Лоуренс Краусс - Таємниці походження всесвіту

Велетенський підземний тунель завдовжки 87 кілометрів мав стати найбільшим із будь-коли збудованих тунелів. Проект мав стати удвадцятеро більшим за будь-який інший фізичний проект, за який коли-небудь бралося людство. Запропонована енергія зіткнення пучків, кожен із яких повинен був мати енергію, у двадцять тисяч разів більшу за масу протона, мала б у сотню разів перевищувати енергію зіткнення, досягнуту машиною в ЦЕРН, у якій було відкрито W – та Z -частинки. Для цього були потрібні десять тисяч безпрецедентно потужних надпровідних магнітів.

Перевищення витрат, брак міжнародної кооперації, проблеми з економікою США та політичні махінації врешті-решт призвели до закриття проекту SSC у жовтні 1993 року. Я дуже добре пам’ятаю ті часи. Я тільки-но переїхав із Єлю до Західного резервного університету Кейса, де дістав посаду очільника фізичного факультету й мандат на його перебудову та найм упродовж п’яти років двадцятьох нових членів професорсько-викладацького складу. За перший рік після нашого оголошення про відкриття вакансій, у 1993–1994, ми отримали більше двохсот резюме від провідних науковців, які працювали над SSC, а тепер лишилися без роботи й будь-яких перспектив. Багато з них були дуже просунутими, з досвідом роботи на професорських посадах поважних університетів, які вони полишили задля роботи на вістрі прогресу. Це було дуже сумно, і більше половини з тих людей були змушені взагалі піти з цієї галузі.

Очікувана вартість проекту на момент його закриття 1993 року виросла з початкових 4,4 мільярда доларів, закладених у бюджет 1987 року, до 12 мільярдів. Хоча це були, та й зараз є величезні гроші, доцільність зупинки цього проекту викликає сумніви. На нього вже було витрачено 2 мільярди доларів, і було завершено будівництво двадцяти чотирьох кілометрів тунелю.

Рішення зупинити проект не було чорно-білим, проте, ухвалюючи його, слід було б звернути більшу увагу на кілька речей: від збитків, пов’язаних із втратою значної частки вихованих країною талановитих фахівців із фізики прискорювачів та експериментаторів у галузі фізики елементарних частинок до перекреслення багатьох нових проривів, які могли стати плодами витрат на розвиток високих технологій і принести користь нашій економіці. Мало того, якби SSC було збудовано та запущено в експлуатацію згідно з планами, ми вже десятиліття тому могли мати відповіді на експериментальні запитання, що стоять перед нами й досі. Чи вплинуло б наше знання цих відповідей на наші дії впродовж цього часу? Гадаю, що ми так цього й не дізнаємося.

Ці 12 мільярдів доларів були б витрачені за період у 10–15 років, упродовж спорудження комплексу та процедури його введення в експлуатацію, а отже, його вартість становила б десь близько мільярда на рік. За мірками федерального бюджету це невелика сума. Мої політичні погляди широко відомі, тож я нікого не здивую, якщо висловлю припущення, що, скажімо, США не стали б менш захищеними, якби урізали на цю суму свій роздутий щорічний оборонний бюджет, який від цього зменшився б менш ніж на відсоток. Ба більше, усі витрати на SSC, гадаю, були б порівнювані з витратами на кондиціювання повітря та транспортування вантажів у рамках нашого катастрофічного вторгнення в Ірак 2003 року, від якого постраждали наша загальна захищеність та загальний добробут. Тут я просто не можу ще раз не звернутися до свідчення перед Конгресом Роберта Вільсона щодо прискорювача у Фермілабі: «/Це нове знання/ ніяк безпосередньо не стосується захисту нашої країни, хіба що сприяє тому, що вона є гідною захисту».

Утім, це вже політичні, а не наукові питання, а за демократичного устрою Конгрес, який представляє народ, має право й несе відповідальність за визначення пріоритетності видатків на ті чи інші великі державні проекти. Спільнота фізиків елементарних частинок, можливо, просто занадто призвичаїлася до стабільного потоку грошей упродовж Холодної війни й не доклала необхідних зусиль для інформування громадськості й Конгресу щодо змісту та цілей цього проекту. Немає нічого дивного в тому, що в скрутні для економіки часи першою чергою урізають фінансування речей, що видаються занадто езотеричними. У той час я дивувався, чому було необхідно саме закрити проект замість призупинки його фінансування до покращення економічної ситуації чи розвитку технологій, які могли б зменшити його вартість. Ані тунель (який нині поступово заповнюється водою), ані будівлі лабораторій (нині зайняті хімічною компанією) нікуди б не поділися.