Панас Мирний - У черницях

Справляють:

Ігуменя– в монастирі.

Марфа– черниця.

Серафима– черниця.

Маруся, а в черницях сестра Юліана.

Кнуриха– мати її.

Кнур– батько її.

Василь Безродний– гайдамацький отаман.

Гарасим– монастирський сторож.

Кобзар.

Черниці, люди, гайдамаки, запорожці.

Діється у другій половині XVIII віку.

Велика світлиця, чепурно прибрана. По стінах у золотих рамах святі образи, у кутку їх – ціла божниця. Долівка вистелена килимами, кругом невеличкі гарні кріслечка. Саме сонце сходе і обдає хату ясним світом. Сестра Марфа порається: пил з образів стирає, долівку мете.

Сестра Марфа. Ач, сонце як грає; надворі гарно, весело. Земля покрилася травицею зеленою, дерево заквітчалося листом пишним, повітря чисте та свіже. Ясне сонечко все те пестить-гріє. Чудні і дивні діла твої, господи! Розпросторив ти свою руку над землею, увесь світ повив красою величною. Невеличка комашина радіє тобі; кожна пташка співає славу твою. Дивний і величний світ, господи! А в нас, правду кажучи, завжди однаково: як літом, так і зимою, як повесні, так і восени. Сумно, нудно.

Чується стук у двері.

Голоси. Господи Іісусе Христе, сине божий! Помилуй нас.

Сестра Марфа. Амінь. Хто там?

Голоси. Сестра Серафима. Можна увійти?

Сестра Марфа. Можна. Увіходе сестра Серафима, хреститься і робе низький поклон.

Сестра Серафима. Благодать господа нашого Іісуса Христа буде з нами.

Сестра Марфа. Амінь. На всякім місці владичество його.

Сестра Серафима (підходе до Марфи) . Доброго ранку, сестро Марфо. Дозволь облобизати тебе не яко Іуда, а яко розбойник. (Цілуються) .

Сестра Марфа. Що скажеш, сестро Серафимо?

Сестра Серафима. До матушки гумені, сестро Марфо. Рано ще, спочиває, мабуть? Он і ти ще не поприбирала.

Сестра Марфа. Ще не виходила з покою… Сядь он там посидь. Вона не забариться вийти. Треба до того поприбирати.

(Сестра Серафима сідає у самому куточку біля дверей, Марфа шпарко стирає пил, струшує килимці і підміта сміття) .

Чого се ти, сестро Серафимо, до матушки так рано?

Сестра Серафима (побрязкавши чотками) . Як би тобі сказати? Попрохатись маю…

Сестра Марфа. У мир, сестро?

Сестра Серафима. Та хоч біля миру пошвендяти. Літечко тепле настало, сонечко ясне так гріє… Тягне на вільне повітря. Хочеться повештатись по світу просторому. Побачити, як люди живуть, чи не забувають господа милосердного, почитають його храми святі.

Сестра Марфа. Торік сестра Євдокія ходила. Матушка дуже гнівилась, що малий збор принесла. Цих молодих, каже, тільки пошли, то так завжди: витріщаться на людей, а про бога не дбають.

Сестра Серафима. Ну, вже як і стару яку пошлють, що ледве ноги волоче. Доб'ється до села, та там і літечко злітує, вилежуючись у священика на перинах. Молодша все-таки більше світа збіга.

Сестра Марфа. Піди ж ти. А матушка зовсім навпаки дума; молода, каже, як молода: ще не осілася, не перегоріла, часто її гріх путає.

Сестра Серафима. От, уже і гріх! Як інший раз задивишся на людей – то вже і гріх. Навіщо ж на нас, молодих, так рано отсю рясу надягають, коли гріха бояться? Не про гріх же я повинна думати, коли наділа на себе чернечу одежу! Ти, сестро Марфо, до неї близько ухожа. Ти їй скажи оце, що я кажу. Умов її та й про мене не забудь натякнути, а я вже тобі мирського гостинця принесу.

Сестра Марфа. Ох! сестра Марфа сама така, коли б їй хоч на тиждень вирватися у мир.

Сестра Серафима. То й ти просися.

Сестра Марфа. Просися! Просилася раз, так… У тебе, каже, тільки й думки, що про мир; а в черниці поступила, у чорне нарядилась. А я як у черниці поступала? Хіба я охотою йшла? Батько віддали. Іди та й іди, богу будеш молитися за нас. Батько ж і досі десь по світу вештається, правду кажучи, гірку п'є; а я – молись тут за його!

Сестра Серафима. І тобі, значить, сестро, як і мені. Тільки мене ніхто не віддавав сюди, а самі взяли. Як швендяла татарва по сих краях, батька-матір у ясир погнали, а мене невеличкою кинули. Гуменя Митродора, хай її свята душенька у раю спочиває, узяла до себе. Тут я вигодувалася, виросла, тут і чернечою рясою мене покрили.