Самовидець: ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ

На деякий час в історіографії запанував погляд Левицького, що автор літопису був вихідцем з української православної шляхти, який працював у гетьманській канцелярії.

Але найбільшої популярності набрала відновлена в 20-х роках XX ст. В. Модзалевським, М. Петровським, В. Романовським та іншими вченими гіпотеза про те, що автором пам’ятки був генеральний підскарбій, брацлавський протопоп і стародубський священик Роман Ракушка-Романовський (прибл. 1622 — 1703) 6.

Вперше ця думка була висловлена ще 1846 р. П. Сердюковим, гімназійним товаришем П. Куліша, у листі до останнього 7.

1 Г. Карпов , Начало исторической деятельности Богдана Хмельницкого, М., 1873, стор. 233.

2 Письма П. А. Кулиша к А. Ф. Кистяковскому. — «Киевская старина», 1902, № 4, стор. 10.

3 О. Левицкий , Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине XVII века, К., 1875, стор. 85.

4 О. Левицкий , Опыт исследования..., стор. 36, 66.

6 Там же , стор. 34.

7 В. Модзалевский , Малороссийский родословник, т. IV, К., 1914, стор. 247 — 248; Перший військовий підскарбій. — Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. I, стор. 18, кн. II і III, стор. 29; М. Пeтpовський , До питання про певність відомостей літопису Самовидця ... — Записки НІНО, кн VI, 1926; В. Романовський , Хто був «Самовидець». — «Україна», 1925, кн. V.

7 Письма Кулиша к О. Бодянскому. — «Киевская старина», 1897, № 10, стор. 32.

В зв’язку з цим слід спинитись на біографії Ракушки-Романовського. \21\Генерального військового підскарбія Романа Ракушку-Романовського деякі вчені вважають за видатного державного діяча України другої половини XVII ст.

Народився він близько 1622 р. у невідомому місці. Його батько Онисько в 20-х роках XVII ст. прибув до Ніжина «на слободу» з м. Романівки Брацлавського воєводства. Напевно, Романовський спочатку належав до української православної шляхти, бо його син Роман в 1655 і 1665 рр. мав власну печатку з гербом. У Ніжині Онисько Романовський міг пристати до козацького стану, а 1630 р. — до козацьких верхів. У документах прізвище Ракушки писали: Роман Ракушка, Роман Ракушенко, Рікушченко, Ракушчина, Рокушко і под. Водночас він виступає з прізвищем Ракушка-Романовський. Уперше прізвище Роман Роскушенко зустрічається в козацьких реєстрах 1649 р. Він значиться там як козак першої полкової сотні Ніжинського полку. Про дитинство й освіту Романа нічого невідомо. Певно, що він не одержав високої шкільної освіти, скажімо, такої, яку давала Київська колегія. До того ж у літопису відчувається неприхильне ставлення авторадо подібних шкіл. В 1654 — 1655 рр. він — «ревізор скарбу військового» і «дозорца скарбу військового в полку Ніжинськім». Наступного 1656 р. Ракушка-Романовський перебуває під Ригою в царському таборі, а в травні 1657 р. знову як козак проживає в Ніжині. 1658 р. як ніжинський сотник він бере участь у відновленні союзу Виговського з кримським ханом. Після цього на деякий час слід Романовського губиться, і лише 1659 р. він з’являється як полковий суддя. Ми бачимо його у складі делегацій від міста Ніжина до Москви. 1660 р. Ракушка-Романовський вже ніжинський сотник, учасник переговорів з Польщею в Борисівській комісії, незабаром він — ніжинський наказний полковник. 1663 р. Ракушка разом з групою «значних» Я. Сомка і В. Золотаренка був на ніжинській раді. Він несподівано стає одним із соратників гетьмана Івана Брюховецького й займає в гетьманському уряді посаду генерального підскарбія, на якій себе належно виявив. 1663 р. Ракушка-Романовський брав участь у поділі Ніжинського полку на три окремі: Ніжинський, Стародубський і Сосницький. Над цими полками, а також над Київським, Прилуцьким, Лубенським і Полтавським гетьман доручив йому владу. В цей час він відав також млинарством Лівобережної України. 1665 р. якийсь час виконував обов’язки наказного ніжинського полковника. На 1667 р. припадає кінець гетьманування Брюховецького, тоді ж обривається політична й державна кар’єра Ракушки-Романовського. Незадовго після цього, наприкінці 1668 р., Ракушка-Романовський з’являється на Правобережній Україні в Брацлаві протопопом. У цей час він активно виступає проти гетьмана Д. Многогрішного, який захопив його майно в Ніжині. 1670 р. їде посланником гетьмана Дорошенка і митрополита Тукальського до царгородського патріарха Мефтодія з проханням затвердити Й. Шумлянського львівським єпіскопом. Тут він при нагоді домігся від патріарха прокляття на \22\свого ворога Многогрішного. Після цих подій слід Ракушки-Романовського на деякий час знову губиться. Лише 1676 р. ми знову його бачимо на Лівобережній Україні в м. Стародубі як духовну особу. Одержав парафію. У Стародубі Ракушка-Романовський завів господарство і жив разом з родиною аж до смерті. Помер Ракушка 1703 р., проживши майже 80 років. Отже, Роман Ракушка-Романовський був помітною для свого часу постаттю і, як добрий організатор, людина письменна і розумна, відігравав певну роль у політичних подіях на Україні в другій половині XVII ст.