Хорхе Ліврага Ріцці - Плисти проти течії

Колись я віршував, можливо, як і багато з присутніх у цій залі. Власне, поет не вимислює свої вірші; поет, якого навідує натхнення серед прегарних троянд у саду, під деревом чи в мерехтливому сяйві місяця, – постать досить романтична, але сумнівна. Поети це знають. Можна оточити себе всіма вищезгаданими атрибутами, але нічого не буде, у голові снуватимуться банальні рими. Натомість, смакуючи сандвіч або беручи ванну, на думку несподівано приходить прегарний вірш, який треба негайно покласти на папір, інакше він звіється з пам'яті. В якому потайнику природи, Бога чи нашої підсвідомості зароджуються і спадають нам на думку ці гармонійні форми у довершеному вигляді? З чого виникають книжки? З чого виникають картини? З чого виникають скульптури? Насправді ми лише виповнюємо їх матерією. Вони приходять звідтам, приходять з якогось світу, де більше гармонії, де більше істини, де більше краси. Саме таке мистецтво нам потрібне, саме такому мистецтву ми маємо сприяти, саме такого мистецтва ми, акрополітяни, прагнемо.

Що ж до філософії, то саме це слово означає «любов до мудрості», філософ – не той, хто вживає химерних слів і незрозуміло висловлюється, сипле цитатами й орієнтується в нових напрямах; філософ – той, хто любить знання. Стати філософом не допоможе нам жоден факультет, жоден університет, жодна школа; бути філософом – природна річ для людини, як ми і зазначаємо в коротенькому додатку до моєї лекції. Якби ми тримали в клітці орла, а потім випустили його на волю, то чи могли б ми твердити, що то ми навчили його літати? В жодному разі! Орел літати вміє, а не міг цього робити, бо сидів у клітці. Усі ми в певному розумінні маємо внутрішнього орла, усі ми в певному розумінні маємо в собі крилату істоту, і ця крилата істота – філософ. Філософ – це людина, яка шукає причину – «чому» і «навіщо» всіх речей, і такий філософ має явити себе в кожному з нас. То який механізм сходження до філософії, як стати справжнім філософом? Власне, це спосіб звільнення, що дозволяє нам відімкнути свою клітку – клітку особистості, розправити крила, а відтак, злетіти в довколишній світ.

Філософ повинен шукати причини речей; філософ повинен обстоювати моральні засади, згідно з якими розвиваються народи. Бути філософом – це як бути священиком, і це природно; але священиком не в сучасному, а в первісному розумінні цього слова. Усі ми – знаємо те чи ні – є філософами. Чи багато з нас замислюється над головними реаліями життя? Що таке смерть, що таке любов, чому над нами обертаються зорі, звідки ми прийшли, куди прямуємо, чи остаточно ми зникаємо зі смертю? Чи багато з нас ставить ці питання, коли ми бачимо в чиїхось очах приязнь і любов, а ця людина, яку ми бачимо вперше, видається нам давнім знайомим? Коли ми ставимо ці питання, то одержуємо відповіді, відповіді приходять з глибин душі. Ми не повинні борсатися в запитаннях; ми повинні читати безконечні відповіді в природі довкола нас.

Відтак, філософія Нового Акрополя – це пошук Глибинної мудрості, і тому ми звертаємося до трактатів східної і західної філософії. Ми вважаємо, що Схід і Захід можуть гармонійно поєднатись у спільному знанні, бо філософи віддавна були і на Сході, і на Заході. Тим часом у школах вчать, що філософія зародилася в Стародавній Греції. Так само можна сказати, що троянди з'явились у Франції. Насправді філософія виникла разом з першою людиною, яка спиталася: хто я? що я? У Греції виник лише один з багатьох діалектичних методів, що дозволив філософії набути певної форми; але філософію творили всі народи всіх часів, усіх континентів, в кожен історичний момент, і нині, наприкінці XX сторіччя, наші народи більш ніж будь-коли потребують глибинної, непідвладної часові філософії.

Маймо простішу мудрість, маймо мудрість. Скажімо, того ремісника, що виготовив цей мікрофон. Вправний ремісник прагне, щоб його виріб слугував людям якомога довше; вмілий садівник дбає про те, щоб його троянди не засихали за півроку, а буяли роками; люблячі батьки піклуються про те, щоб їхні діти не помирали в річному чи дворічному віці, а були здоровими й дієздатними і дожили до старості. Достоту так мусимо чинити і з нашою філософією. Проблема в тому, що іноді ми більше дбаємо про дрібне, ніж про велике. Отож, кожнісінький з нас не забуває про щоденну гігієну, вмивається, чистить зуби, щось там їсть; а втім, чи багато хто дбає про психологічну гігієну? Чи всяк з нас обполіскує свій розум і свою душу? Чи всяк дає щоденну поживу своїй душі? Ми переймаємося дрібним, але можемо подбати і про велике та трансцендентальне.