Оксана Бойко: Люди як люди

Піду я, мабуть, додому. Завтра ще буде вечір. Може, Каштан прийде. Я йому про зірки розповім. І про те, як треба збирати пляшки.

Моїх кроків чутно не було, бо я не хотів нікого будити. Ледве ступав, зморений. Тримав себе, аби не заснути. Ледь розплющував очі, а вони не слухались. Я засинав на ходу. Жахливе відчуття, коли тебе ковтає сон, а ти ще блукаєш темними вулицями з майже порожньою торбою, коли помираєш із голоду і в той же час кажеш, що не хочеш уже нічого… Швидше б упасти в ліжко. Я знаю, що воно розстелене… І на подушці – Дрімота…

Завтра зустріну Каштана, мого нового друга, й полюватиму аж до початку зими вже не сам. Потім вітер обнесе листя. Вже зів’ялим, неживим його згрібатимуть двірники. Я дивитимуся крізь вікно на зорі, згадуватиму літо. А кожне літо – воно моє. І я нікому його не покажу, воно зберігатиметься у щільниках моєї пам’яті. Я згадуватиму шум залізної машини і дзижчання комарів у вечірніх сутінках, а тіло вже не свербітиме від їхніх укусів… Бо зима одружиться з небом, а комарі спатимуть у глибоких тунелях сірих багатоповерхових будинків… А я виросту… І вирушу в дорогу…

30.03.2003

Васько незграбно тре лівою рукою на терці довгу морквину, невдоволено бубонить собі під ніс щоразу після отриманого зауваження, котрі не перестають із мене сипатись і наче б’ють його з усієї сили ложкою по лобі. Лівша, себто шульга, не перестає бурмотіти. Морква падає. Васько скаржиться, що нічого не виходить. Насуплений, бо його мама не робить засмажку для супу – після неї в нього болить живіт, і взагалі у супі морква зовсім не обов’язкова. Я даю йому цибулю різати. Вона видавлює сльози в обох. У холодильнику олії немає. Відряджаю шульгу по сусідах пройтися. Може, знайдеться у кого? Повернувся, не знайшов. Скоріше за все постовбичив перед дверима й поплівся назад. Сміливості не вистачило. Як завжди, мовчазний і чемний, сентиментальний і замислений. Смирнота! Наказую йому чистити картоплю, прошу пошукати лаврового листа або хоч би просто витерти зі столу. Цілий пакет прянощів лежить перед носом – не помічає. Ганчірка брудна – гидує взяти її. Рука обережно витягає здоровенну картоплину з кулька і гострий ніж. Виліплені в грязюку тонкі пальці, і ніс, і лоб. Від здоровенної картоплини згодом залишається «свиняча». Все, чому належало бути вкиненим ув окріп і невдовзі зробитися супом, розкидане по вимитих полумисках. На кухні пахне курячим бульйоном. У сусідній кімнаті – двері навстіж – горлають звичайнісінькі роботяги. Дзеленчать чарочки. У повітрі шугають хвостаті матюки. То тиша на мить заповнює простір, то знову слух ріже гучний гамір. Хтось вийшов у коридор із цигаркою за вухом. Суне до плити, бере сірники, підморгує: «От би таку невісточку!.. Заходь на футбол».

У їхній кімнаті духота. Посередині стіл. Зусібіч – добролиці галичани. На тумбочці мерехтливий ящик, у який усі втупившися, то завмирають, то оживають. Зображення погане. ТРК «Україна». Затяті вболівальники волають, угадуючи «наших», коли ті забивають м’яча у ворота «чужих». Все це дійство за молочною пеленою на екрані. Ледве мріють у білому тумані шафранові футболки «Шахтаря».

– Файна зупа… Та й кобіта, шляк би ми трафив, нівроку… Мав би таку, горя не знав.

– Холєра! Не видиш – дівка… Не годен од кобіти одрізнити?

За шибками готельних покоїв селища міського типу Чкаловського – колишні зеки, здебільшого приблудні, а також сучасні, ще, може, майбутні в упорядкованих квартирах… Не те що ті туземці, котрі по коліна в багнюці та гною, від яких у пошуках автентичних розсипів до інших, із надією на дивовижні знахідки, наївно сюди припленталися ми із питальниками, записниками, електронікою та пакунками аудіокасет.

Як приріс до лівої руки Васька диктофон, а правою весь час мне свої густі чорні брови, потираючи тонкими пальцями довгий ніс, підшморгує і морщить лоба. Не випускаючи диктофона, шульга впевнено тисне на червону кнопку REC, аби записати голосистих молодиць. Плівка безшумно крутиться, вбираючи в себе виспівану ними історію.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.