Array Антология - Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Раптом відчинилися двері‚ і зайшов Василь з піднятою головою, шапка – набакир, а з ним кілька дружків. Роззирнувся й, побачивши Мартина, насупив брови.

– Як ся маєш, Василю? – привітався Есель. – Давно тебе не бачив, вже дні три. Я і моя Сара думали, що з тобою таке, а тепер оце щойно гомоніли з людьми про тебе.

– Я знаю, що люди про мене говорять: собаки гавкають, а вітер носить. Та мені байдуже. – Він сів на лаві, сперся ліктями на стіл і гукнув: – Дай нам горілки, але доброї.

– А може, Василь просить горілки солодкої? Я саме привіз із міста, хоч вона й коштує дорого.

– Дай дорогої. – І кинув кілька гривеників на стіл.

Жид вмить поставив келишок і пляшку горілки.

Люди за другим столом поглядали на це здивовано і перешіптувалися. Максим, який уже добре собі закропився, голосно розсміявся:

– Ого! Як бачу, ти, брате Василю, розбагатів не по-нашому, вже п’єш панську горілку. Напевно, ночував коло Змієвого Каменя і знайшов гроші або, може, Орина, що має бути твоєї тестьовою, якимись чарами насипала тобі срібла повні кишені.

Василь зиркнув з-під лоба зі злістю:

– З тобою ніхто з нашого товариства не говорить і ніхто до розмови не просить, то й не мішайся, а то так зав’яжу тобі вуса, що другий раз не відважишся дурниці верзти.

– Зав’яжеш мені вуса? Ой-йо-йой! Дивіться, вже навчився чаклувати від Орини, уміє вуса зав’язувати! Дивись, щоб не скалічів так, як твоя майбутня тестьова. А чи знаєш, чому вона на ліву ногу кульгава?

– Мовчи, коли з тобою ніхто не балакає.

– Ніхто не балакає, то будуть слухати. А я розкажу всім – послухайте! – розкажу вам, чому Орина кульгава. Це їй від Грицька подарунок. Сам оповідав мені під секретом.

Одного разу ввечері, як сонце сіло, повертався він з косою з поля додому і почув‚ що чарівниця кличе корів, називаючи кожну за її мастю. В вечірній тиші чути було, як по селах відзивалися муканням корови; замукали також і в його оборі. Він перелякався, що залишиться без молока, і побіг туди, звідки чувся голос, щоб довідатися, хто та чарівниця, підкрався тихенько і що ж бачить? Орина, сидячи на плоті з розкудланим волоссям‚ диким співом насилала чари.

«Буде біда, – подумав собі. – Треба їй як-небудь перешкодити». Побіг він додому і поклав над дверима в оборі свячені трави і воскову свічку. Ледве одійшов кілька кроків, бачить, прилетіла сорока і стала розкидати трави і дзьобати свічку. Грицько кинувся в хату, схопив рушницю, набиту дрібним шротом і вистрілив – посипалося пір’я, проте сорока полетіла геть.

Наступного дня він почув, що Орина поранена в ліву ногу і лежить хвора у ліжку. Зрозумів усе і подумав собі: «Буде мати пам’ятку». Проте боявся помсти, бо вона незабаром зав’язала на нього залом у житі. Але залом він спалив на осикових дровах, і чарівниця сама ледь не загинула.

Василь в гніві схопив пляшку, кинув її в Максима і попав у самі груди. Тут вони підскочили одне до одного, і зчинилася бійка.

На щастя, з поблизького маєтку їхав верхи економ і, почувши пронизливий крик орендаря, завернув до корчми. Есель вибіг назустріч економу.

– Ай, добродію, бійка в шинку, насильство, що ті п’яниці шкоди мені наробили!

Економ зіскочив з коня і звелів негайно припинити бійку, бо завтра за пиятику всіх суворо покарають і кожен заплатить за вчинену шкоду. Парубки вгомонилися. Економ вигнав їх з корчми і вони розійшлися в різні боки, погрожуючи одне одному відімстити.

Назавтра в маєток прийшла заплакана Орина і оповіла панам, що незичливі люди всюди говорять про неї, мовби вона напускає чари, щоб шкодити іншим, робить на збіжжі закрутки і відбирає молоко в корів. Присягалася, що ніколи нічого подібного не чинила. Звичайно, старалася людям допомогти у хворобах, лікуючи їх зіллям, сила яких тільки їй відома. І ця незичливість до неї панує у всій околиці. Про Василя, якого обмовляє Антін, також говорять, мовби і він побратався з чортом. Але ж і це тільки вигадки. Справді, Василь – чоловік молодий, нестриманий, бо ще не спробував у житті біди, але з часом переміниться. Він упадає за її донькою, але і цю сироту люди кривдять, лихе про неї говорять.

– Чув я про Василя, що він не слухає свого опікуна, і начебто зустрічався з вихором та вітався з ним, ніби зі своїм братом. Цього не варто робити, краще жити з Богом. Скажи Василеві, нехай не займається дурницями та ходить до церкви і працює. Ну, іди ж додому і заспокойся, я твоїй доньці справлю весілля в маєтку, бо чув, що дівчина вона гарна і працьовита.