Перепадя. Трохим.
Храпко. Тезко мойому. (Пише) . Трохимович… Перепадя. Ну, а Тхора як?
Перепадя. Покійник Карпом звався, а батько Грицьком. Вони в козаках були, здавна козаки.
Храпко (пише) . Оце і все.
Перепадя (подаючи десятирубльову бумажку) . Звольтесь вам.
Храпко. Давай, давай. От і гаразд; отак би й зразу, без клопоту та без торгу. (Глянувши на Передерія, що сидить похнюпившись) . А чого ти, куме, так зажурився?
Передерій. Від того, що кум уважив.
Храпко. А що кумові таке?
Передерій. Не скажу. Не вважив кум – і я не скажу. Прощайте (дає руку) .
Храпко. Ваша воля, ваша й сила! Прощайте. (Собі дає руку) . Видно, що кум і собі встряв у чужий огород?
Передерій. Не скажу! не скажу! (До Перепаді) . Ходімо вже.
Перепадя. Бувайте здорові. (Кланяється, і обоє виходять) .
Храпко (сам) . Це щось воно за знак… Уже Передерій так не встряне: тут щось та є, щось кум замишляє таке. Отже й пішов так, і не сказав. Та ну, мене не проведеш! І ми – з усами, тільки, кажуть, нос не оброс… Дознаємося… Постій. (Підходе до дверей, гукає) . Явдохо! Явдохо!
Явдошка (з-за кону) . Чого?
Храпко. Скажи Прісці, щоб кликнула до мене Кирила.
Явдоха (з-за кону) . Кирило біля бджіл, у пасіці.
Храпко. То що? Не кине хіба бджіл на час?
Явдоха (з-за кону) . Добре.
Увіходе жінка, ведучи за руку дівчинку.
Молодиця (бере за голову дівчинку і, нахиляючи, шепче) . Проси.
Дівчинка. Паноцьку!
Молодиця. Паночку-лебедочку! І помилуйте, і пожалуйте!
Храпко (озирнувшись, плює) . Тьфу! Якого ви чорта? Аж злякали – дивись!
Дівчинка (становиться навколішки) . Паноцьку! помилуйте.
Молодиця. Ой, лишенько наше! горенько тяжке! Помилуйте, паночку…
Храпко (стоїть, дивиться. Спокійно) . Ну, ще!.. Ну, що ще далі буде? Ну-ну!..
Молодиця. До вашої милості, добродію. Помилуйте нас… Діточки малі… їсти нічого…, А він пішов, сучий син!., закрився очима й плечима., швендяє там по чужих краях… А тут посліднє добро беруть… хату цінують… Помилуйте нас і пожалуйте! (Становиться на коліна, плаче) .
Дівчинка. Паноцьку! помилуйте.
Храпко. Та якого ви чорта до мене? Не реви, а толком кажи!
Молодиця. О горенько наше нежданне! Пропала я, бідна, з малими діточками!
Храпко (сердито) . Та не скавучи, кажу. Кажи: чого тобі треба?
Молодиця (з плачем) . Боже мій! Хату продають… Мою таки хату, батьківську цінують!
Храпко. Хто цінує? За що цінує?
Молодиця. Та я й сама не знаю, що він, розсучий син, наробив… У кого там гроші брав… де він їх дівав… А тепер моє добро… добро моє пропадає! (Плаче) .
Храпко. Хто такий розсучий син?
Молодиця. Чоловік мій, бодай йому добра не було!.. Він, каторжний, щоб його зашморгнуло там, клятого!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.