Борис Грінченко - Дилогія. Під тихими вербами.

Здесь есть возможность читать онлайн «Борис Грінченко - Дилогія. Під тихими вербами.» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: foreign_language, foreign_edu, foreign_prose, на русском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дилогія. Під тихими вербами.: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дилогія. Під тихими вербами.»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Під тихими вербами» Бориса Грінченка – друга частина дилогії, продовження повісті «Серед темної ночі»***. Тут так само гостро звучить проблема соціальної несправедливості, твір має символічне закінчення, яке втілює надію на світле майбутнє. Перу автора належать й інші твори, зокрема, «Батько та дочка», «На розпутті», «Пан Коцький», «Без хліба», «Каторжна», «Сам собі пан» тощо. Борис Грінченко відомий як талановитий письменник, який працював у жанрах прози, поезії та драматургії.

Дилогія. Під тихими вербами. — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дилогія. Під тихими вербами.», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Всі притихли, вражені надзвичайною, дивною думкою. Притихли, силкуючися збагнути, чи гаразд вони розібрали справу, чи не помилилися! І тоді враз загомоніли моторно, весело, радісно.

Дак це ж дуже добре! От вигадка, дак вигадка! Щоправда, Горянського земля велика – дві тисячі з половиною десятин, – але гуртом узяти можна. Тоді громада буде в такому кільці, що з його не буде ходу. Куди ні ступни – навкруги все їх земля буде. Тоді які вони схочуть, такі й ціни на землю будуть – і за випас товару, і за роботу, і за все. Бо де ж тоді мужик візьме землі, як не в їх? Йому іншого ходу не буде. Тоді вже не посміє ніхто галасувати в громаді. Робитиме громада, що вони звелять. Вони будуть тут пани. Ого-го! Попанували пани-поміщики, тепер ще треба й господам-хазяїнам попанувати!

– Ловка штука буде! – казав весело Копаниця. – Та це можна самими відбутками так зробити, що просто як панщина буде, та й годі! Ну й голова в тебе, Яхреме Семеновичу! Дай я тебе поцілую!

Копаниця захопив лівою рукою Рябченка за шию, нахилив до себе й почав цілувати товстими масними губами.

– Голова! Голова! – загомоніли навкруг усі та й полізли цілуватися спершу з Рябченком, а тоді й самі проміж себе. Плечі штовхалися, червоні обличчя стулялися, ялозились одне об одне замащеними вусами й бородами, дихали одне на одне п'яним горілчаним духом, що їм уже повна була вся світлиця.

– Дорога голова! – кричав кум Терешко. – Ціни нема!..

Потроху посідали знову та й почали міркувати, як воно буде. Їх тут семеро. Вавилов буде восьмий. Та чи пристане ж він? Це чоловік чужий, захожий здалека москаль. Був колись за об'їждчика в одного пана, тоді за прикажчика, тоді за управителя, а там уже й свою земельку купив. Йому до диблян байдуже. А втім, як роздуматься, то й не байдуже, бо і в його ж дибляни землю беруть… Поміркували туди й сюди: мабуть, пристане.

Вісім чоловік – це буде товариство. Вони скинуться грішми і за ті гроші наймуть Горянського землю. Хто скільки грошей дасть, стільки тому й землі буде. Можна хазяйнувати й гуртом, хоч краще кожному зокрема. А радитися про все гуртом і гуртом, так, як у громаді, справи рішати… та й не про саму цю землю, а й про інші: і за яку ціну віддавати десятину, і яка ціна на наймитів та на косарів, і які відбутки. І як і що робити в громаді, то й про це спершу в своєму гурті радитися…

Це все розказував їм Рябченко і додавав:

– Тоді нас ніхто не подужає… Одно тільки… Хоч ми й гарно міркуємо, та єсть одна карлючка.

– А яка ж то? Кажи!

– Є один чоловік такий, що може нам великої шкоди наробити.

– Ой! А хто ж то? Ану, кажи! – почали питатися.

– Та хто ж? Дениса Пилиповича брат, Зінько.

– Хі! Що б то він і зробив?

– Почне каламутити в громаді, почне коверзувати – може лиха наробити.

– Та він уже тепер притих, – озвався Сучок, – відколи оженився. Чи так я кажу, Остапе Дорохвейовичу? Остап покрутив своєю чепурною головою.

– Ой, ні! Як я за його дочку давав, то думав: буде сім'янин, то вже до свого діла й прихилю його. Так де там!..

– Цурається? – спитав Копаниця.

– Ні, він нас із старою й не цурається; і в гостях із дочкою буває, і в себе приймає, а так, щоб у яке діло зо мною пристав, дак ніяк! «Я, – каже, – того не хочу, бо через великі гроші сльози ллються. І вам, – каже, – тату, радю тих багатирів покинути та по-божому жити».

– Ич, ідолова душа! – обурився Терешко. – Муляють йому ті багатирі!

– Ну, – сказав Рябченко, – а я таки думаю, що нам його не минути. Бо він крутитиме в громаді. Пам'ятаєте, як було з Стецьковою справою? Через його ж, через Зінька ж, усе сталося.

– Дак що ж із ним робити? – спитав Денис.

– Приняти до нас у спілку, – відказав Рябченко.

– От такої!

– Іншого нічого не вигадаєш.

– Та в його й грошей нема.

– Можна йому гуртом позичити, аби рота затулити.

– А як не схоче? – питав Манойло. – Он же, чуєш, який голінний?

– Треба так зробити, щоб схотів, – обстоював за своє Рябченко.

– Ну, та як же ти зробиш? – не розумів Копаниця.

– А треба, щоб йому був великий бариш, – відказав Рябченко.

– Уже ж більшого, як усім, не буде!

– Коли цей йому здасться малий, то треба й більшого дати.

– Чого ж то так? – спитав неприхильне Денис. – І гроші йому позич, та ще й бариша з свого заробітку прикинь! Це вже буде зовсім не по правді!

– Що ж ти маєш робити, – казав спокійно Рябченко, – коли таке діло? Та воно не так і страшно, як здається. Коли треба буде, то ми йому попустимо тепер більший бариш, щоб він не зіпав у громаді за пересельські наділи тощо… Цим його від товариства відлучимо. Бо він через те тільки й силу має, що з ним товариство таких, як і сам, гольтіпак. А як він їх раз зрадить, то вже вони його зроду не приймуть, поневолі тоді буде з нами, хоч і без великих баришів.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дилогія. Під тихими вербами.»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дилогія. Під тихими вербами.» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Борис Грінченко - Серед бурі
Борис Грінченко
Борис Грінченко - Пiд тихими вербами
Борис Грінченко
Борис Грінченко - 9 січня
Борис Грінченко
Борис Грінченко - Вибрані вірші
Борис Грінченко
Борис Грінченко - Сам собі пан
Борис Грінченко
Борис Грінченко - Під тихими вербами
Борис Грінченко
Борис Грінченко - Панько
Борис Грінченко
Борис Грінченко - Пан Коцький
Борис Грінченко
Борис Грінченко - Екзамен
Борис Грінченко
Борис Грінченко - Батько й дочка
Борис Грінченко
Борис Грінченко - Дзвоник
Борис Грінченко
Отзывы о книге «Дилогія. Під тихими вербами.»

Обсуждение, отзывы о книге «Дилогія. Під тихими вербами.» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x