Юрій Сорока: Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654

Безвладдя й колотнеча між генеральною старшиною, коли кожен з більш — менш значних урядовців Хмельницького почав перетягувати ковдру на себе, призвела до розколу України на Лівобережну і Правобережну, а потім і до повного домінування Московського царства над українськими землями, яке закінчилося у XVIII столітті скасуванням автономії Гетьманщини і руйнуванням Запорізької Січі. Зрештою Гетьманщина перестала існувати, а Україна — Русь, котра вела свою славну історію від часів київських князів, влилась у склад Російської імперії під принизливою назвою Малоросія.

Історія України знала багатьох славних, героїчних і геніальних людей. Знала поетів, письменників, борців за свободу й кращу долю, політичних діячів, нарешті мучеників. Були серед найкращих синів України і славні воїни, які збройною рукою захищали батьківщину від ворогів, стояли на смерть і віддавали своє життя без жалю. Лише мало в нашій історії було переможців, Переможців з великої букви, тобто таких, що перемагали не в одній окремо взятій битві, а в цілій війні. А крім того, отримавши перемогу, могли стати до керма створеної за допомогою їх військового таланту держави й заявити на весь світ: Українська державність існує! Таким був Богдан Зиновій Хмельницький.

Зараз існує багато різних поглядів на діяльність Хмельницького — гетьмана: від щиро захоплених до обережних і навіть таких, що засуджують. Мусимо погодитись, постать гетьмана була повною протиріч. Син православного шляхтича і козак, чиєю справою була війна, Хмельницький жив у складний, навіть жорстокий час. Серед виру битв і походів не було місця м'яким й ліберальним характерам. Жорстокий світ створював жорстоких людей. Тож хіба варто дивуватися, що Хмельницький правив міцною рукою, придушуючи будь — яку спробу невдоволених його владою усунути його від гетьманства або стати на перешкоді здійсненню його планів? Навряд. Буйна й погано контрольована козацька маса ніколи б не підкорилася слабкому лідеру, тож без жорстких заходів у власному війську про війну з Річчю Посполитою годі було й думати. Натомість під владою Хмельницького козаки здійснили таке, про що не могли навіть мріяти десятки козацьких ватажків, котрі наприкінці XVI і на початку XVII століття здіймали знамено повстання проти панування Речі Посполитої на теренах України.

Так само не варто, на думку автора, дорікати Хмельницькому за союз з Москвою, котрий він ухвалив для України і який з часом призвів до втрати суверенітету Козацькою державою, скасування Гетьманщини й поглинання України Російською імперією. Бо хіба міг Хмельницький, який бачив, як страждає Україна, знекровлена семирічною війною проти Речі Посполитої, не розуміти, що протекція сильної країни необхідна, немов повітря, аби не допустити розтягування того, що зібрав він у кривавій боротьбі з різномастими ворогами. Не міг. І прийняв ту протекцію як менше зло, хоча під кінець життя й пожалкував про своє рішення. Відомий, наприклад, такий факт. У 1656 році після перемовин, проведених у Вільно між Польщею і Московщиною, коли поповзли чутки, що московський цар домовляється з поляками віддати Україну назад під польське панування, Хмельницький був не на жарт розлючений. На вимогу московського окольничого Ф. Бутурліна розірвати союз із шведським королем, Хмельницький відповів наступне: «Від шведського короля ніколи не відійду, тому що у нас давня дружба, понад шість років. Шведи люди правдиві; всілякої дружби і приязні додержуються і слово своє тримають…» Чи не на зраду українських інтересів московським царем натякав гетьман? Чи не на можливість зі свого боку порушити умови Березневих статей, у яких гетьману України заборонялося зноситися з іноземними володарями без царського на те дозволу? Звичайно, можна зауважити, що слова і справи — це різні речі, а справи Хмельницького демонстрували його спрямованість на союз із Московщиною. Та як би там було, саме Хмельницький робив те, що не вдалося зробити його наступникам, — втримував молоду Українську державу над прірвою громадянської війни, у котру вона скотилася одразу по смерті гетьмана. Але то вже була історія, писана іншими людьми: героями і мучениками, зрадниками і запроданцями. Ім'я ж славетного гетьмана Богдана Хмельницького і пам'ять про його походи, здійснені задля звільнення України від панування Речі Посполитої, навіки залишаться приводом гордості для його потомків.