацькі поселення — курені — Незамаївський, Новодерев'янівський, Брюховецький, Полтавський, Уманський, Кущовський, Переяславський, Старомінський та інші, нагадуючи славні часи Запорозької Січі.

Тяжко було чорноморцям обживати хоч і благодатні, але незнайомі землі. У 1796 р. налетіла на поселенців чума, яка знищила багато людей. Клімат також не завжди був сприятливий. Влітку бувала велика спека, а взимку — лютий холод, — "До святого Духа не кидай кожуха, й по святому Дусі у тому ж кожусі". Північно-східний вітер приносив на Кубань простудні захворювання і ревматизм, південно-західний — пропасницю. Часто хворіли переселенці від вологого повітря, що йшло від боліт і плавнів "корчієм", жовчною лихоманкою та цингою.

Постійно підривала від господарства служба на кордоні з черкесами, та ще й царський уряд використовував козацькі полки у своїх безкінечних війнах.

Особливо "відзначився" Павло І, який утиснув козацькі привілеї, замінив "війський уряд" на "військову канцелярію", знищив звання військового судді та військового писаря.

Павло І змінив військовий поділ чорноморців. Якщо раніше у війську козаки поділялися на курені, то тепер військо було розділене на 20 кінних і 10 піших полків по 500 чоловік у кожному. Старі козаки ще тривалий час поділяли часи за ознакою "до полків" або "після полків". Після цих змін головний важіль козацького самоврядування перейшов на курені.

Після особливиго "Положенія" 1842 р. Миколи І, згідно з його прагненням до загальної уніфікації, назва козацького поселення на Кубані — курінь змінилася на станицю. Але це "Положеніе", окрім того, офіційно закріпило за станицею курінне громадське самоврядування.

На Кубані козаки займалися мисливством, рибальством. Хліб везли зі Ставрополя. Улюбленим заняттям був рибний промисел. У 1857 р. на засолення риби витрачалося 200 тисяч пудів солі. Лов поділявся на "весняний", "межений" — з травня до вересня і "просольний" — з вересня до першої криги і до весни. За рік чорноморці виловлювали 5 млн. штук тарані, 4 млн. сули, 200 тисяч сазанів, 50 тисяч чабанів, 40 тисяч пудів красної риби, тисячі пудів ікри. Риби була величезна кількість, у деяких місцях під час нересту річка заповнювалась рибою до берггів.

На Кубань приїжджали за сіллю чумаки. Козаки добували сіль головним чином для обміну з черкесами на ліс. Вимінювали на сіль і козацьких полонених.

У чорноморців розвивалось бондарство, жорництво, інші ремесла. Гончарство на Кубані було чисто козацьким привілеєм, особливо цінували чорноморці вироби гончарів Пашківського куреня — "Не святі горшки роблять, а пашківці".

Раз на рік в Катеринодарі і деяких великих куренях відбувались великі ярмарки. На ярмарку тільки в Старощербинівському курені товарообмін становив 1 млн. крб. Як і в Україні, на кубанські ярмарки з'їжджалися з усіх козацьких куренів і хуторів, грали музики, бандуристи співали старовинні думи — це було своєрідне свято.

Незабаром переселенці проклали перші поштові шляхи, на яких знаходилося 25 поштових станцій. Піднялися й зазеленіли навкруги козацьких поселень сади й виноградники. В Катеринодарі для військових потреб отаман Рашпиль заснував "общеполезный рассадник", в якому у 1857 р. нараховувалося 25 тисяч виноградних доз і 19 тисяч саджанців фруктових дерев, перевезених із Криму.

Займалися козаки і бджільництвом, завдяки величезній кількості медоносних квітів збирали дуже багато меду. "Погодуй мене до Купала — зроблю з тебе пана". Меду в козацьких станицях було стільки, що козаки цукру майже не вживали, його заміняв мед.

Згодом основою кубанського економічного розвитку, стало землеробство. Про родючість кубанських чорноземів серед козаків ходили дивовижні розповіді. Ще у 90-х роках XVIII століття перші переселенці надіслали отаману Чепізі листа, в якому описували, що сухі жерді, які вони встромили в землю, через деякий час зазеленіли й пустили коріння.

Для переселенців спочатку не існувало земельної проблеми. Тисячі гектарів чорноземів ще чекали своїх господарів. Кожен курінь отримував величезну кількість землі, що ставала громадською власністю. Згідно з положенням від 1842 р., кожен простий козак отримував 30 десятин землі, обер-офіцер — 200, штаб-офіцер — 400, а генерал — 1500. Як тільки у козацькій родині народжувався хлопець, він отримував з громадських земель свій пай.